Цінність грошей

На визначення цінності (вартості) грошей взаємний вплив здійснюють питання сутності грошей (коли розрізняють вартість грошей як грошей і вартість грошей як капіталу) та еволюції грошей (очевидно, що вартість повноцінних грошей відрізняється певним чином від вартості неповноцінних грошей).

Гроші як капітал набувають свою вартість на грошовому ринку під впливом попиту і пропозиції, і виступає вона у формі процента. Вартість грошей як грошей формується безпосередньо у сфері їх обігу, де гроші обмінюються на реальні блага (товари і послуги).

Попередники сучасних грошей (товарні гроші), що ви­никли на етапі зародження і становлення ринкових від­носин мали власну внутрішню (субстанціональну) вартість. Вони втілювали в собі певну частку затрат суспільно необхідної праці й через те виконували у світі товарів роль загального вартісного еквівалента.

На етапах функціонування розмінних на золото паперових грошей вони були знаками вартості мо­нетарного товару. Не маючи власної внутрішньої вартості, розмінні паперові гроші представляли в обігу вартість офіційно визначеної на основі зафіксованого державою масштабу цін вагової частки золота. Скажімо, один долар представляв до 1971 р. в обігу вартість 0,88 грама золота.

На відміну від грошей-товару, сучасні гроші – банкноти або чекові депозити мають відносну вартість. Вони функціонують в обігу як законні платіжні засоби завдяки тому, що є декларованими державою грішми.

Держава своїм декретом зобов’язує приймати їх на своїй території як засіб платежу. Однак держава не може продекларувати їх вартість. Вартість сучасних грошей формується під впливом ринкових сил стихійно. Держава може здійснити відносно цих сил лише заходи регулю­вання. Але повністю скасувати їх дію вона не в змозі.

Сучасна монетарна теорія виходить із того, що відносна вартість грошейпов’язана з характеристикою їх еконо­мічної корисності. У загальноекономічному визначенні ко­рисність певного блага характеризується його здатністю задовольняти відповідні потреби людини. З урахуванням цього корисність грошей визначається опосередковано – через корисність інших товарів та економічних послуг, що їх можна отримати на ці гроші.

Відносна вартість грошей, або їх корисність, пов’язана із рідкісністю. Корисність певного блага в економічному розумінні цього поняття не є його абстрактною здатністю задовольняти певні потреби. Вона формується зіставлен­ням кількості доступних благ та наявною на даний момент потребою в них. Звідси шкала корисності (цінності) ха­рактеризується обернено пропорційною залежністю до наявної пропозиції.

Відповідно до цих загальнотеоретичних положень від­носність вартості грошей має розглядатися не лише через призму попиту на них – їх рідкісності, а й у динаміці. Тобто величина відносної вартості не є константою – вона змінюється у часовому просторі. Відносна вартість певної суми грошей на момент t₁ і на момент t₂ не є сталою, що потрібно враховувати у вартісній оцінці грошей.

Крім зазначено, слід враховувати залежність вартості грошей від їх функціонального використання. Акцентуємо увагу на тому, що попит на гроші як на специфічний товар формується на засадах «портфельного підходу». Він є одним із елементів вибору між вигодою, яку може отримати їх власник від інвес­тування грошей у купівлю товарів і послуг, у сферу виробництва чи, скажімо, в цінні папери, та ризиком утрати безпосередньої вигоди від утримання грошей у лі­квідній формі. Цим зумовлюється сутність диференціації підходів при визначенні відносної вартості грошей у їх трансакційному використанні та грошей у функції нагромадження.

Відносна вартість трансакційних грошей (гро­шей, що використовуються у функції засобу обігу) визначається як їхня купівельна спромож­ність. Гроші у функції засобу обігу та функції платежу виступають як простий посередник обміну. У зв’язку з цим їхня цінність порівнюється з вартістю товарів і послуг, що можна на них купити. Теорія грошей вимагає, щоб, по-перше, при визначен­ні купівельної спроможності грошей необхідні розра­хунки здійснювалися стосовно не окремої грошової оди­ниці, а показника «товарна маса». Як правило, визнача­ється купівельна спроможність грошей агрегату М1.

Маса грошових знаків, що вступає у сферу обміну в кожному наступному циклі відтворення є сукупною міновою вартістю товарів, які реалізовані (спожиті) в попередньому циклі. Грошові знаки, що перебувають в обігу, продовжують представляти цю сукупну товарну вартість. Тому кожний власник грошей, вступаючи з ними в чер­говий цикл обміну готовий платити за потрібний товар не будь-яку їх суму, а лише ту, яка забезпечить йому привласнення еквівалентної вартості.

Якщо в черговому циклі обміну товарів виявиться менше, ніж було в попередньому, то платоспроможний попит перевищить товарну пропозицію, наслідком чого стане зростання цін. Такі ж наслідки будуть проявлятися, коли в обігу перебуватиме зайва маса грошо­вих знаків при тій самій масі товарів. Грошова маса знеціниться порівняно з товарною, і ціни на товари зростатимуть. Складеться новий, знижений рівень мінової вартості грошей, з якою вони перейдуть у наступний цикл відтворення. Якщо в цьому циклі в обмін надійде більша маса товарів або частина грошей якимось чином буде вилучена з обігу, то товарна пропозиція перевищить попит, не всі товари можуть бути реалі­зовані і продавці змушені будуть знижувати ціни. У грошей сформується нова (підвищена) мінова вартість, з якою вони вві­йдуть у наступний цикл обміну.

Оскільки вартість неповноцінних грошей зумовлена відтворювальними процесами, то ця обставина відіграє вирішальну роль у наданні грошам креди­тного статусу - перетворенні їх у реальні боргові зобов’язання певних економічних суб’єктів (уряду, центрального банку, інших банків та комерційних структур). Забезпечення довіри до неповноцінних грошей обумовлює специфічну форму їх вартості. Так, довіра до банкнот і розмінної монети, які емітуються центральним банком, базується на економічному потенціалі всієї країни і є значно вищою, ніж довіра до депозитних грошей, що спирається на потенціал окремих комерційних банків.

Крім розширення суспільного виробництва та зростання еко­номічного потенціалу емітентів, довіра до кредитних грошей під­тримується ще низкою додаткових чинників:

· проведенням державою такої економічної та монетарної по­літики, яка б виключала появу у суб’єктів ринку інфляційних очікувань і зниження довіри до таких грошей у майбутньому;

· наданням державою готівковим неповноцінним грошам ста­тусу законних платіжних засобів, унаслідок чого кредитор не може відмовитися приймати платежі в цих грошах;

· створенням системи страхування банківських депозитів та системи нагляду за банківською діяльністю з метою підвищення довіри до банків та до депозитів як банківських грошей;

· створенням системи гарантій по векселях і чеках.

Маса товарів, які можна купити за одиницю грошей, визначається рівнем їх цін: чим ціни вищі, ти менше товарів можна купити на грошову одиницю, і навпаки. Отже, між вартістю (купівельною спроможністю) кредитних грошей та рівнем цін на товари існує обернена залежність.

Тому зміну вартості грошей за певний період можна визначити за формулою:

Ік.с. = (1 / Ір)х100%, (1)

де Ік.с. – індекс купівельної спроможності (зміни вартості грошей),

Ір – індекс цін.

Зміна вартості грошей надзвичайно важливий еконо­мічний показник, що відчутно впливає на всі сфери життя суспі­льства. Рівень вартості грошей, як і ті економічні процеси, що йо­го визначають, не може залишатися незмінним. Зниження вартос­ті грошей називається інфляцією, а збільшення – дефляцією.

Гроші як капітал набувають свою вартість на грошовому рин­ку під впливом попиту і пропозиції, і виступає вона у формі про­цента. Механізм формування вартості грошей як носія капіталу буде розглянуто в темі 3.