Знаки-копїі — відтворення, репродукції, подібні на позначувані предмети. їх ще називають іконічними знаками. До них належать сліди лап тварин, фотогра­фії, зліпки, відбитки тощо

Основними ознаками знака є: 1) матеріальність, тобто чуттєва сприйманість; 2) позначення чогось, що перебуває поза ним (об'єкт, позначений знаком, нази­вається денотатом або референтом); 3) непов'яза­ність із позначуваним природним (причиновим) зв'яз­ком; 4) інформативність (здатність нести якусь інфор­мацію і використовуватися з комунікативною метою); 5) системність. Що стосується системності, то її слід ро­зуміти так: знак отримує своє значення лише за умови входження в певну знакову систему. Так, зокрема, знак! в дорожній знаковій системі означає * небезпечна дорога», в шаховій грі — «цікавий хід», у математиці — «факто­ріал», у пунктуації — «знак оклику». Червоне світло са­ме по собі нічого не означає, але в дорожній сигнальній триколірній системі — червоний, жовтий, зелений ко­льори — воно має певне значення. Кивок головою звер­ху вниз у системі жестів українців означає «так», а в системі жестів болгар — «ні». Таким чином, знаки утворюють певні системи, а значеннєвість (цінність) знака зумовлюється його місцем у системі. Поза сис­темою знак неможливий.

Типологія знаків

Існує декілька класифікацій знаків. Найвідоміші серед них — класифікація за типом відношень між матеріальною формою знака і позначуваним об'єк­том та класифікація з погляду фізичної природи. За першою класифікацією всі знаки поділяють на зна-ки-індекси, знаки-копії, знаки-сигнали і знаки-сим-воли.

Знаки індекси (знаки-прикмети і знаки-симптоми) — знаки, пов'язані з позначуваними предметами, як дії зі своїми причинами. Наприклад, дим як знак вогню (без вогню диму не буває), низькі чорні хмари як знак до­щу, висока температура у людини як знак хвороби, дзенькіт скла як знак розбитого посуду тощо. Правда, кваліфікувати симптоми як знаки немає достатніх під­став, бо вони не відповідають наведеному вище визна­ченню знака. Причинові відношення не є заміною одного предмета іншим.

Знаки-копїі — відтворення, репродукції, подібні на позначувані предмети. їх ще називають іконічними знаками. До них належать сліди лап тварин, фотогра­фії, зліпки, відбитки тощо.

Знаки-сигнали — знаки, які потребують певних дій, реакцій. Наприклад, звук сирени як знак повітряної тривоги, ракета як знак атаки, свисток як знак дозволу ввести м'яч у гру, дзвінок як знак початку чи закін­чення заняття тощо. Знаки-сигнали завжди прив'яза­ні до ситуації. Через ситуативну обмеженість сигналів деякі вчені (Е. М. Ахунзянов та ін.) не кваліфікують їх як знаки.

Знаки-символи — знаки, які використовують для передачі (визначення) абстрактного змісту. Вони, як правило, характеризуються відсутністю природного зв'язку з позначуваними об'єктами. Наприклад, три­зуб і синьо-жовтий прапор як символ України, п'ять кілець як символ олімпійських ігор, голуб як символ миру, маска як символ театру. До знаків-символів належить хімічна, географічна та математична симво­ліка. Тут названі символи, що є міжнародними. Ще ба­гатшими й різноманітнішими бувають специфічно-на­ціональні символи — символіка кольорів, квітів, дерев, птахів, взагалі тварин тощо. Наприклад, такі українсь­кі символи, як калина, явір, верба, червона рута, едель­вейс, гарбуз, чайка тощо.

Знаки-індекси і знаки-копії вмотивовані і не є умовними. Це природні знаки. Вони не мають комуні­кативної функції, а виконують пізнавально-прагматич­ну функцію.

Знаки-сигнали і знаки-символи — штучні, умовні знаки. Це знаки спілкування. Вони мають відправни­ка та адресата (отримувача) і виконують комунікатив­но-прагматичну функцію.

Знак-індекс і знак-копія можуть стати знаком-сигналом чи знаком-символом, коли відправник і отри­мувач домовляться про їх значення. Так, звичайно, дим є симптомом, наслідком вогню, але в часи козач­чини дим, що йшов від підпаленої на вишках соломи, сигналізував про набіг ворога. Солома чи сіно самі по собі нічого не означають, однак вони можуть стати ко­мунікативними знаками, що засвідчує одна з українсь­ких пісень Закарпаття, де дівчина говорить коханому: ♦Як буде солома, не йди: старі дома, а як буде сіно, то приходи сміло». Отже, справжні знаки характеризу­ються умовністю, конвенціональністю.

Наведену класифікацію, яка є дещо доповненою авс­трійським психологом К. Бюлером класифікацією Ч. Пірса, розглядають і як функціональну. Симптоми — знаки, які виконують експресивну функцію і виражають «внутрішню суть» відправника. Сигнали виконують апе-лятивну функцію, оскільки звернені до сприймача, пове­дінка якого ними скеровується (опергщіональні знаки). Символи мають репрезентативну функцію, оскільки орі­єнтуються на предмети й матеріальний зміст.

Польський мовознавець А. Шафф запропонував класифікацію, за якою всі знаки поділяють на природні й штучні. Штучні розпадаються на несловесні і словес­ні, в несловесних виокремлюються сигнали і замінники, а в замінниках — іконічні знаки та знаки-символи.

Справжні знаки, на думку вченого, жодної іншої цін­ності не мають і поза знаковою функцією не існують.Цікавою є бінарна класифікація знаків, що спира­ється на їх функцію і структуру, польського мовознав­ця Т. Мілевського.

На думку Мілевського, ця класифікація передає й історію (послідовні етапи) виникнення знаків.

З погляду фізичної природи, або, іншими словами, за способом сприйняття їх людиною знаки поділяють на 5 видів: 1) акустичні (слухові, вокально-інструмен­тальні); 2) оптичні (зорові); 3) дотикові (брайлівський алфавіт для сліпих); 4) нюхові (запах етилмеркапта-ну як застережливий знак для шахтарів); 5) смакові (існують вони більш теоретично, ніж практично; як приклад можна навести те, що на українському По­ліссі подача гостям киселю є сигналом закінчення гостини, через що цю страву тут називають кисіль-розганяй; подібний факт зареєстрований на Курщині, де подача на стіл каші означає закінчення весілля; цю кашу називають каша-разгонница, вигоняйло,).

Найважливіші для людини слухові (акустичні) та зорові (оптичні) знаки залежно від способу їх творення поділяють на 4 підвиди (субкоди): 1) зоровий скороми­нучий (мімічна мова глухонімих); 2) зоровий трива­лий (письмо); 3) вокально-слуховий (усне мовлення); 4) інструментально-слуховий (мова бубнів, що пошире­на серед деяких африканських племен). Це різновиди одного й того ж коду — мови.Чому, маючи в своєму розпорядженні 4 субкоди, людина зупинилася на вокально-слуховому? На це запитання дуже влучно відповідає одна із скандинав­ських саг, яка розповідає про «науковий» диспут між мудрецем-богословом і однооким вікінгом. Цей дис­пут відбувся у формі жестів і проходив так. Богослов показав один палець, на що одноокий вікінг відповів, показавши два пальці. Богослов показав три пальці, після чого вікінг показав кулак. Тоді богослов з'їв вишню і виплюнув кісточку. Вікінг знайшов у своїй кишені аґрус і з'їв його. Тут богослов визнав себе пе­реможеним.

— Чому? — здивувалися члени журі.

— А тому, — відповів богослов, — що цей одноокий вікінг — справжня криниця мудрості.

— Про що ви сперечалися? — запитати члени журі.

— Я показав один палець, вказавши тим, що Бог у світі один. Він же заперечив двома пальцями, що крім Бога-отця є ще Бог-син. Я тоді показав три пальці, ма­ючи на увазі те, що якщо бути точним, то є ще й Дух Святий, але він виявився і тут на висоті: показавши кулак, влучно відповів, що все одно трійця єдина. Я відчув, що перемогти його в богослов'ї не зможу і змі­нив тему диспуту. З'ївши вишню, я сказав, що життя солодке. Але й тут він відповів мені дуже влучно: з'їв­ши аґрус, він ствердив, що треба жити навіть тоді, коли життя й кисленьке.

— Чи про це ви сперечалися? — запитали члени журі в одноокого вікінга.

— Я й не думав з ним сперечатися на богословські теми. Цей зухвалець показав, що в мене одне око. Я йому відповів, що моє одне око варте його двох. Він далі вів своє: у мене й у нього разом три ока. Після того я сказав, що таких нахаб, як він, треба вчити не науковими суперечками, а кулаком. Тоді він став по­грожувати, що з'їсть мене і кістки мої виплюне, на що я йому відповів, що з'їм його з кісточками.

Отже, зоровий скороминучий субкод допускає неод­нозначність інтерпретації повідомлення. Тільки звукова людська мова дає можливість максимально чітко висло­вити думку і точно, адекватно її сприйняти. На цю пере­вагу звукової мови вказував М. В. Ломоносов, допов­нивши, що спілкування жестами можливе тільки на близькій відстані й тільки в світлий час доби: «темнота великим бьіла б помешательством такому разговору».

Date: 2015-07-23; view: 386; Нарушение авторских прав