Морфонологічний проміжний рівень мови

Морфонологічний рівень — проміжний між фоно­логічним і морфологічним. Особливістю проміжних рівнів є те, що мовна одиниця одного рівня функціонує в іншому рівні. У цьому разі фонологічна одиниця (фо­нема) виконує допоміжну морфологічну функцію у складі морфеми, тобто йдеться про морфологічне вико­ристання фонологічних засобів мови.

Проблема використання фонем як допоміжного морфологічного засобу стала предметом дослідження особливої лінгвістичної науки — морфонології.

Морфонологія (із морфофонологія) — розділ мовознавства, який вивчає фонологічну структуру морфем і використання фонологіч­них відмінностей із морфологічною метою.

Якщо фонологія вивчає фонеми в системі мови та їх функції, а морфологія — морфеми і словоформи, то морфонологія вивчає фонеми в їх співвідношенні з мор­фемами і словоформами, встановлює основні варіанти морфем і правила їх перетворення на інші варіанти.

У сучасному мовознавстві термін морфонологія вживається у двох значеннях — вузькому і широкому. Морфонологія у вузькому значенні вивчає варіювання фонем у морфах однієї морфеми, тобто чергування фо­нем: друг — дружній, страх — страшити, сотня — сто, день — дня, веселий — весілля, черниця — чорний тощо.

Морфонологія у широкому значенні досліджує фо­нологічний склад морфем і способи їх розрізнення; видозміни морфем при їх сполучуваності в процесах формотворення і словотворення, тобто стикові зміни морфем.

Вивчення морфонології у широкому значенні за­початкував М. С. Трубецькой. Він вважав, що морфо­нологія — це: 1) вчення про фонологічну структуру морфем; 2) учення про комбінаторні звукові зміни, які відбуваються в морфемах при їх поєднанні; 3) вчен­ня про ряди чергувань, які виконують морфологічну функцію. Відповідно до широкого розуміння морфо­нології, як морфонологічну характеристику слова роз­глядають ті його формально-структурні особливості, які є наслідком поєднання морфем у слові і виявля­ються в чергуванні фонем, що входять до складу мор­феми.

Фонеми, які чергуються в морфах однієї морфеми, називаються морфонемами. Термін морфонема за­пропонував у 1927 р. польський мовознавець Г. Ула-шин і визначив її як фонему в семасіолого-морфологіч-ній функції. Майже одночасно з Улашином цей тер­мін став уживати Трубецькой, але в нього він укладав дещо інший зміст — «складний образ двох чи декіль­кох фонем, здатних взаємозамінюватися в межах одні­єї і тієї самої морфеми залежно від умов морфологіч­ної структури» або як «складне уявлення про всі чле­ни (два чи більше) чергування». Як приклади можна навести такі морфонеми: е/і (веселий — весілля), е/0 (палець — пальця), е/о (женити — жонатий, шести — шостий), о/и (кров — кривавий), к/ч/ц (мука — муч­ний — муці), д/дж (радити — раджу), з/ж (возити — вожу), х/ш (рухати — рушу). У кореневих морфемах наведених споріднених слів при спільному корені є різ­ні фонеми. З погляду фонології, фонеми служать для розрізнення значень, а в цьому разі це правило не спра­цьовує (пор. кум — чум, кола — чола, ком — чом, з одно­го боку, і рука — рученька, мокнути — мочити — з іншого).

Отже, поняття «морфонема» є абстракцією. Як фо­нема є абстрактною одиницею і реально представлена в мовленні алофонами, так і морфонема є абстрактною одиницею, яка конкретно реалізується у вигляді фо­нем, що взаємно заміщуються в морфемах при слово­зміні та словотворенні. Різниця тільки в тому, що фонема є узагальненням найменшої сегментної одиниці мови, а морфонема не є особливою сегментною одини­цею, а тією самою фонемою, тільки розглянутою під іншим кутом зору. Очевидно, це стало причиною того, що деякі мовознавці заперечують існування такої оди­ниці загалом. Так, скажімо, О. О. Реформатський ува­жав поняття морфонеми фікцією. На його погляд, те, що називають морфонемою, власне є фонемою, розгля­нутою у складі морфеми.

Фонологія і морфонологія вивчають одну й ту саму сегментну одиницю. Як стверджує С. В. Семчинський, вони мають один об'єкт дослідження, але різний пред­мет вивчення. Предметом сучасної морфонології є вивчення функцій фонем у морфемах, дослідження спеціалізації фонологічних чергувань у різних ділянках граматики (у словозміні іменних частин мови чи дієслова, у словотворенні то­що); встановлення того, які групи фонем залучаються до чергування, в якій позиції слова (на початку, в се­редині чи в кінці) відбуваються чергування, якими вони є — історичними чи живими, продуктивними чи непродуктивними.

Предмет вивчення морфонології є дуже перспектив­ним, оскільки привертає увагу до нових проблем, перед­усім до проблеми фонетичного чергування як додат­кового способу вираження певного граматичного зна­чення. Функція морфонологічних явищ полягає в посиленні диференціації форм на морфологічному рів­ні. Наприклад: вузький — вужчий, низький — нижчий; показати — покажчик, пекти — піч; лука — на луці, берег — на березі, луг — луже, день — дня, вогонь — вогню; рухати — рушу, крутити — кручу, возити — вожу. Тут чергування фонем є допоміжним засобом ви­раження таких граматичних значень, як ступінь по­рівняння, частиномовне категоріальне значення (дія — предметність), відмінкові значення та значення особи. Наведені чергування не зумовлені фонетичним оточен­ням (хоча колись вони були фонетично зумовленими: виникли ще в доісторичний період як наслідок І та II палаталізацій і переходу передньоязикових приголос­них у шиплячі перед [і]). Зумовлені фонологічним ото­ченням чергування не належать до морфонології.

У сучасних мовах морфонологічні явища виявля­ються при зіставленні форм одного парадигматичного або словотвірного ряду: укр. сіль, солі, солі, сіль, сіллю,

солі; водити, воджу, водиш; рос. хочу, хочешь, хочеш, хо-тим, хотите, хотят; нім. Байт — Байте, Напй — Напйе, Біаіі — Віаііег, Вогі — В'дгіег, Сиі — Сйіег, іга£еп — Іга£І, пеНтеп — пітті — пакт — £епоттеп, Ьаскеп — Ьаскі — Ьиск — §еЬаскеп; укр. село — сільський, весе­лий — весілля, страх — страшний — страшити, сон — сонний — снитися, жати — женці — жнець.

Однак не всі типи чергувань, які виконують мор­фологічну функцію, відносять до морфонології. Так, зокрема, не існує єдиного погляду щодо тих чергувань, які представляють внутрішню флексію, як, наприклад, англ. ґооі «нога» — іееі «ноги», іооік «зуб» — іееік «зуби», нім. Уо£еІ «птах» — Уд§еІ «птахи», Вгийег «брат» — Вгийег «брати», Тоскіег «дочка» — Тдскіег «дочки». Одні вважають, що морфонологія вивчає всі типи чергувань із морфологічним навантаженням (ті, що служать єдиним засобом граматичного розрізнення форм, і ті, які функціонують разом з іншими грама­тичними засобами — суфіксами, закінченнями тощо), інші — лише ті, які є допоміжним засобом. Оскільки в останньому випадку чергування є основним і єдиним способом вираження граматичного значення числа, то, на думку прибічників другої точки зору, їх не можна віднести до морфонологічних явищ. Дискусійним за­лишається і питання про належність до морфонологіч­них засобів наголосу (у мовах із нефіксованим і рухо­мим наголосом нерідко зміна граматичної форми слова за допомогою афікса чи флексії супроводжується змі­ною наголосу): укр. земля — землі, молодий — молодь; рос. село — сельський, профессор — профессора тощо.

Морфонологічні явища характерні не для всіх ти­пів мов. Вони властиві тільки тим мовам, у яких мор­феми мають варіанти і де це варіювання пов'язане з суто фонетичними причинами. Так, морфонологія не характерна для аглютинативних мов, у яких морфеми є незмінними, стабільними, і на їх стику не відбувають­ся фонетичні зміни. Морфонологія найбільш характер­на для фузійних мов, у яких морфемні шви чітко не виявляються.

Хоча термін морфонологія, на відміну від терміна морфонема, загальноприйнятий, деякі мовознавці не визнають проміжного статусу морфонології. Є. Кури-лович, наприклад, уважає, що майже всі проблеми мор­фонології належать до компетенції фонології, лише окремі — до морфології. На думку французького мовознавця А. Мартіне, всі морфонологічні проблеми по­винні розглядатися в морфології.

Незважаючи на заперечення деякими лінгвістами існування морфонології, вона зміцнює свої позиції.

Date: 2015-07-23; view: 497; Нарушение авторских прав