Поняття про психопрофілактику. Психопрофілактика – розділ загальної профілак-тики, в рамках котрого здійснюються заходи, спрямовані на попередження психічних розладів

Лекція 3.

План: 1. Поняття "психопрофілактика" і "превенція". Взаємозв’язок психогігієни і психопрофілактики 2. Завдання психопрофілактики та її етапи 3. Види психопрофілактики 4. Стратегії психопрофілактичних програм 5. Методи психопрофілактики

Психопрофілактика – розділ загальної профілак-тики, в рамках котрого здійснюються заходи, спрямовані на попередження психічних розладів. Сьогодні у науковій літературі поруч із поняттям "профілактика" все частіше використовують його запозичений з англомовної літератури синонім "превенція". Превенція (лат. рraeventio – попере-дження) розглядається науковцями (М.Перре, У.Бауманн) як профілактика (запобігання, охорона) і стосується попере-дження деструктивної поведінки, алкоголізму, наркоманії, СНІДу, хибного способу життя, небажаних психічних чи соматичних розладів. За визначенням, превентивні заходи призначаються до того, як наступає будь-який розлад, і спрямовані на зниження захворюваності.

Психопрофілактика тісно пов’язана з психогігієною, однак між ними існує суттєва відмінність: якщо психогігієна – це система наукових знань про шляхи і методи збереження психічного здоров’я, то психопрофілактика – це система заходів, через які реалізуються науково обґрунтовані способи запобігання порушенням психіки.

М.Перре і У.Бауманн виділяють такі завдання психологічної превенції:

ü зміна і зменшення поведінкових та інтра-індивідуальних чинників ризику, наприклад, таких як куріння чи негативний образ Я;

ü виключення чи зниження чинників ризику в соціальному та фізичному середовищі;

ü підсилення внутрішньо-особистісних протективних чинників (підвищення толерантності до стресу, когнітивні навички й уміння, що сприяють збільшенню власної цінності, оптимістичні уявлення про контроль), що сприяє зміцненню здоров’я; ці чинники збільшують силу опору факторам ризику і розладам;

ü створення таких зовнішніх умов, які сприяли б підтримці здоров’я;

ü кризова інтервенція – втручання з метою корекції нездорової поведінки або розладу у людини, яка недостатньо володіє особистими чи соціальними ресурсами для подолання перевантажень, коли розлад вже виник, але ще не закріпився.

Н.Д.Лакосіна зі співавторами узагальнили завдання психопрофілактики у вигляді 3-х логічно послідовних блоків відповідно до міри залучення індивіда до патологічного процесу:

1 - попередження дії на організм хворобливих чинників;

2 – попередження розвитку захворювання шляхом ранньої діагностики і лікування;

3 - превентивне лікування і проведення заходів, які попереджають рецидиви хвороб та їхній перехід у хронічну форму.

Відповідно розрізняють 3 етапи чи рівні психопрофілактичних заходів:

Первинна психопрофілактика – це система заходів, спрямованих на попередження виникнення психічних розладів. Вона поширюється рівною мірою як на власне психічні хвороби (ендогенні), так і на розлади, пов’язані з органічною патологією головного мозку, патологію особистості та психогенії. Серед заходів первинної психопрофілактики можна виділити:

ü загальнопрофілактичні – покращення екології, усунен-ня інфекційних захворювань, гострих та, особливо, хронічних інтоксикацій (напр., алкогольної, наркотичної), покращення медичної та психологічної допомоги населенню у цілому, попередження травматизму на виробництві та в побуті, покращення соціально-економічного становища в країні;

ü заходи, спрямовані на охорону психічного здоров’я нинішнього та майбутнього поколінь стосуються гігієни шлюбу і зачаття, попередження шкідливих впливів на вагітність, раннього виявлення вад розвитку у ново-народжених і вчасного використання лікувально-педагогічної корекції;

ü заходи, спрямовані на підвищення стійкості психіки до різних впливів – правильне виховання дитини, боротьба з дитячими інфекційними захворюваннями та психогеніями, які здатні викликати затримку чи асинхронію психічного розвитку, психічний інфантилізм, невротичні порушення;

ü попередження ендогенних психічних захворювань – медико-генетичне консультування, пренатальна діагностика деяких форм розумової відсталості;

ü своєчасне виявлення та адекватне лікування органічної патології мозку і соматичних хвороб з метою попередження психічних розладів як їхніх вторинних наслідків;

ü заходи, спрямовані на попередження психо-соматичних розладів – корекція (і психотерапія) особистісних особливостей людей, які схильні до патологічних вегето-соматичних реакцій на стресові ситуації;

ü заходи, спрямовані на попередження межових психічних розладів – усунення чи попередження психо-травматичних ситуацій, оптимізація соціального середовища; підвищення психологічної компетентності населення, пропаганда здорового способу життя, надання психологічної допомоги психічно здоровим у важких життєвих обставинах, навчання методам саморегуляції.

Вторинна психопрофілактика – система заходів, спрямо-вана на усунення виражених чинників ризику, котрі при певних умовах (знижені захисні сили організму, перевтома, додаткові психотравмуючі ситуації) можуть призвести до загострення чи рецидиву захворювання, у т.ч. до виникнення розладів, небезпечних для здоров’я і життя самого хворого чи оточуючих (агресивні чи ауто агресивні тенденції), а також попередження несприятливого перебігу (хроніфікації) захворювання.

Вторинна профілактика включає раню діагностику і лікування виявлених порушень, використання адекватних методів корекції з метою досягнення найбільш повної і тривалої ремісії, подальшу підтримуючу терапію, психо-корекцію, які дозволяють попередити рецидив чи загострення хвороби.

Третинна психопрофілактика – комплекс заходів, спрямованих на попередження негативних психічних розладів (психічного дефекту) та інвалідизації при хронічних психічних захворюваннях. Велику роль тут відіграють правильне використання лікарських засобів, лікувальна та педагогічна корекція. Метою заходів третинної профілактики є реабілітація хворих, які втратили можливість повноцінної життєдіяльності. Реабілітація спрямована на відновлення соціального статусу хворого (хоча б часткове), що передбачає можливість використання трудових навичок, відновлення соціальних зв’язків хворого і його індивідуальної та суспільної цінності. Сутність реабілітації полягає в тому, щоб шляхом використання збережених психічних здібностей і функцій, а, за можливості, відновлення пошкоджених чи втрачених функцій, їх тренування пристосувати хворого до попередніх чи змінених умов життя і праці. Успіх реабілітації залежить від того, наскільки адекватно враховані функції і здатності, збережені у даного хворого, а також його особистісні особливості і ставлення до хвороби. Прийнято виділяти 2 рівня компенсації дефекту: високий рівень (активне подолання дефекту) і низький рівень (пристосування до дефекту). Рівень компенсації залежить не лише від складності дефекту, але й від особистісних особливостей хворого, зокрема від його мотивації.

У науковій літературі виділяють такі види профілактики як специфічна і неспецифічна, а також популяційна, цілеспрямована і профілактика для цільових груп. Перших два види виділяють відповідно до мети, а других три види – відповідно до об’єкту профілактичних дій.

Неспецифічна профілактика спрямована на покращення біопсихосоціальних умов життя і зменшення ризику захворювань у загальному.

Важливий підхід в історії нового профілактичного руху був запропонований Капланом. Згідно з ним, для того, щоб вирости здоровим і зберегти здоров’я, індивід повинен бути забезпечений базовими благами:

ü матеріальні – їжа, житло, якість житла;

ü психосоціальні – увага, прийняття, соціальна підтримка;

ü соціокультурні – цінності, ролі чи основні права у суспільстві.

За Капланом, розлади виникають тоді, коли індивід довгий час недостатньо бере участь у розподілі одного чи кількох життєво важливих базисних благ.

В останні десятиріччя концепція Каплана набула „другого дихання” завдяки розвитку поняття ресурсів. Згідно останнього, сприяти зміцненню здоров’я – означає, з одного боку, зберегти уже наявні внутрішні та зовнішні стосовно індивіда ресурси, а з іншого – підвищувати і ті, й інші. Внутрішні і зовнішні ресурси потрібно розуміти у їхній взаємодії одні з одними. У зв’язку з цим Беккер запропонував поняття профілактики, у якому співвідносяться один з одними патогенні і проективні внутрішні і зовнішні фактори.