Право Арабського халіфату

В процесі цієї боротьби племена на Аравійському півострові об'єдналися і початок цього об'єднання положив засновник мусульманської релігії Мухамед, який був бідним пастухом і вже в цей час став пророкувати єдиновірство, виступав проти знаті. Переслідуваний нею він в 622 році втік з Меки в м. Ярсіб який потім стали називати містом пророка - Медіною. 622 рік став для мусульманів священним роком - роком запровадження Ісламу. Проповіді і пророцтва Мухамеда після його смерті були зведені в єдину книгу, яка одержала назву Коран.

В Медині до Мухамеда прийшли духовна і світська влада. Іслам і його прибічники утверджували свою владу і не тільки проповідями, але і силою зброї. Між Мединою і Меккою розгорілась боротьба, в якій перемогла Медина. Родова знать признала Мухамеда. Був завойований і Йемен.

В 632 році Мухамед помер, а його наступники продовжували завойовувати території, які продовжувались до 751 року. Отже склалась держава з центром спочатку в Мецці і Медіні, потім в Багдаді.

Після смерті Мухамеда між знаттю розгорілась жорстока боротьба за владу. В 662 році в результаті жорстокої боротьби до влади прийшли Омейяди, які правили державою майже сто років. Їхнє правління відзначалось швидким збагаченням аристократії, військових начальників, посиленням експлуатації підкорених народів а також багаточисельними збройними повстаннями рядових арабів і підкорених народів.

В 750 році Омейяди потерпіли поразку в результаті повстання арабських племен, іранських селян рабів і феодалів, яке переросло в громадянську війну. Халіфат очолила династія Абасилів. Столиця в Дамаску була перенесена в спеціально побудоване місто Багдад (столиця якої держави є тепер Багдад?)

Суспільний лад: панівний клас - халіфи, намісники і військові начальники. В склад панівного класу входили також і верхівки підкорених народів, які прийняли мусульманство (по Корану всі люди ділились на правовірних і неправовірних).

Селяни в халіфаті складали основний податний прошарок, причому становище селян-мусульман було більш важким.

Високо була розвинуте в халіфаті міське життя. Це були міста з великими центрами торгівлі ремесла і культури. Панівним класом міст були феодали. Великим впливом користувались корпорації богословів і закони торговців, які об'єднувались навколо шкіл богослов'я і права - медресе.

Дуже великий процент суспільства складали раби, які поділялись на челядь, військових слуг і рабів використовуваних в виробництві.

Державний устрій: Верховне правління було зосереджено в руках халіфа і його намісників. При Абасидах появилась посада візиря, якому підкорявся весь адміністративно-фінансовий апарат, військо.

Місцеве управління: Халіфат ділився на намісництва - емірати. Основними еміратами являлись: Іспанія, Африка, Єгипет, Сірія, Іран, Північна Індія. Намісництва передавались по спадковості. Намісники еміри були такими ж деспотами, оточені пишним двором як і халіфи а Багдаді.

Судова система: Намісник мав і судову владу. В відправленні правосуддя допомагали йому кадії, які потім стали самостійними суддями. Функції кадії зберігались тільки для суддів мусульман. В залі присутніми були два офіційних понятих, судові пристави і захисник.

Право в халіфаті формувалось в єдності з Ісламом і його догматикою. Отже єдиним джерелом права являвся Коран.

Право власності. Основні предмети власності земля, худоба, будівлі, зброя, коштовності, раби являлися власністю держави.

Предметом регламентації особливої являлось користування водою. Суспільна власність на воду була священним догматом. Озера, ріки були власністю мусульманської общини. Колодізя, фонтани, те, що створено людською працею - знаходилось в приватній власності. В зв'язку з такою особливістю власності на воду і користування нею в 844 році був створений водний кодекс. "Книга про канали", який регламентував користування водою для зрошення полів.

В халіфаті в зв'язку з великим розвитком торгівлі були широко розвинуті договори і різні угоди, такі як зобов'язання з спричинення шкоди, безпідставного збагачення, купівлі-продажу, дарування, підряду, оренди земельних ділянок, договір займу та застави. Коран забороняв позику під проценти. Широкого застосування набули векселі.

Шлюбно-сімейні відносини. В VІ-VІІ ст. у арабів була патріархальна сім'я. Дорослий син після одруження виходив з сім'ї і ставив поруч свою палатку. Притаманні ранні форми шлюбу, які збереглись дотепер.

Шлюбу окремих племен властиві риси матріархату. Діти одержували ім'я по матері, а право розлучення належало жінкам. Жінка мала право перебувати в шлюбі з декількома мужчинами, який проживав з нею по місяцю. Батьківство встановлювалось по вказівці жінки. Дуже широко застосовувалися і тимчасові шлюби, які збереглись і до цього часу.

Останки матріархату виживають себе у міського осілого населення і в шлюбних відносин встановлюється панування мужчини, Коран допускав багатоженство, але не більше 4-х жінок одночасно.

Крім жінок можна було мати і рабинь-наложниць. Шлюб оформлявся усним або письмовим договором або угодою між батьками. Вік не мав значення, в шлюб вступали особи, які досягли статевої зрілості. Коран забороняв шлюби між близькими родичами. Шлюби розривалися по багатьох причинах (відсутність чоловіка більше півроку, порушення вірності, віровідступництво, жорстоке відношення до жінки) і процедура розірвання шлюбу була дуже простою.

Право спадщини. В доісламську епоху "той хто вміє їздити на коні і володіти мечем - позбавлення права спадщини". При Мухамеді право спадщини для жінок було значно обмежене.

Кримінальне право: Поняття злочину у мусульман було невідділиме від гріха, тобто злочинні посягання були заборонені Кораном.

Першу групу складали "кровні злочини" тобто вбивства і поранення не зв'язані з грабіжництвом. До Мухамеда за вбивства каралось вбивство тобто кровна помста. Мухамед звузив рамки покарання. Кровна помста існувала тільки за навмисне вбивство, а за ненавмисне - грошову компенсацію родичам вбитого. За протиправні діяння відповідали особи, які досягли 15-18 років. Оп'яніння, яке було причиною втрати пам'яті, звільняло від кримінального покарання.

Мусульманському праву відома необхідна оборона і крайня необхідність. Потерпілий міг вбити злодія або грабіжника щоб повернути своє майно.

Друга група злочинів - худуд (віровідступництво), порушення шлюбної вірності, п'янство, дача неправдивих показів, а також крадіжки та грабежі). За ці злочини призначалася смертна кара, відрізання рук, ніг. За порушення шлюбної вірності Коран виносив покарання - сто ударів батагом, а жінці додатково - пожиттєве домашнє утримання.

Каяття звільняло від покарання по цій групі злочинів.

Третя група злочинів - посягання на державний устрій. За ці злочини передбачалася кара в вигляді позбавлення волі, конфіскацію майна і права носити чалму.

Date: 2015-07-23; view: 747; Нарушение авторских прав