Державне регулювання інвестиційної діяльності

Інвестори, прагнучи заробити максимальний прибуток, можуть порушувати при цьому вимоги, пов’язані з:

- якістю продукції, робіт, послуг;

- охороною навколишнього середовища, раціональному використанню природних ресурсів;

- дотриманням умов містобудівництва;

- дотриманням умов праці найманих робітників, що здійснюють практичні дії по реалізації інвестицій;

- дотриманням норм антимонопольного законодавства;

- підтримкою умов сумлінної конкуренції на ринку інвестицій.

Звідси, державне регулювання інвестицій - це забезпечення здійснення інвестиційної діяльності з урахуванням суспільних інтересів.

В економічній теорії склалося три основні моделі механізму ринкового регулювання національної економіки і, відповідно, інвестиційної діяльності економічних суб'єктів: класична модель; кейнсіанська модель; теорія економіки пропозиції.

Класична модель заснована на тому, що ринковий механізм автоматично забезпечує рівність попиту та пропозиції і, тим самим, виключає тривалі зрушення в економіці (у тому числі, спад виробництва, інфляцію, безробіття). Рівень інвестицій у даній моделі визначається рівнем заощаджень. Саме заощадження є основою суспільного прогресу.

Відповідно до кейнсіанської моделі капіталізм не є саморегулюючою системою. Стимулювання інвестиційного процесу необхідно здійснювати за допомогою активної грошово-кредитної і бюджетної політики, включаючи заходи, що стимулюють перетворення коштів в інвестиції, у тому числі за допомогою заходів, що створюють ілюзію росту норми прибутку на інвестиції шляхом помірного нарощування інфляції методом грошових шоків. Це забезпечує знецінювання заощаджень та створює видимість збільшення прибутку на інвестовані кошти і внаслідок інфляційних чекань призводить до зростання поточного споживання. У бюджетній політиці повинні використовуватися такі заходи: стимулювання підприємців-інвесторів за допомогою системи податкових пільг; нарощування державних інвестицій у галузях, що визначають розвиток інших галузей; державне субсидування корпорацій з метою стимулювання інвестицій; створення системи державних замовлень одночасно з розвитком державною системою кредитування.

Теорія економіки пропозицій розглядає регулювання пропозиції як найбільш ефективний механізм.

Відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність»державне регулювання включає:

1) управління державними інвестиціями;

2) регулювання умов інвестиційної діяльності;

3) контроль за здійсненням інвестиційної діяльності всіма інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності.

Методи впливу держави в інвестиційний процесі можна поділити на такі групи:

1) постійні і непостійні;

2) прямі і непрямі;

3) із обмеженою і загальнодержавною сферою впливу.

Методи прямого регулювання – це безпосередня участь держави в інвестиційному процесі (пряма державна фінансова підтримка, фінансування наукової сфери, надання права на використання нових технологій, розроблених у держсекторі й ін.). Як правило, дані методи носять адресний характер і орієнтовані в основному на досягнення визначених цілей держави і пріоритетів промислової політики.

Методи непрямого регулювання – реалізуються шляхом формування економічних і правових умов для активізації інвестиційного процесу. Надають вибір пріоритетів інвестиційної діяльності у приватному секторі, який є більш прозорим і зрозумілим для бізнесу, істотно звужують можливість корумпованості рішень, вимагають менших адміністративних витрат.

До непостійних заходів прямого впливу з обмеженою сферою дії належать:

1) бюджетне фінансування на безповоротній основі;

2) бюджетне кредитування;

3) державні гарантії щодо умов реалізації інвестиційних проектів;

4) державний контракт щодо розробки і виконання інвестиційного проекту;

5) розробка і реалізація загальнодержавних цільових комплексних програм;

5) управління процесами приватизації з метою пошуку ефективного інвестора;

6) часткове фінансування державою інвестиційних проектів у пріоритетних галузях економіки.

За своїми масштабами такі дії незначні, але з позиції оперативного використання інвестиційних ресурсів (за короткий час дозволяють реалізувати масштабні проекти) є найбільш ефективними.

До непостійних заходів непрямого впливу з загальнодержавною сферою дії належать:

- бюджетно-податкова;

- грошово-кредитна;

- амортизаційна;

- цінова політика;

- валютна;

- інноваційна політика.

Ця група методів формує інвестиційний клімат у цілому, але з погляду швидкої мобілізації інвестиційних ресурсів вони більш інертні.

До постійних заходів прямого впливу з обмеженою або загальнодержавною сферою діїє:

- ліцензування окремих видів робіт;

- стандартизація продукції та експертиза інвестиційних проектів.

При цьому обов'язковість державної експертизи передбачається у випадку, якщо в інвестиційній діяльності використовуються кошти бюджету або державних позабюджетних фондів. Державна експертиза здійснюється спеціальною державною організацією або експертними комісіями Верховної Ради.

Ця група методів повинна використовуватися незалежно від економічної ситуації. Дані методи в більшій мірі орієнтовані на підвищення якості розробки і виконання інвестиційних проектів та програм.

Найважливішою складовою державного стимулювання інвестиційної діяльності є податкова політика. Можна виділити два найважливіших напрямки податкової політики держави, що впливають на розвиток промисловості:

- по-перше, впливаючи за допомогою податків на величину потенційних джерел фінансування (рівень заощаджень населення, величину амортизаційних фондів і нерозподілений прибуток), держава впливає на найважливіші макроекономічні пропорції – розподіл національного доходу між нагромадженням і споживанням;

- по-друге, використовуючи цілеспрямовані податкові пільги, держава впливає на: співвідношення між інвестиціями підприємств в активну і пасивну частини основних фондів; швидкість відтворення основного капіталу; розмір інвестицій у пріоритетні з погляду держави напрямки розвитку; регіональний розподіл інвестицій.

Найбільш розповсюдженими формами податкового стимулювання інвестиційє:

- податкові канікули;

- інвестиційні податкові знижки;

- податковий інвестиційний кредит;

- прискорена амортизація;

- інвестиційні субсидії;

- пільги непрямого оподатковування.

Податкові канікули – це звільнення від сплати податків на певний строк.

Інвестиційні податкові знижки – застосовуються у формі знижених податкових ставок або у формі скорочення бази оподатковування.

Дуже активно інвестиційна податкова знижка застосовувалася в США та в інших розвинутих країнах у період енергетичної кризи для заохочення капвкладень фірм в енергозберігаюче устаткування, а також устаткування, що знижує забруднення навколишнього середовища. Підприємствам, що інвестують у зазначене устаткування, дозволялося віднімати з податку на прибуток 20% таких капвкладень. Інвестиційна знижка може мати також форму знижки на видобуток надр, надання якої веде до зменшення податку на прибуток видобувної індустрії. Наприклад, у США і у Франції розмір податкового кредиту складає 23,5% із продажів або 50% чистого доходу для нафто- та газодобувних компаній, для компаній по видобутку твердих мінералів -15 і 50% відповідно. При цьому висувається вимога реінвестування отриманих коштів у ці галузі протягом двох років для нафти і газу, п'яти років - для твердих мінералів.

Протягом багатьох років у США одним з найбільш розповсюджених податкових стимуляторів застосовувалась знижка з податку на прибуток у розмірі визначеного відсотка капвкладень фірм в устаткування і виробниче будівництво. Так, фірми мали право віднімати з податку на прибуток до 10% витрат на нове обладнання. У 1981 – 1986р. фірми мали право віднімати з податку на прибуток 6% витрат на устаткування з терміном амортизації до 4-х років і 10% витрат на устаткування з терміном амортизації більш 4-х років.

У Канаді таке стимулювання мало регіональних характер – для фірм, що інвестували кошти в устаткування у районах зі складними природнокліматичними умовами, дозволялося знижувати податок на прибуток до 20 - 50% від суми таких витрат.

В наш час такі податкові знижки використовуються переважно стосовно визначеної групи капвкладень – інвестицій в інноваційну діяльність, а також до витрат на НІОКР. У деяких країнах така знижка використовується стосовно приросту зазначених вище витрат. Так, у США і Японії з податку на прибуток віднімається 20% приросту таких витрат (приріст стосовно середнього рівня таких витрат за останні три роки – у США, і стосовно максимального рівня таких витрат за останні три роки - у Японії).

Податковий інвестиційний кредит - визначається як відстрочка від сплати податку на прибуток, що надається суб'єктові підприємницької діяльності на певний строк з метою збільшення його фінансових ресурсів для здійснення інноваційних програм з подальшою компенсацією відстрочених сум у вигляді додаткових надходжень податку, пов'язаного зі зростанням прибутку. Інвестиційний податковий кредит має цільове призначення. Його надання доцільне переважно для інвестиційно-інноваційними програми.

В Україні рішення про надання кредиту за галузевою підпорядкованістю підприємств приймають міністерства (відомства), що за дорученням Кабміну виступають розпорядниками інвестиційного податкового кредиту на галузевому рівні. Одержання інвестиційного податкового кредиту здійснюється на основі кредитного договору між галузевим міністерством і підприємством-позичальником.

Загальний обсяг ресурсів інвестиційного податкового кредиту визначається Кабміном у розрахунках до бюджету. Виходячи зі стану економіки, він може досягати 10% надходжень у бюджет податку на прибуток з наступним розподілом податку по міністерствах відповідно до пріоритетних напрямків їх інноваційної діяльності.

Визначальними умовами надання інвестиційного податкового кредиту є:

1) стійкий фінансовий стан підприємства-позичальника, тобто систематичне одержання ним прибутку;

2) домінуюча (не менш 50%) інвестиційна спрямованість у використанні власних фінансових ресурсів інвестора (прибутку, амортизаційних відрахувань);

3) наявність економічно обґрунтованого інноваційного проекту (бізнес-плану);

4) строк окупності залучених коштів за допомогою інвестиційного податкового кредиту, тобто їх повернення до бюджету у вигляді додаткових надходжень податку на прибуток, не повинно перевищувати визначений термін.

Інвестиційні знижки і податковий кредит у порівнянні з податковими канікулами мають переваги, оскільки є більш діючими інструментами для залучення капіталу в тій або іншій формі.

Інвестиційні субсидії – це грошові кошти, які надано на безоплатній основі в оплату частини інвестиційних витрат суб'єктів господарювання, що мають строго цільове призначення. Вони є різновидом інвестиційних знижок або податкових кредитів, але їх надання є проблематичним, тому що має місце ризик для бюджету (бюджетна ефективність таких субсидій може бути негативною).

Стимулювання за допомогою непрямих податків здійснюється у формі звільнення від обкладання ПДВ експортованих товарів, робіт і послуг, а також введення системи умовно безмитного ввозу. Пільги по відношенню непрямих податків застосовуються для стимулювання експорту і вважаються найбільш прийнятними, з правової точки зору, практикою. Інша форма - ліквідація або зменшення митних ставок.

Маніпулювання податковими ставками теоретично впливає на інвестиційну діяльність, але, як показує світова практика, не настільки ефективно, як податкові пільги і податкова амортизація, тому що ефект від зниження податкової ставки короткостроковий. Так, реакція бізнесу на зниження ставки податку на прибуток відповідно до останніх досліджень учених досить пасивна в плані активізації інвестиційних процесів: ефект 10% зниження ставки податку забезпечує приріст інвестицій на 1 – 2% у рік.

Податкове стимулювання інвестицій на фондовому ринку може здійснюватися в такий спосіб:

1. Застосування принципу нейтральності податкової системи щодо інфляційних процесів і валютної політики:

- відмова від оподатковування курсових різниць, що виникають у зв'язку з перерахуванням у національну валюту інвестицій (у тому числі в корпоративні права), що надходять в іноземній валюті;

- заборона на податкове вилучення частини суми індексації основних засобів в обсягах, що не перевищують коефіцієнта інфляції за звітний період;

- відмова від практики оподатковування акцій (інших корпоративних прав), отриманих інвесторами, приросту номінальної вартості акцій внаслідок збільшення статутного фонду господарчого товариства в зв'язку з індексацією основних засобів і нематеріальних активів.

2. Відмова від оподатковування суми коштів (майна), які залучено за рахунок збільшення власного капіталу, так і на умовах позики, шляхом випуску і розміщення цінних паперів для розширення господарської діяльності.

3. Стимулювання інвесторів до реінвестування доходів, отриманих від цінних паперів:

- звільнення від податку на прибуток підприємств, що буде сприяти збільшенню статутного фонду шляхом його реінвестування (капіталізації);

- звільнення від оподатковування дивідендів, сплачених (нарахованих) юридичним і фізичним особам у вигляді акцій емітованих підприємством, що нараховує дивіденди;

- звільнення від податку з доходу фізичних осіб, який вони перетворюють в джерело одержання таких доходів на придбання цінних паперів і на розвиток виробництва;

- відмова від оподатковування суми приросту номінальної вартості акцій, що відбувається внаслідок збільшення статутного фонду господарчого товариства на суму капіталізованого прибутку.

Законом України «Про інвестиційну діяльність» передбачаються наступні державні гарантії прав суб'єктів інвестиційної діяльності:

1) умови договорів, укладених між суб'єктами інвестиційної діяльності, зберігають свою дієвість на весь термін цих договорів а також у випадках, коли після їхнього висновку законодавством встановлені умови, що погіршують стан суб'єктів господарювання або обмежують їх права, якщо вони не прийшли до угоди про зміну умов договору;

2) державні органи не мають права втручатися в діяльність суб'єктів інвестиційної діяльності, за винятком випадків, коли таке втручання допускається чинним законодавством;

3) ніхто не має право обмежувати права інвесторів у виборі об'єктів інвестування, за винятком випадків, передбачених законодавством;

4) у випадку прийняття державними або іншими органами влади актів, що порушують права інвесторів і учасників їх діяльності, збитки, заподіяні суб'єктам інвестиційної діяльності, підлягають відшкодуваннюв повному обсязі цими органами (усі суперечки вирішуються в арбітражному суді).

Державою також передбачено заходи щодо захисту інвестицій. Захист інвестицій – це комплекс організаційних, технічних і правових заходів, спрямованих на створення умов, що сприяють збереженню інвестицій, досягненню мети внесення інвестицій, ефективної діяльності об'єктів інвестування і реінвестування, захисту законних прав і інтересів інвесторів, у тому числі прав на одержання прибутку (доходу) від інвестицій.

Передбачаються такі правові гарантії захисту інвестицій:

1) інвесторам забезпечується рівноправний режим, що виключає використання кошт, що дискримінують, або які б могли заважати управлінню інвестиціями, їхньому використанню;

2) інвестиції не можуть бути безкоштовно націоналізовані, реквізовані – такі міри можуть використовуватися тільки на основі законодавчих актів України з відшкодуванням інвесторові в повному обсязі збитків, заподіяних у зв'язку з припиненням інвестиційної діяльності.

1.2. контрольні запитання

1.2.1. Що є інвестиціями?

1.2.2. Які цінності можуть вкладатися в якості інвестицій відповідно до вітчизняного законодавства?

1.2.3. Перелічить особливості інвестицій по відношенню до загального процесу фінансування будь-чого?

1.2.4. Як класифікуються інвестиції за формами вкладення капіталу?

1.2.5. Чим відрізняється технічне переозброєння від реконструкції?

1.2.6. Наведіть приклади обов’язкових інвестицій.

1.2.7. Наведіть приклади прямих та непрямих інвестицій. Які переваги мають фінансові посередники у здійсненні інвестицій?

1.2.8. Як за допомогою показників валових та чистих інвестицій роблять судження про майбутній економічний розвиток країни?

1.2.9. Наведіть приклади довгострокових та короткострокових інвестицій.

1.2.10. В чому різниця цілей, які стоять перед довгостроковими та короткостроковими інвестиціями?

1.2.11. Наведіть приклади незалежних та взаємовиключних інвестицій фізичної особи.

1.2.12. Чим відрізняються змішані інвестиції від спільних?

1.2.13. Як класифікуються інвестиції за галузевою спрямованістю?

1.2.14. Наведіть приклади безпечних та ризикованих інвестицій? Як називаються найбільш ризиковані інвестиції?

1.2.15. Які інвестиції, прямі чи портфельні є більш привабливими для розвитку країни і чому?

1.2.16. Як класифікуються інвестиції за формою вкладення капіталу?

1.2.17. Які фактори визначають обсяги інвестицій в країні?

1.2.18. Як заощадження та споживання впливають на об’єми інвестицій?

1.2.19. Що є об’єктами інвестиційної діяльності?

1.2.20. Назвіть суб’єктів інвестиційної діяльності.

1.2.21. Яким чином можна вирізнити стратегічного інвестора від портфельного?

1.2.22. Яких ви знаєте інституціональних інвесторів, діючих в Україні?

1.2.23. Як вирізнити інвестора, який схильний до ризику, від такого, який не схильний?

1.2.24. Назвіть передумови, які визначають необхідність державного регулювання інвестиційної діяльності?

1.2.25. Що відносять до державного регулювання інвестиційної діяльності відповідно до вітчизняного законодавства?

1.2.26. Чим відрізняються методи прямого і непрямого регулювання інвестиційної діяльності?

1.2.27. В чому сутність амортизаційної політики держави та яку роль вона відіграє у стимулюванні інвестицій?

1.2.28. Які інструменти застосовуються у бюджетно-податковій політиці задля регулювання інвестиційної діяльності?

1.2.29. Які інструменти застосовуються у грошово-кредитній політиці задля регулювання інвестиційної діяльності?

1.2.30. Які форми податкового стимулювання діють зараз в Україні?

1.2.31. Які податкові стимули можуть застосовуватися для активізації та регулювання фінансових інвестицій?

1.2 32. Які в Україні передбачено державні гарантії прав суб’єктів господарювання?

1.2.33. Що розуміють під захистом інвестицій?