Вартість грошей на зовнішньому ринку. Валютний курс

Національний Університет Водного господарства

Та Природокористування

Навчально-науковий інститут “Економіки, менеджменту і права”

Кафедра обліку і аудиту

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни

«Організація і методика економічного аналізу»

на тему:

“Аналіз фінансового стану та фінансових результатів діяльності підприємства на прикладі ПрАТ “Ратнівський молокозавод”

Виконала:

студентка спец.

“Облік і аудит”

ЗФН 5-го курсу,

2 групи (інтегр.)

Білець В.М.

Перевірила:

к.е.н., доцент

Вовк В.М.

Рівне 2013

Вартість грошей на зовнішньому ринку. Валютний курс.

З метою розкриття питання про вартість грошей на зовнішньому ринку, насамперед слід визначитися з самим поняттям вартості грошей — як таким. Різні вчені-економісти по різному піходять до такого поняття. Зокрема К.Маркс так визначав вартість грошей:

субстанціональна вартість того товару, котрий функціонував як кошти. Однак таке визначення не повною мірою відповідає сучасності, оскільки демонітизація золота призвела до перекриття основних каналів впливу його вартості на товарні ціни, що в свою чергу поставило під питання концепцію трудового походження вартості грошових коштів.

Більш сучасне та адекватне визначення вартості грошових коштів (грошей) можна визначити як їх купівельну спроможність, тобто кількість товарів і послуг, які можна придбати на грошову одиницю. Чим вище споживчі ціни, тим нижча купівельна спроможність грошей. Іншими словами, при даному обсязі грошової маси вартість грошей обернено пропорційна рівню цін на товари і послуги.

Визначившись з основним поняттям вартості грошей, котре в цілому більше визначає таке поняття для внутрішнього ринку, ми впритул наближаємося до поняття зовнішньої вартості грошових коштів, або іншими словами вартості грошей на зовнішньому ринку. Наперед забігаючи хочу зазначити що поняття вартості грошей на зовнішньому ринку за своїм економічним змістом тотожне поняттю валютного курсу, хоча одночасно вказані поняття значно різняття фактично.

Оскільки гроші можуть виконувати функції міри вартості і засобу обігу тільки в межах відповідної держави, чи об`єднання держав в межах використання єдиної валюти, та спільного єкономічного простору, їх купівельна спроможність за кордоном може бути визначена тільки шляхом співставлення з іноземними валютами. Таким чином, зовнішня вартість грошей виражається в одиницях іноземних валют.

При визначенні і фіксації зовнішньої вартості грошей виникають дві проблеми: визначення паритету державними органами та формування курсів на валютних ринках.

Після внесення зміни до статуту МФВ 1 квітня 1978 р. система офіційних паритетів була замінена режимом плаваючих курсів усіх валют, крім того, в статуті відсутня тепер будь-яка згадка про співвіднесення вартості валют з вартістю золота.
Визначення паритету валюти. Хоча в принципі кожна валюта має один паритет незалежно від виду операцій, це правило неодноразово порушувалось. Крім того, іноді виникали розбіжності між офіційним паритетом волют і їх реальним валютним курсом, який базується на купівельній спроможності цих валют. На співвідношення валютних курсів жваво впливає сукупність самих різноманітних факторів, які характеризіються не тільки суто єкономічними чинниками як купівельна спроможність грошової одиниці, попит-та пропозиція тощо, а також інші чинники різномаїття яких складно описати, включаючи політичні, сезонні, спекулятивні, злочинні, суспільні. Одним з більш яскравих індикаторів впливу таких чинників можна назвати ринок міжбанківського обміну валюти за вільними цінами (котирування формується без обмежень або фіксованих значень) - ФОРЕКС

А) Принцип єдиного паритету і його порушення. Система золотого стандарту та ті, що прийшли на зміну в 20-х роках нашого століття режими вільних валютних операцій, незважаючи на відмову від самого золотого стандарту, були несумісні з ідеєю про те, що валюта може мати різні паритети в залежності від виду операцій. У Бреттон-Вудській угоді недвозначно був підтверджений принцип єдиного паритету.

Навпаки, в періоди жорсткого валютного контролю природно виникли особливі курси національної валюти в залежності від виду операцій. В якості прикладу можна навести введення в деяких країнах спеціальних валютних курсів з туризму або з імпорту товарів першої необхідності.
Б) Розбіжності між офіційними паритетом і розрахунками, що ґрунтуються на зміні купівельній спроможності. Офіційний валютний курс не завжди відображає реалигую вартість національної валюти. Спроби встановлення паритету, що має економічне обгрунтування, призводять до зіставлення купівельної спроможності національної валюти та іноземних валют на ринках відповідних країн. Перший метод полягає в тому, щоб взяти в якості точки відліку такий рік, коли валютні операції здійснювалися вільно, а платіжний баланс був врівноваженим; починаючи з цього року можна простерігати зміни індексів цін у двох країнах, що розглядаються. Ще недавно спостерігався такий стан, при якому офіційний паритет двох валют значно відрізнявся від ринкового паритету. Інший метод встановлення паритету заснований на порівнянні цін, за якими продається у двох розглянутих країнах певний набір товарів. Одним з найбільш популярних та наглядних прикладів такого встановлення паритету є “індекс Біг-Мака”. Попри неофіційність і деяку комічність вказаний індекс напрочуд точно відображає паритет вартості валют, та серйозно сприймається провідними економістами світу. Вказаний індекс можна визначити як неофіційний спосіб визначення паритету купівельної спроможності (ПКС). Індекс Біг-Мака заснований на теорії паритету купівельної спроможності, за якої валютний курс повинен зрівнювати вартість кошика товарів у різних країнах (тобто відношення обмінних валютних курсів), тільки замість кошика береться один стандартний бутерброд, що випускається компанією McDonald's практично скрізь. Робиться це для того, щоб визначити реальні обмінні курси валют різних держав. Такі дослідження журнал «The Economist» веде з 1986 року. Біг-Мак використовується експертами журналу в якості еталона з двох причин: McDonald's представлений у більшості країн світу, а сам Біг-Мак містить достатню кількість продовольчих компонентів (хліб, сир, м'ясо та овочі), аби вважати його універсальним відбитком народного господарства. Його вартість у кожній країні залежить від обсягів випуску, ціни оренди, сировини, робочої сили та інших факторів, і індекс бігмака - кращий спосіб визначити невідповідність вартості валют у країнах зі схожим рівнем доходу, тим більше в кризу, коли дорога валюта особливо невигідна. Слабка валюта дає перевагу по витратах і цінах на продукцію.
Різні методи встановлення валютного курсу дозволяють визначити чинники, від яких залежить товарообіг, і при необхідності визначити новий, більш реальний паритет валют, в той час як існуючий паритет занадто відхиляється від економічно обгрунтованого співвідношення. На основі таких обчислень уряди приймають рішення провести девальвацію або ревальвацію національної валюти.

2. Валютний курс. Якщо паритет є основою для визначення зовнішньої вартості валюти, то валютні курси дозволяють визначати цю вартість більш конкретно і реально. Можна виділити два випадки в залежності від того, чи є курси плаваючими або фіксованими.

А) Плаваючі курси. Період між двома світовими війнами і сучасний період дають нам приклади таких ситуацій, коли курси валют вільно визначаються під впливом різних ринкових чинників. При цьому велику роль відіграють психологічні фактори, тому власне торговельно-фінансові операції часто супроводжуються чисто спекулятивними операціями. Характерна в цьому відношенні еволюція долара США, економіка яких займає панівне становище в світі; курс долара, який встановився на початку 1985 р., жодним чином не відображав його реальний курс. Тому визначення валютного курсу та його перспектив представляється важким завданням. Коливання курсів створюють обстановку невпевненості і можуть загальмувати розвиток світової торгівлі, перешкоджаючи тим самим прогресу економіки кожної країни. Тому органи державної влади часто приймають односторонні рішення або підписують міждержавні угоди, щоб обмежити коливання валютних курсів, утримуючи їх в більш-менш вузьких межах.

З 1971 р. ряд урядів запровадили режим плаваючих курсів своїх валют, щоб сприяти як ввезенню, так і вивозу капіталів і таким чином виявити реальний валютний курс, що складається під впливом ринкових чинників в цей перехідний період, З березня 1973 р. режим плаваючих курсів валют поширився по всьому світу, виняток становлять взаємні відносини країн, що вступили в європейську валютну систему, про що вказуалося мною вище.
В) Стабільний валютний курс. Золотий стандарт функціонував таким чином, що валютні курси стихійно утримувалися в певних межах.

Дійсно, прив'язка валюти до золота не усувала щоденних коливань її курсу, але вони відбувалися у вузьких межах, визначених вартістю ввезення та вивезення золота. Відомо, що боржник (на практиці швидше банк-арбітражіст) міг діяти по-різному: він міг розрахуватися у валюті свого кредитора, або золотом (в монетах і зливках), або будь-якими іншими грошовими засобами, застосовуваними при здійсненні міжнародних угод (наприклад, переказними векселями або конвертованою валютою третьої країни). Якщо в якій-небудь країні збільшувався попит на ту чи іншу іноземну валюту, то курс цієї валюти зростав до тих пір, поки платнику не ставало більш вигідним розплачуватися золотом, ніж цією валютою. Експортна золота точка визначалася в основному вартістю золота, до якої додавалися витрати на страхування та перевезення, а також розмір прибутку, упущеної під час перевезення металу. Навпаки, якщо збільшувалося пропозиція іноземної валюти, то курс її знижувався до тих пір, поки не досягав імпортної золотий точки. Однак, використання так званого “золотого стандарту” в сучасних умовах теж несе певні ризики. Привязка валютного курсу до вартості золота є на даний момент досить ризикованою. За останнє десятиліття спостерігається, на перший погляд, необгрунтоване зростання цін на золото та дорогоцінні банківські метали платинової та рідкоземельної групи (понад 100%). Однак, таке здорожчання банківських металів має під собою тривіальну причину, значне збільшення попиту на них у промислових гігантів, що використовують його як сировину для виробництва мікропроцесорної техніки, ринок котрої зростає у геометричній прогресії. Вказаний ринок, та в сукупності з ринком інформаційних технологій, на даний час є основним споживачем банківських металів, при тому таким що споживає безповоротно, вилучаючи метали з обігу, а не накопичує золотовалютні резерви.
У сучасних умовах європейська валютна система, введена в дію в березні 1979 р., є прикладом зони валютної стабільності. Ця система була прийнята десятьма країнами спільного ринку, хоча у відношенні Великобританії, Італії і Греції діяв особливий режим. У цій системі використовувався подвійний валютний і інтервенційний механізм, аж до поглинання єкономік цих країн єдиним економічим простором. Окреме місце в в унії- європейській займає Великобританія, котра не відмовилась від використтання власної валюти з ряду як єкономічних, так і політико-патріотичних міркувань.

По-перше, кожна валюта мала основний курс, прив'язаний до екю (котре згодом єволюціонувало в “Євро”), і його коливання допускаюлися тільки в межах 2,25% по відношенню до центрального курсу. Коли коливання досягають межі, центральні банки в обов'язковому порядку купували чи продавали в алежності від обставин в обмін на національну валюту валюти країн ЄЕС або при необхідності валюти третіх країн, наприклад долари.

По-друге, був введений показник відхилення, який дозволяв виявити серед валют країн ЄЕС ті, які відхиляються в ту або іншу сторону від середнього курсу по відношенню до євро. Кожного разу, як це відхилення перевищує три чверті припустимої межі, вступав в дію коригувальний механізм і приймалися відповідні рішення в області фінансової або економічної політики країни, і в крайньому випадку змінюється центральний курс.