Формула захворюваності. Вроджена вразливість × Зовнішні стресори

Психічна захворюваність = -----------------------------------------------------------

Протективні зовнішні умови × Психічна компетентність

Специфічна профілактика с прямована на попередження конкретних психічних розладів і захворювань. Специфічні програми передбачають наявність спеціальних знань про причини того розладу, який необхідно попередити. Наприклад, у рамках серцево-судинної профілактики враховується такий чинники ризику як поведінка типу А (прагнення до досягнення високих показників і встановлення собі стислих термінів, висування високих вимог до себе і оточуючих, орієнтація на змагання). Або – знання про те, як передається вірус СНІДу дає можливість проектувати відповідні специфічні превентивні програми.

Профілактика також може бути орієнтована на всю популяцію і на окремі групи населення.

Популяційна профілактика може бути спрямована на все населення в цілому чи на певні групи населення безвідносно до факторів ризику (напр., усі школярі, чи всі батьки).

Програми для цільових груп з поведінкою ризику задумані для конкретних груп, у яких спостерігається така поведінка, внаслідок якої у них може розвинутися той чи інший психічний розлад, хоч вони ще не виявляють будь-яких симптомів цього розладу.

Цілеспрямована профілактика адресована особам з високим ризиком, які вже мають незначні, але ідентифіковані прикмети чи симптоми психічного розладу чи біологічні маркери, які свідчать про схильність до психічних розладів.

Чітка диференціація профілактичних програм відповідно до виду дозволяє правильно сформулювати мету, а також підібрати адекватні стратегії та методи роботи.

У науковій літературі підкреслюється важливість інформаційного забезпечення процесу формування здорового способу життя й оцінки його ефективності. Однак самої лише інформації про наслідки для здоров’я певної поведінки виявляється недостатньо, щоб сформувати відповідне ставлення до такої поведінки і змінити її у бажану сторону. Потрібні продумані надійні стратегії і, побудовані на їхній основі, багатокомпонентні комплексні програми.

Серед існуючих на сьогодні стратегій навчання здоровому способові життя (ЗСЖ) можна виокремити декілька груп. Так, Е.Чарлтон виділяє 4 групи навчальних стратегій ЗСЖ: медичну, освітню, радикально-політичну й модель самопідсилення.

Медична стратегія. Сюди входять суто когнітивні моделі навчання ЗСЖ, що опираються на схему

“ЗНАННЯ – СТАВЛЕННЯ – ПОВЕДІНКА”.

Однак, їхня ефективність є досить низькою, оскільки фактологічна освіта має можливість радикально змінити поведінку індивіда лише тоді, коли її зміст є новим для нього. Інформація, яку зазвичай пропонують подібні програми, вже не нова для населення, тому й ефективність медичних моделей навчання ЗСЖ досить низька.

Освітня стратегія базується на положенні про те, що в основі зміни звичної поведінки лежить вміння приймати рішення. Відповідно, освітня стратегія включає в себе обов’язкове навчання прийомам прийняття рішень. Головний принцип моделі – рішення повинно бути прийняте на основі правдивої інформації особисто самою людиною. Психологи виділяють

7 стадій прийняття рішення:

1. Багатосторонній розгляд широкого спектру альтернативної поведінки.

2. Розгляд цілей, які повинні бути досягнуті, оцінка цінностей, пов’язаних із здійснюваним вибором.

3. Ретельне зважування того, чи всі негативні наслідки, поряд з позитивними, відомі стосовно кожного способу дій.

4. Активний пошук інформації, важливої для вибору альтернатив.

5. Об’єктивна оцінка отримуваної інформації.

6. Повторна оцінка “+” і “-“ наслідків усіх відомих альтернатив, навіть тих, які раніше розглядалися як неприйнятні.

7. Складання детального плану здійснення обраного курсу, врахування можливостей його зміни за умов реалізації небажаних наслідків.

Отож, в освітній моделі поєднуються поінформо-ваність і вміння приймати рішення. Суттєвим недоліком подібних програм є те, що вони не враховують усіх факторів, які впливають на реалізацію людиною прийнятого рішення. Адже вибір індивідом здійснюється на основі його знань, переконань, нормативних уявлень, його цінностей і мотивів; крім того, одним з найсильніших факторів, які зумовлюють вибір, виступає соціальний. Соціальний чинник, у даному випадку, включає в себе два дуже важливих моменти: соціальне заохочення здорового способу життя (“Що я з цього буду мати?”) і ставлення референтної групи до даного стилю поведінки (“Що подумають інші?”). Перший момент пов’язаний, насамперед, із державною соціальною політикою (наприклад, немає ніяких пільг для людей, які дотримуються ЗСЖ). Другий момент пов’язаний із залежністю самооцінки особистості від референтної групи. Тому люди, особливо підлітки і молодь, частіше схильні до збереження соціальних та психологічних переваг, які дають, наприклад, паління чи вживання наркотиків, ніж до “здорової” поведінки з віддаленими і не особливо привабливими перспективами “кращого здоров’я”, додаткових кількох років життя – вони мають тенденцію до такої поведінки, яка схвалюється групою. Підліткам здається, що кинувши палити, вони втратять свою сексуальну привабливість і авторитет у групі, а як досягти цього іншими шляхами – не знають. Це свідчить, перед усім, про низький рівень комунікативної та загальної культури й про інфантильність особистості, її низьку самооцінку.

Врахування недоліків освітньої моделі стало основою для Радикально-політичної стратегії. Програми, складені за її принципами, обов’язково використовують заходи соціального заохочення здорового стилю життя, тренінги комунікативних умінь, а також різноманітні методи і прийоми підвищення рівня самовпевненості кожного окремого учасника. Е.Чарлтон наводить приклад моделі ЗСЖ, яка розроблена К.Тоунсом. Ця багатокомпонентна структура включає в себе широкий комплекс чинників, що впливають на прийняття і реалізацію рішення: індивідуальний досвід, інформацію про наслідки для здоров’я певних форм поведінки, нормативні уявлення, систему цінностей, уявлення про почуття і про життя в цілому, вплив з боку значущих інших та з боку референтної групи, уявлення про самого себе, рівень самоконтролю, самоповагу, систему мотивації. Усі ці фактори формують поведінковий намір, який, у свою чергу, зустрічається зі сприятливими чи несприятливими для своєї реалізації впливами і, відкоректований цими впливами, трансформується у дію на користь здоров’ю.

Найефективнішою, на думку Е.Чарлтона, може бути

Модель самопідсилення як синтез усіх описаних вище моделей:

модель самопідсилення = медична модель + освітня модель + радикально-політична модель

Тобто, основними умовами успіху програм, побудованих за принципами моделі самопідсилення, є достовірна медична інформація, навички прийняття рішень, психологічна підтримка й оточення, що підтримує ЗСЖ (соціальна підтримка). Автор робить висновок, що для того, щоб стати нормою життя, ЗСЖ повинен отримати реальну підтримку держави і суспільства.

Значна частина сучасних стратегій навчання здоровому способові життя грунтується на

Когнітивно-поведінковій теоретичній моделі. У рамках даної моделі виділяють 5 рівнів впливу на поведінку:

ü Внутрішньо-особистісні фактори – знання, установки, уявлення, особистісні особливості.

ü Міжособистісні фактори - сім’я, друзі, знайомі, які забезпечують підтримку і зумовлюють соціальні ролі.

ü Інституціональні фактори – правила, політика формування структур, які можуть сприяти чи перешкоджати рекомендованим формам поведінки.

ü Популяційні фактори – формальні і неформальні соціальні зв’язки і норми, що діють серед окремих осіб, груп та організацій.

ü Політичні фактори – місцеві, регіональні закони і політика держави в цілому, які регулюють чи підтримують заходи з метою профілактики та раннього вияву хвороб.

Більшість профілактичних програм, як зазначають О.С.Копіна й А.МакАлістер, мають справу з трьома рівнями впливу на поведінку: внутрішньо-особистісним, міжособистісним та популяційним. Так теорія стадій зміни поведінки (The Stages of Change Theory) розглядає готовність індивіда до зміни чи спробу зміни поведінки у бік оздоровлення способу життя. Основне положення цієї теорії говорить про те, що зміна поведінки – це не одномоментна дія, а процес, і що різні люди мають різний рівень мотивації і різну міру готовності до змін.

Однією з найпопулярніших теорій навчання ЗСЖ, що розглядає не лише індивідуальні, а й усі інші чинники, є теорія соціального научіння (Sozial Learning Theory - автор Альберт Бандура). Як надзвичайно сильний мотивуючий фактор тут визнається соціальне схвалення і позитивне підкріплення. Доведено, що останнє ефективніше, ніж покарання, при формуванні нових складних форм поведінки, тоді як покарання більш придатне для стимулювання вже сформованих дій. Основні поняття теорії - соціальне моделювання, соціальне підкріплення і самоефективність. Соціальне моделювання (Sozial modeling) – це процес научіння в результаті спостереження чи наслідування. Його головна функція полягає у навчанні на основі спостереження, а також у підвищенні самоефективності: підсилення наміру змінити поведінку чи підсилення впевненості в успіхові змін. Моделювання показує, що “всі так роблять”. Широко використовується моделювання поведінки через засоби масової інформації: йдеться про створення матеріалів на основі інтерв’ю рольових моделей, поведінку яких рекомендують наслідувати. Однак для того, щоб людина почала насправді вести здоровий спосіб життя, потрібне пряме соціальне підкріплення.

Серед методів, які використовуються для реалізації превентивної роботи, М.Перре і У.Бауманн називають інформування, консультування, тренінг та інтервенції (індивідуальні, пов’язані з оточенням і кризові).

Функція інформування як методу зміцнення здоров’я і профілактики розладів полягає в тому, щоб поповнити недостатність знання, релевантну для здоров’я, досягти усвідомлення проблеми і створити мотивацію до набуття нових способів поведінки. Як психологічний засіб для інформування використовується символічно кодована інформація, спрямована на зміну когнітивної репрезентації.

Під час консультування на клієнта діє не лише інформація, а й особистість консультанта, який, особливим чином будуючи бесіду, полегшує сприйняття інформації.

Тренінг частіше використовують тоді, коли поведінка, яка є чинником ризику, закріпилася як звичка. Найбільш важливими психологічними засобами тренінгу є повторення/ вправляння, рольова гра і ментальний тренінг. Загальний принцип тренінгу – розділити основне завдання на невеликі покрокові дії. Успішне тренування, а також спрямовано призначена зовнішня винагорода є підкріплюючими стимулами.

Профілактична функція психологічної інтервенції – це ті методи і стратегії інтервенції, які допомагають попередити розлади здоров’я. При цьому зміни процесів і характеристик здоров’я досягаються через використання психологічних засобів.

Н.Д.Лакосіна зі співавторами виділяють такі види психо-профілактичної допомоги:

ü виховання психологічної грамотності, просвітницька робота, яка стосується питань стресу, його наслідків і методів психопрофілактики;

ü навчання загальнодоступним методам подолання стресових станів;

ü відпрацювання навичок звільнення від негативних звичок, девіантних форм поведінки;

ü зміна порушених міжособистісних стосунків (групова, сімейна психотерапія);

ü засвоєння прийомів саморегуляції (аутогенного тренування, методів релаксації, регуляції сну тощо).

Ці види і методи допомоги найбільше відповідають завданням первинної психопрофілактики.

Найбільш ефективним методом вторинної психопрофілактики є диспансерне спостереження, яке включає виявлення ранніх ознак загострення, динамічне спостереження, направлене лікування, реабілітаційна заходи.

Основним методом третинної психопрофілактики є реабілітація. За визначенням М.М.Кабанова, соціальна реабілітація – це метод підходу до хворого, що характери-зується принципами апеляції до його особистості, партнерства його з лікарем в реалізації різносторонніх механізмів, спрямованих на ріні сфери життєдіяльності хворого і на зміну його ставлення до себе та своєї хвороби.

Очевидно, що зазначені види психопрофілактичної допомоги узгоджуються з холістичним підходом до розуміння здоров’я людини, оскільки передбачають психологічний вплив на біологічні, соціальні та психологічні чинники благополуччя людини.

Прикладом реалізації видів та методів психопрофілактичної роботи відповідно до холістичного розуміння чинників психічного здоров’я можуть бути програми профілактики тютюнокуріння неповнолітніх, які сьогодні працюють в Україні за такими напрямками:

ü Превентивна освіта – мета цього напрямку полягає в тому, щоб кожна дитина, ще не спробувавши жодної сигарети, мала об’єктивні відомості про те, що це таке, які причини і наслідки тютюнокуріння.

ü Психокорекційна робота з підлітками „групи ризику” - спеціальна робота, спрямована на корекцію їхніх особистісних особливостей.

ü Психологічна допомога дітям, які позбавлені емоційної підтримки сім’ї, однолітків, дітям з неблагополучних сімей.

ü Психологічна допомога тим дітям і підліткам, які бажають позбутися звички тютюнокуріння.

Ключові слова: психологічна превенція, психопрофілактика, протективні чинники, група ризику, здоровий спосіб життя, психогенії,інформування, соціальне научіння, соціальне моделювання, психологічне консультування, психологічна корекція, кризова інтервенція, тренінг, risky groups, vulnerable groups, Sozial Learning Theory, sozial modeling, healthy way of life, training, crisis intervention.