Поняття сторін в цивільному процесі

Стаття 34 ЦПК РФ визначаючи склад осіб, які беруть участь у справі, в першу чергу відносить до них боку. І це цілком закономірно, тому що сторони представляють собою таких учасників процесу, без яких судових спір про суб'єктивні права і юридичних обов'язках був би просто неможливий.

Визначення поняття сторін має важливе практичне значення. Сторони є у всіх випадках, коли в судочинстві беруть участь дві протиборчі процесуальні фігури, суб'єктивно (особисто) юридично зацікавлені в результаті справи. Законодавцем не дано чіткого визначення поняттю сторін в цивільному процесі [11, c.67].

Не існує також однозначного визначення і в правознавстві. Деякі автори визначають сторони як осіб, від імені яких ведеться процес і матеріально-правовий спір, яких повинен вирішити суд, тобто як осіб, які беруть участь у справах позовного провадження. Однак більш повним є визначення сторін, сформульоване М.С. Шакарян. Воно охоплює як позовне провадження, так і на виробництво, що випливає з адміністративно-правових відносин, а також у деяких випадках особливе виробництво. «Сторонами у цивільному процесі називаються суб'єкти спірних матеріально-правових відносин, що виступають на захист своїх матеріально-правових та процесуальних інтересів, на які поширюється законна сила судового рішення і які, як правило, несуть судові витрати по справі»[10, c.79].

У зв'язку з цим напрошується висновок про те, що сторони є у всіх випадках, коли в судочинстві беруть участь два протиборчих процесуальних суб'єкта, особисто юридично зацікавлені в результаті справи. Таким чином, особиста юридична зацікавленість у результаті справи є головним визначальним ознакою, за допомогою якого серед осіб, які беруть участь у справі, можна виділити сторони.

Однак юридична зацікавленість сторін виражається двояко, оскільки кожна сторона має на ділі юридичний інтерес, заснований на тому спірному матеріально-правовому відношенні, суб'єктами якої вони є. У майбутньому матеріально-правовим інтересом сторін до результату справи обумовлюється їх і процесуальний інтерес, який у результаті полягає в тому, що кожна сторона домагається від суду прийняття рішення, визначеного для себе змісту.

Отже, юридична зацікавленість у справі (юридичний інтерес до справи) є засноване на законі очікування стороною надання їй судового захисту порушеного (оскарженого) суб'єктивного права чи законного інтересу.

Безумовно, що поняття сторони в цивільному судочинстві ширше поняття сторони в спірному матеріальному правовідношенні.Питання про те, чи існує між сторонами судочинства матеріальне правовідношення, порушене (оскаржене) чи право особи, яка звернулася за судовим захистом, чи є порушником особа, притягнуте до відповідальності, вирішуються судом у результаті розгляду справи і встановлюються судовим рішенням.

В якості сторін в цивільному процесі можуть виступати громадяни, організації, індивідуальні підприємці, а також іноземні громадяни і фірми, особи без громадянства. У кожній справі позовного провадження завжди дві сторони - активна і пасивна. Активна сторона (позивач) - це та сторона, яка звертається до суду з вимогою про захист порушеного суб'єктивного права або охоронюваного законом інтересу.

Пасивна (відповідач) - та, яка залучається судом для дачі пояснення з приводу заявленого вимоги та можливого залучення до відповідальності.

У цивільному процесуальному законодавстві розрізняються дві основні форми участі позивача в цивільному процесі:

• особа, яка звернулася до суду за захистом свого оспорюваного

або порушеного права на підставі ч. 1 ст. 38 ЦПК;

• особа, в інтересах якої справу розпочато за заявою прокурора та інших осіб, які мають право на звернення до суду за захистом прав, свобод і охоронюваних законом інтересів інших осіб (ч. 2 ст. 38, ч. 1 ст. 45, ч. 1 ст. 46).

Сторону позивача прийнято називати активною, оскільки дії на захист її прав та інтересів тягнуть за собою виникнення процесу. Цяназва багато в чому умовно, так як, наприклад, відповідно до ст. 137 ЦПК відповідач вправі до винесення судом рішення пред'явити до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом, проти якого оборонятися буде вже позивач. Відповідач - особа, яка притягається до відповіді за позовом, оскільки на нього вказується в позові як на порушника права, особа, якій пред'явлено судовий позов.Порівняльний аналіз ст. 38 і 41 ЦПК дає право говорити про відповідача як про особу, по-перше, на якого вказано як на порушника суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів особою, що звернулася до суду, і по-друге, залученим судом до участі у справі в якості передбачуваного порушника суб'єктивного права або охоронюваного законом інтересу позивача.

Обидві сторони є суб'єктами спірного матеріального правовідносини. Але оскільки суд лише в судовому рішенні може дати остаточну відповідь, до моменту винесення рішення він виходить з припущення, що ці особи є суб'єктами спірного матеріального правовідносини. Позивач і відповідач - це тільки передбачувані суб'єкти спірних прав.

Отже, перша ознака поняття сторін полягає в тому, що сторонами процесу у цивільній справі виступають дійсні або передбачувані суб'єкти того матеріального правовідносини суперечка з якого повинен бути розглянутий і вирішений судом. При аналізі цієї ознаки необхідно мати на увазі що та особа, яка вважає своє право або інтерес порушених чи оскаржених і у зв'язку з цим звертається до суду з проханням про його захист називається позивачем. Слово "позивач" походить від слова «шукати». Таким чином, позивач представляє собою такого учасника процесу у цивільній справі який передбачається володарем спірного права або інтересу, що підлягає судовому захисту, ті уповноваженою суб'єктом спірного матеріального правовідносини.

Особа, яка на думку позивача порушує або оспорює його суб'єктивні права чи законні інтереси і в зв'язку з цим залучається судом до відповіді називається відповідачем. Таким чином, відповідач є такого учасника процесу який передбачається носієм спірної юридичного обов'язку, тобто зобов'язаним суб'єктом матеріального правовідносини.

Друга ознака сторін випливає з першого і характеризується тим, що сторони як суб'єкти спірних прав і обов'язків, а значить, носії полярних юридичних можливості, мають протилежних юридичних інтересом у справі

Юридичний інтерес позивача в результаті справи полягає в тому, щоб отримати рішення суду про задоволення позову, тобтоотримати захист свого права або інтересу шляхом спонукання відповідача до вчинення дій на користь позивача або притягнення його доматеріальної відповідальності.

Юридичний інтерес відповідача в результаті справи носить прямо протилежний характер і полягає в отриманні судового рішення про відмову в позові, ті відмову в задоволенні прохання позивача про захист його права або інтересу. Саме рішення суду про відмову в позові означає офіційне підтвердження судом факту відсутності у відповідача будь-яких обов'язків (зобов'язань) перед позивачем.

Таким чином, протилежність юридичної інтересу в результаті справи розводить позивача і відповідача по різні сторони процесуальної барикади.

Розглядаючи протилежність юридичної інтересу в результаті справи як суттєва ознака сторін необхідно мати на увазі, що в деяких випадках ця протилежність інтересів може бути згладжена (наприклад, коли відповідач визнає позов), або на якийсь час і зовсім зникнути (наприклад, коли сторони укладають мирова угода). Однак можливість виникнення такого роду ситуації не скасовує категорію «сторони», тому що сутність останньої залежить не від одномоментного поведінки того чи іншого учасника судового процесу, а від його процесуального положення встановленою законом в основу якого закладена протилежність юридичної інтересу як нею органічна складова.

Третя ознака сторін характеризується тим, що сторони як володарі спірних прав і обов'язків носії протилежної юридичної інтересу завжди беруть участь у справі від власного імені. У зв'язку з цим справи недієздатних за віком чи станом здоров'я сторін ведуть їх законні представники. Судові представники, в тому числі законні, позивача і (або) відповідача діють в процесі не тільки в інтересах сторін, але і від їхнього імені, тобто від імені тих осіб, які передбачаються суб'єктами спірних прав і юридичних обов'язків.

Четверта ознака сторін полягає в наступному. Оскільки саме сторони є носіями (власниками) спірних суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, то тільки на них поширюються матеріально-правові наслідки судового рішення у справі. Тільки сторони можуть бути зобов'язані або Управомочена судовим рішенням на вчинення конкретних дій з передачі і відповідно одержання матеріальних благ, а також інших дій матеріально-правового характеру. Наприклад, судовий представник сторони за судовим рішенням особисто для себе нічого не здобуває, крім випадків отримання винагороди за свою працю, і нічого не втрачає.

П'ятий ознака сторін характеризується тим, що сторони як основні і обов'язкові учасники цивільного судочинства несуть обов'язок з відшкодування державі судових витрат, пов'язаних з розглядом та вирішенням цивільних справ, крім випадків, коли вони звільнені від цього обов'язку в силу закону або за ухвалою суду (судді).

У свій час «сторони» традиційно розглядалися як інститут виключно позовної судочинства. Можливість використання поняття сторін у провадженні у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин (за термінологією чинного ЦПК РФ - публічних правовідносин), і особливому виробництві категорично заперечувалася. Проте з середини 60-х років минулого століття у цивільно-процесуальній доктрині з'являються висловлювання, що ставлять під сумнів правомірність вузького підходу до поняття сторін. На думку деяких учених-процесуалістів (А. ​​Т. Боннера, А. А. Мельникова, М. С. Шакарян, М. Х. Хутиза), поняття сторін не можна обмежувати рамками позовного провадження. Сфера дії даного поняття набагато ширше, тому що поширюється на інші види цивільного судочинства: виробництво по справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, і особливе виробництво. У своїх міркуваннях автори виходили з наступного.

За чинним цивільним процесуальним законодавством сперечатися в суді про суб'єктивні права і юридичних обов'язки можуть не тільки особи, які захищають свої права чи законні інтереси, а й особи, що захищають від свого імені чужі права чи законні інтереси.Перелік таких суб'єктів, тобто осіб, які виступають від свого імені на захист чужого права або інтересу, міститься у ч. 2 ст. 4, ст. 34, 45, 46 ГПК РФ.Сторона у процесуальному сенсі представляє собою такого учасника цивільного судочинства, який, хоча і не є суб'єктом спірного матеріального правовідношення, тобто не має і не передбачається володіє спірним правом чи інтересом, тим не менш в силу прямої вказівки закону має право від свого імені вимагати від суду захисту чужого права або інтересу, тобто прав і законних інтересів суб'єктів спірних матеріальних правовідносин [13, c.23].