V. Реформаційний рух та міжконфесійна бо­ротьба як один із проявів визвольного руху

Реформаційний рух в Україні в XVI-XVII ст. був складовою і невід'ємною частиною західноєвропейських реформаційних проце­сів. В Україні усі реформації стали проявлятися у площині боротьби громадськості проти основ феодального ладу, засилля церковників-католиків у суспільному житті, в русі за підпорядкування церкви державним (світським) установам, підтримку діяльності православ­них установ тощо.

Характерною особливістю реформації під час культурного піднесення в Україні в XVI - початку XVII ст. було виникнення та

розгортання діяльності таких громадських об'єднань, як братства. У згаданий період в Україні оформилися Успенське (Львів), Рогатинське, Городоцьке, Київське, Луцьке та інші братства. їх засновни­ками виступала патріотично настроєна українська шляхта, яка до­помагала їм організаційно і матеріально.

Так, наприклад, київська шляхтянка Гальшка Гулевичівна по­дарувала братству свій маєток під школу та лікарню, великі кошти київському братству надав П. Конашевич-Сагайдачиий, який разом з Військом Запорізьким став його колективним членом. Можна було б навести і інші приклади.

Саме братствам судилося зробити чимало, щоб послабити по­зиції духовенства у суспільному житті, розширити систему міського самоуправління, ослабити тиск католиків на українську православ­ну церкву.

Братства дружили між собою, обмінювалися досвідом громад­ської роботи, літературою, порадами. В листі братчиків міста Віль­но від 1588 р. висловлюється подяка львів'янам за книги та поради. Просять цю допомогу продовжувати: "Сто або двісті книг пошліть нам, виставивши за них відповідну ціну, а ми з подякою вашій лю­бові вказану(ціну) вам перешлемо... Про це і про інше просимо, то­му що у вас всього багато..."

Особливе чимало було зроблено братствами у розвитку народ­ної освіти. З відкриттям братських шкіл підвищується зміст і рівень освіти, зміцнюються зв'язки освіти з національним життям.

На кошти згаданої вище Гальшки Гулевичівни відкрилася братська школа в м. Києві, яка у 1632 р. переростає у вищий заклад -Київську Колегію.

У листі гетьмана 1632 р. записано, що новостворена колегія буде під козацькою охороною та патронатом.

"Ми, Іван Петрижицький — гетьман, осавули, полковники і все військо його королівської милості запорозьке... заявля­ємо і обіцяємо в обороні своїй так їх самих, як і церкву, мо­настир, школи, шпиталь і все, що до них належить, від всіля­ких неприємностей, противників і перешкод міцно обороня­ти, заступатися і за них до смерті своєї заставлятися..."

Статути братських шкіл були вимогливими щодо учнів і навіть жорстокими. Деякі їх положення не втратили своєї актуальності і сьогодні. Ну ось, наприклад, "Статут Луцької братської шкоті" (1624) вимагає, щоб батьки, які віддають своїх дітей до школи, зна­ли, які науки їх діти вивчатимуть, за якими програмами, формами і методами.

Статут передбачав, що в класі учні сидять на тих місцях, які вони заслужили. Кращі учні вибирають для себе привілейні і зручні місця, гірші - десь ззаду, на гальорці. Особливо негативно керівни­цтво шкіл ставилося до прогульників, учнів, які школу відвідували від випадку до випадку:

"Кгаы бы теж: хлопец в один день до школы ходил, я другой день занедбал, и так едно час бы себе травил, в речи при школе, такого болш не приймати; бо и балвер (лікар) кгды быі хорого во один день лечил, я в другой занедбял, вместо злечения, в большую бы хоробу его приправил "21.

Отже, братства та їх школи були ефективною, дійовою фор­мою боротьби проти політики покатоличення українського народу. Основоположним принципом цієї боротьби була копітка робота в ім'я просвіти власного народу, розвитку його культури, збудження національної самосвідомості.

В кінці XVI - першій половині XVII ст. особливо гострою ста­ла проблема віросповідання у Речі посполитій. "Схизматів", тих, що протестують проти насильного поширення католицизму, праг­нули умовити, упокорити представники ордену єзуїтів, які одночас­но поширювали й ідею церковної унії. У своїй праці "Про єдність церкви Божої" (1577) ревний католик Петро Скарга піддавав кри­тиці православні канони, висміював їх служителів, переконував чи­тачів у необхідності злиття конфесій.

Боротьба братств, як уже було сказано, не завжди мала ефек­тивний характер.

Відверте втручання константинопольської метрополії у їх вну­трішні справи викликало незадоволення деякої частини вищого православного духовенства. Багатьом церковним ієрархам уявляло­ся, що унія зможе визволити їх з неволі константинопольських патріархів, а також примирити з католиками, консолідувати у Речі По­сполитій.

Юридичне оформлення Унії мало відбутися у 1596 р. у м. Бересті. Однак собор розколовся на дві частини - уніатську та православну. Після укладення унії розпочався новий наступ на православну церкву. Унія насаджувалася силою, православні церковні маєтності передавалися уніатам. Водночас уніатська церква пе­ребувала у стані невизначеності. Православні вбачали в них загарб­ників, а католики не вважала їх повноцінними громадянами. Католи­цька верхівка вбачала в греко-католицькій церкві лише засіб розши­рення власного впливу, а не самостійну церковну організацію 2.

Проект унії викликав протидію у значної частини української шляхти та духовенства. Ідеї уніатського процесу були засуджені Василем Острозьким - сином Констянтина Острозького, який за­явив, що православ'я він захищатиме підняттям народних мас на війну, створенням армії "благочестя" тощо.

Православний собор 1596 р. у своєму рішенні засудив діяль­ність активістів унії, рекомендував усунути їх від церковних посад, вбачав у їх особі зрадників та розкольників.

"..Церква дозволяє... через нас обов'язково наказує на нинішньому соборі, щоб... митрополит Михайло (Рогоза) був скинутий, а також... епіскопи усіх шат архієрейських були позбавлені і відсуджені від усякого управління і по­рядкування, навіть від самого імені єпископського, і поста­новити на тому соборі церковному, щоб були геть викинуті і виписані..

Отже, наступ католицизму на українську культуру передбачав форсоване ополячення України, підрив та розгром православної це­ркви, поступову колонізацію українських земель, згортання їх куль­тури та встановлення неподільного панування польської шляхти в Україні.

Історична ж місія православного духовенства полягала в тому, щоб зберегти українське коріння, подолати дискримінацію україн­ської церкви, захистити віруючих від свавілля католиків.

VI. Запитання та завдання

1. Простежте еволюцію матеріальної культури українського народу у XV - першій половині XVII ст.

2. Якою мовою розмовляли українці у ХУ-ХУП ст.?

3. Що ви знаєте про ідеї гуманізму та реформацію в Україні XVI - першої половини XVII ст.? Назвіть представників українсь­кого гуманізму.

4. Дайте оцінку конфесійній боротьбі в Україні. Що ви знаєте про Брестську унію?

Борисенко. Історія України

Date: 2015-07-22; view: 515; Нарушение авторских прав