Явища неживої природи

· Усі його люблять, усі його чекають, а хто подивиться – кожен скривиться. (Сонце)

· Високо стоїть, одне око має, всюди заглядає. (Сонце)

· Летить орлиця по синьому небу, крила розкрила, сонце закрила. (Хмара)

· Рукавом махнув – дерево зігнув. (Вітер)

· Крил не має, скрізь літає та ще й куряву здіймає. (Вітер)

· Два брати рідні: одного всі бачать, але не чують, другого всякий чує, але не бачить. (Грім і блискавка)

· Червоне коромисло через річку повисло. (Веселка)

· Скатертина біла весь світ накрила. (Сніг)

· В небі хмара пролітала, білий пух порозсипала, вій на землю міцно ліг. Називають його…(Сніг)

· Ніжна зірка сніжно-біла на рукав мені злетіла, поки ніс її сюди, стала краплею води. (Сніжинка)

· Наша матінка – завія – нас із сита всюди сіє, а як сонце припече – ми струмочком потечем. (Сніжинки)

· Не художник, а малює. (Мороз)

· Без рук, без фарб вікна розмальовує. (Мороз)

· Росте вона до долу головою, росте вона холодною зимою. А тільки сонечко засяє – вона заплаче й помирає. (Бурулька)

· Коли нема – чекають, коли прийду – тікають. (Дощ)

· Він скрізь: у полі і в саду, а в дім не попаде, і я тоді лиш з дома йду, коли вже він не йде. (Дощ)

· Крапля, друга – як сльоза. Вдарив грім, гримить гроза. Стало вітряно, імлисто, мить одна – і з неба вже біле падає намисто… А, можливо, то – драже. Гляньте, розтає все чисто. Не драже це й не намисто, не горох, не виноград, здогадалися, це…(Град)

· Не дід, а сивий, не спить, а стелиться, вкриває землю й океан, а звуть його.. (Туман)

· У нас зимою білим цвітом сад зацвів неначе літом. (Паморозь)

· Прозорий, мов скло, а не вставиш у вікно. (Лід)

· Зоря-зоряниця, краса дівиця, гуляти ходила, сльозу зронила, місяць бачив – не підняв, сонце побачило й підняло. (Роса)

· Неживе, а за людиною ходить. (Тінь)

· Очима бачиш, а руками не візьмеш. (Тінь)

РОСЛИННИЙ СВІТ

Древа

· У літку виростає, а восени опадає. (Листя)

· Стовбур жовтий, мов янтар, досягає стеля хмар, і колючі, й довгі, й тонкі на гілках зелені голки. Шишок безліч, та маленькі, і не довгі, а кругленькі. (Сосна)

· Голки має коротенькі, всім знайомі ці гілки й шишки довгі, як свічки. (Ялина)

· Білокрила, наче птах, і оспівана в піснях. Дрібне листячко на ній. Що й казати – гарна всім. (Береза)

· Біла кора, тоненькі віти. Що то є, відгадайте, діти? (Береза)

· Гарне дерево, міцне. Листя різьблене, рясне. А на гілочках крислатих буде жолудів багато. (Дуб)

· У золотий клубочок схований дубочок. (Жолудь)

· На дереві народився в кожусі, кожух розірвався, і я на землю впав. (Каштан)

· І маленькі, і старенькі влітку, взимку, навесні завжди вдягнені гарненько у зелені сукні ми. (Ялина)

· Улітку рясним цвітом покриваюсь я, пахощі солодкі чути вже здаля. Але поки квітну – часу не втрачай – з моїх квіток узимку ти можеш пити чай. (Липа)

· Восени намистом рясним вона віти прикрашала. Як весна-красна настала, - намистин уже не стало. Без окраси залишилась ти, красуне, не даремно: намистинами пташок годувала взимку, певно. (Горобина)

· Кожний мій листок різьблений осінь пензлем восени в колір жовтий і багряний розмальовує мені. (Клен)

· Навесні веселить, влітку холодить, восени годує, взимку гріє. (Дерево)

· Хто на зиму роздягається, а на літо одягається? (Дерево)

Кущі

· У зеленім кожушку, в кістяній сорочці, я росту собі в лісочку, всім зірвати хочеться. (Ліщина)

· У вінку зеленолистім, у червоному намисті, видивляється у воду на свою хорошу вроду. (Калина)