Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






АНТИЧНІ МІСТА-ДЕРЖАВИ





Античні міста Північного Причорномор’я — міста-держави, засновані греками в 7 — 5 століттях до н. е. на узбережжі Чорного моря в межах сучасної території України.

Головною причиною колонізації була примусова еміграція частини вільного населення з рабовласницьких держав Греції. Найбільше переселялося сюди греків з Мілета та інших малоазійських грецьких міст. Пізніше відбувалося переселення з деяких острівних міст та з метрополії, зокрема з Афін.


Ніконій

Назва міста походить, можливо, від імені Ойкіста.

Розташовувалося воно на лівому березі Дністровського лиману, поблизу сучасного с. Роксолани.

Заснований переселенцями з Іонії в останній третині 6 ст. до н. е., Ніконій являв собою невеликий поліс що складався із власне міста і близько десятка лівобережних сільських поселень із землянковою забудовою. Основу економіки становило землеробство. Основним платіжним засобом на внутрішньому ринку Ніконія були істрійські мідні литі монети.

В 6 — першій половині 5 ст. дон. е. забудовувався землянковими житлами, які згодом змінювалися будинками звичайного грецького типу.

На другу половину 5-4 ст. до н. е. припадає розквіт міста, коли, зокрема, зводяться оборонні споруди.

Близько третьої чверті 4 ст. дон. е. Ніконій занепадає. В 3-2 ст. до н. е. занепад посилюється, а з нашестями гелатів та інших варварських племен місто остаточно гине.


Тіра
Назва міста походить від грецької назви Дністра — Тірас. Місцерозташування залишків Тіри — околиця сучасного Білгорода-Дністровського Одеської області.

В розвитку Тіри виділяють два основні періоди: еллінський (від заснування міста до середини першого століття до нашої ери) і римський (середина 1 ст. до н. е. — 70-ті роки 4 ст.), які розділяє гетська навала під проводом Буребісти.


Час першого розвитку починається з 5-го ст. до н. е. і триває до 3-го ст. до н. е.

Тіра карбувала власну монету з кінця 2-го ст. дон. е. і до 70-х років 1 ст. до н. е. можливо входила до складу Понтійської держави Мітрідата Євпатора.

За римськогоімператора Доміціана увійшла до складу Нижньої Мезії; з 2 ст. дон. е. в Тірі розміщуються підрозділи 5 Македонського і 11 Клавдієвого легіонів.

В середині 3 ст. н. е. Тіра виходить із провінції Нижня Мезія, й римський гарнізон залишає місто. Тоді воно зазнає руйнування готами.

Населення Тіри займалося посередницькою торгівлею, сільським господарством, скотоводством, міншою мірою — ремеслами.


Борисфеніда
Назва походить від грецької назви Дніпра — Борисфен.

Грецьке поселення на півострові (нині острів) Березань, найраніша в Північному Причорномор'ї айпокія, заснована грецькими переселенцями у другій половині 7-го ст. до н. е.

В 1 половині 6-го ст. до н. е. на берегах Березанського лиману виникають численні невеликі поселення, котрі становили сільську округу Борисфеніди.

Остання існує й у 5 ст. до н. е., а з кінця 4 ст. до н. е. життя в ній завмирає на тривалий час і відроджується лише в 1 ст. н. е.
Починаючи з останньої чверті 7 ст. до н. е. Борисфеніда входила до складу Ольвійської держави й загинула разом з Ольвією.

 


Ольвія
Ольвія — давньогрецькою мовою означає -"щаслива".

Розташована на правому березі Південнобузького лиману.

Рельєф місцевості зумовив форму міста у вигляді неправильного трикутника.

В історії міста й держави простежуються два великі періоди.

Перший період охоплює час від заснування тут колонії до середини 1 ст. до н. е. Забудована в другій половині 4 ст. до н. е. однокамерними землянками та напівземлянками, в 5 ст. до н. е. Ольвія набуває звичайного для старогрецького міста вигляду. В 5 ст. до н. е. в ній, за Геродотом, уже існували укріплення та палац скіфського царя Скіла.

Житлові споруди Ольвії — звичайно одноповерхові з підвалами. Відкрито залишки агори (площі, навколо якої зосереджувалися торгові ряди, будинки суду, магістратури.

Деякий час Ольвія входила до Афінського морського союзу. Мала розвинуті торгівельні та культурні зв'язки, мала свої гроші — спочатку це були литі «дельфінчики», трохи пізніше аси, а з середини 5 ст. до н. е. карбує звичайні для античного світу монети.

 


Близько середини 1 ст. до н. е. Ольвія потрапляє в залежність від скіфських або сарматських царів, проте незабаром звільняється.
В середині 2 ст. до н. е. місто увійшло до складу римської провінції Нижня Мезія.

2 ст. — перша половина 3 ст. н. е. стали періодом найвищого розвитку Ольвії римської доби.

В 40-і й потім 70-ті роки 3 ст. н. е. Ольвія зазнає навал готів. Життя в місті остаточно завмирає не пізніше 2-ї четверті 4 ст. н. е.

Херсонес Таврійський

Назва походить від грецького слова «півострів».

Руїни міста розташовані на околиці сучасного Севастополя.

Херсонес заснований у 422—421 році до н. е. вихідцями з Гераклеї Понтійської.

Розквіт держави припадає на кінець 4-3 ст.до н. е.

Це одне з трьох великих античних північнопричорноморських міст, які дожили до пізнього середньовіччя.

 

Наприкінці 4 ст. до н. е. Херсонес підкорив Керкінітіду, заснував нове місто — Калос Лімен. Тоді до складу Херсонеської держави увійшло узбережжя практично всього Західного Криму.

У 179 році до н. е. Херсонес уклав угоду з царем Понтійської держави Фарнаком I про «дружбу». Однак уже в середині 2 ст. до н. е. Північно-Західний Крим опинився під владою скіфів. У боротьбі проти них Херсонес звернувся по допомогу до Мітрідата VI Євпатора. Під час його походів на скіфів (110—108 рр. до н. е.) Херсонес було звільнено від скіфської залежності. Але після цього місто потрапляє під зверхність Боспорської держави, якої позбавляється за поміччю Риму лише в другій половині 1 ст. н. е.

 

15,2«Повчання Володимира Мономаха дітям»

«Повча́ння ді́тям» Володимира Мономаха — визначна пам'ятка літератури Київської Русі. Збереглося (без закінчення) в Лаврентіївському списку «Повісті минулих літ»під 1377 роком у кількох неповних частинах. Точної дати написання не встановлено, ймовірно 1109 рік.

«Повчання» — оригінальний твір, у якому Володимир Мономах висловлює думки загальнодержавного, політичного та морального характеру, повчає своїх дітей бути розумними правителями, захищати інтереси Русі, боротися з князівськими міжусобицями, самим учитися й поширювати освіту, власною поведінкою подавати приклад іншим. Свої настанови він підкріплює прикладами із власного життя, розповідає про численні походи, викликані необхідністю зміцнення єдності Русі та її захисту від зовнішніх ворогів. Перша частина «Повчання» складається з цитат з так званої ворожільної Книги псалмів. Псалтир під час ворожіння найперше розкривався на тих сторінках, які були Мономахом найбільш «зачитані». Чим раніше цитується той чи інший псалом, тим суб'єктивно важливішою була його тема для Мономаха[1]. За законами психологічного захисту, з тексту, що «випав», будуть виписуватися якомога більш загальні й нейтральні місця, тобто цитована і нецитована частини псалма перебувають у відношенні свідомого-підсвідомого у психіці людини: нецитована частина міститиме заборонені, витіснені теми, тінь особистості. Аналіз другої, автобіографічної частини «Повчання», дає підстави вбачати тут чітко прописану тему переправи через ріку Стугну в 1093 році, яка спричинила значну психотравму Мономаху[2] Завдяки кропіткій праці Л. Є. Махновця з віднесення згадуваних Мономахом подій до конкретних років[3] було зроблено висновок про феноменальне відтворення князем минулих подій у чіткій часовій послідовності. Вперше текст «Повчання» Володимира Мономаха був опублікований графом О. Мусіним-Пушкіним 1793 року.

 

 

15,3 Україна в умовах десталінізації (1956-1964)

Процеси десталінізації та лібералізації в Україні за часів хрущовської «відлиги»
Після смерті Сталіна (5 березня 1953 року) і приходу М. Хрущова до керівництва в партії відбуваються істотні кадрові перестановки. Вони проходять не лише в Україні, але й у Литві та Латвії. Цілком можливо, що ці кадрові зміни заздалегідь спланував Лаврентій Берія, який розраховував захопити державну владу завдяки підтримці партійної верхівки національних республік. Проте керівники України не піддалися на цю спокусу й не підтримали шефа Міністерства держбезпеки. Як згодом з'ясувалося, колишній начальник Українського штабу партизанського руху генерал Тимофій Строкач з ризиком для життя повідомив М. Хрущова про антидержавну змову.
Прихід М. Хрущова до влади в Москві спричинив закономірні процеси «українізації» керівних кадрів в Україні. Адже перемогою над своїми політичними опонентами він великою мірою був зобов'язаний саме українським партійним керівникам, з якими підтримував міцні зв'язки ще з часів своєї роботи в Україні. Уже XVIII з'їзд КПУ в березні 1954 року окреслив тенденцію збільшення кількості українців у партійному керівництві республіки. Перший секретар ЦК КПУ О. Кириченко був обраний до складу Президії ЦК КПРС. До всесоюзного уряду ввійшло близько десяти міністрів, що раніше працювали в Україні. Українці значно поповнили керівний склад збройних сил СРСР. Наростання опору десталінізації з боку сталінських сил
Колективне керівництво, проголошене М. Хрущовим після смерті Й. Сталіна, незабаром утрачає свою єдність і злагоду, а згодом остаточно розколюється на два ворожих табори. Найбільшої гостроти протистояння між ними досягло влітку 1957 року, коли колишня «сталінська гвардія» на чолі з Г. Маленковим, В. Молотовим та Л. Кагановичем вирішила дати відкритий бій М. Хрущову. Скориставшись його візитом до Фінляндії, опозиція 18 червня 1957 року поставила питання про відставку першого секретаря на засіданні Президії ЦК КПРС. Незважаючи на більшість (сім проти чотирьох), своєї мети вони не досягли. У протиборстві, що тривало чотири дні, важливу роль відіграли керівники силових структур — Г. Жуков (армія) та І. Серов (КДБ). Вони оперативно доставили членів ЦК КПРС до Москви. Пленум, що відбувся 22-29 червня 1957 року, після тривалих і гострих дискусій засудив діяльність опозиціонерів. Згодом вони були зміщені з високих державних посад. У цьому протистоянні керівництво України послідовно підтримувало М. Хрущова.
Ліквідація антихрущовської опозиції дала можливість зберегти вироблений політичний курс і підготувати надійне підґрунтя для наступного етапу оновлення й лібералізації радянського суспільства. Для остаточного зміцнення свого становища М. Хрущов здійснив чергову низку кадрових перестановок. У листопаді 1957 року, відчуваючи в особі Г. Жукова й армії серйозну загрозу монополії партійної диктатури, він звільнив його від обов'язків міністра оборони й призначив на цю посаду уродженця України маршала Р. Малиновського. У грудні 1957 року перший секретар ЦК Компартії України О. Кириченко обирається секретарем ЦК КПРС, а на чолі КПУ стає М. Підгорний. На початку 1958 року М. Хрущов усунув з посади голови Ради міністрів СРСР М. Булганіна й сам очолив союзний уряд. І нарешті I960 року на посаду голови Президії Верховної Ради СРСР замість 79-річного К. Ворошилова висувається Л. Брежнєв.
Наступним кроком на шляху десталінізації став XXII з'їзд КПРС, що відбувся в 1961 році. На ньому про злочинну діяльність Й. Сталіна вже говорили відкрито, не забуваючи й про його надійних поплічників К. Ворошилова, Л. Кагановича, Г. Маленкова та В. Молотова. Серед них особливу роль відігравав Л. Каганович, діяльність якого була тісно пов'язана з Україною. Його керівництво КП(б)У 1947 року на з'їзді цілком справедливо назвали «чорними днями» для України. М. Підгорний з трибуни з'їзду зазначив, що Л. Каганович, перебуваючи на високій партійній посаді в Україні, поводив себе як справжній садист, жорстоко знущаючись з керівників, активістів, інтелігенції республіки.
XXII з'їзд КПРС став найвищою точкою процесу десталінізалії, на хвилі якої М. Хрущов остаточно скомпрометував і усунув від влади своїх суперників.

 

 

16,1 Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки

Літопис Григорія Грабянки» описує історію з часів виникнення козацтва і до 1709 року. У тексті літопису подається багато державних документів, гетьманських універсалів, актів, грамот. «Літопис Григорія Граб’янки» аналіз Автор «Літопис Григорія Граб’янки» Г. Грабянка походить з козацького роду, вчився у Києво-Могилянській академії. Спочатку був гадяцьким сотником, пізніше — полковником.

Основна думка: народ підтримує, висловлює свою вдячність, пошану тому вождеві, який уболіває за них і відстоює їх інтереси, а не навпаки, змушує поневірятися, терпіти гноблення і приниження.

Сюжет «Літопис Григорія Граб’янки» Особливе місце в сюжетній структурі твору надається сказанням про Б. Хмельницького, які описують його розум, політичну поміркованість, хоробрість і віру в український народ (наприклад, викрадення в Барабаша листів польського короля джурою Хмельницького). Істинною причиною війни між Україною і Польщею Г. Граб’янка називає загарбницькі наміри польської шляхти щодо України, а ніяк не сварку між Хмельницьким та шляхтичем Чаплинським. Уміння аналізувати й мудро тлумачити історичні події підвищує ідейну вагому цінність літопису. Важливою сюжетною лінією у літописі є опис одностайної підтримки народом Визвольної війни, розпочатої Хмельницьким. І все-таки центральне місце в ідейно-тематичній структурі літопису займає війна. Цікаво, що автор охоче описує подвиги безіменних героїв війни. Найважливішим битвам присвячені цілі глави-сказання (битви під Жовтими Водами, Корсунем). Головними героями літопису поруч з Хмельницьким і простими козаками стають хоробрі ватажки козацького війська І. Богун, М. Кривонос та ін. Возз’єднання України з Росією автор оцінює позитивно, зображуючи радість українців.

Історія написання «Літопис Григорія Граб’янки» Цей літопис присвячений воєнним діям, що відбувалися у 1648–1654 рр. Уперше він був надрукований у Києві 1854 р. Відомо, що Г. Грабянка — людина книжна, добре обізнана з літописами польськими й українськими. Головним завданням твору автор вважає докладне висвітлення подій Визвольної війни, зберегти для нащадків опис героїчних справ українського козацтва. У творі наводяться тексти багатьох державних актів, гетьманських універсалів, грамот, договорів.

 

16,2 Культура України в ХІХ ст.

Розвиток промисловості, необхідність упровадження і використання нової техніки і технології сприяли розвитку освіти і культури. Велике значення мала поява різних організацій, які займалися культурно-освітньою діяльністю, відчутним став вплив національно-визвольного руху, помітно зростала національна самосвідомість народу.
Суттєві зрушення відбувалися в системі освіти. У 1803 р. були прийняті «Попередні правила народної освіти», за якими вводилися 4 типи шкіл: парафіяльні, повітові, гімназії, університети. Парафіяльні школи створювались при церковних парафіях, давали початкову освіту за півроку-рік. Повітові школи з 1828 р,. були трикласними — завершальними в початковій освіті. Сере дню освіту давали гімназії з 7-річним навчанням. Тут вивчали французьку, німецьку, грецьку, латинську мови, історію, географію, «закон божий». В основному навчалися діти дворян. У середині XIX ст. на Східній Україні було 19 гімназій, а наприкінці століття — 129.
У філософії домінував ідеалізм (П. Юркевич, М. Грот). В економічній науці виділялись три напрямки: дворянсько-буржуазний (М. X. Бунге, Г. М. Цехеновецький), народницький (О. С. Постников), марксистський (М. І. Зібер).
Суттєві зрушення відбулися в історичній науці.
Тривав процес формування української літературної мови. У 1818 р. в Петербурзі була опублікована перша граматика української мови, підготовлена О. П. Павловським. Основоположником нової української літератури, для якої була характерною національна своєрідність, базування на народній живій мові, став І. П. Котляревський (1769—1838). Першим твором, який на лежить до нової української літератури, стала поема «Енеїда» (1798). Пізніше він написав п'єси «Наталка-Полтавка» та «Москаль-чарівник».
Хмельницького»).
На піднесенні знаходилася в Україні на цей час музика. Першу українську оперу написав С. С Гулак-Артемовський — «Запорожець за Дунаєм» (1863 p.). Основоположником української класичної музики став М. В. Лисенко, який підняв її на світовий рівень. Він написав опери «Тарас Бульба», «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Наталка-Полтавка». Важливу роль у музичній культурі цього періоду зіграла творчість М. Вербицького, який у 1863 р. написав музику на слова П. Чубинського «Ще не вмерла України».
Видатною співачкою світового рівня була Соломія Крушельницька. Вона виступала в головних ролях на оперних сценах Європи і Південної Америки, мала прекрасний, оригінального тембру голос (сопрано), бездоганну дикцію. У її репертуарі було близько 60 опер. До видатних співаків належав також Іван Алчевський, уродженець Харкова. Він блискуче виступав на опер них сценах Лондона, Парижа, Мілана, Нью-Йорка.
В образотворчому мистецтві переважає реалізм, а серед жанрів — побутовий, який безпосередньо відображає життя народу.
У Беретті були збудовані Володимирський собор, будинок Першої гімназії, у Харкові — за проектом О. М. Бекетова збудували приміщення комерційного училища (нині Національна юридична академія), земельного банку.
Таким чином, незважаючи на несприятливі умови, культура України в XIX ст. досягла високого рівня. Творчість багатьох письменників, учених, композиторів стала здобутком світової культури.

 

 

16,3 Українська революція (1917р.)

Початок Української революції,
Перша світова війна призвела до загострення соціальних, політичних і національних суперечностей у Російській імперії. В Україні активізувався національно-визвольний рух проти самодержавства, який ставив собі за мету завоювання політичних прав. 27 лютого 1917 р. перемога Лютневої революції в Петрограді призвела до падіння самодержавства, незабаром цар Микола II зрікся престолу. Тимчасовий уряд очолив князь Георгій Львов. В Україні самодержавний режим також було ліквідовано, а замість старих органів влади утворено губернські, міські й повітові правління. У містах і селах було утворено паралельні органи влади — Ради робітничих і солдатських та Ради селянських депутатів. Національні політичні сили були роздроблені, тому необхідно було створити український керівний центр. Так в Україні виник альтернативний центр влади — Українська Центральна Рада.Основні напрямки політичної програми УЦР
Боротьба за національно-територіальну автономію у складі дев'яти українських губерній та етнічних земель.
Підготовка до виборів в Установчі збори з метою розв'язання питання про автономію України в складі Російської республіки.
Співпраця з Тимчасовим урядом.
Надання національним меншинам рівних політичних прав,
Однак в УЦР не було єдиної думки щодо майбутнього статусу України. Самостійники на чолі з М. Міхновським виступали за негайне проголошення незалежності. Автономісти (М. Грушевський, В. Винниченко) бачили Україну автономною республікою у федеративному союзі з Росією.
Маніфестаційна комісія Центральної Ради на чолі з Дмитром Антоновичем організовувала величаві маніфестації. Так, 29 березня 1917 р. на «Святі революції», яке проводила київська міська влада на підтримку Тимчасового уряду і нового демократичного ладу в Росії, уперше вулицями міста пройшла українська депутація з національними блакитно-жовтими прапорами під супровід українських маршів.
19—21 квітня 1917 р. в Києві в приміщенні Купецького зібрання проходила робота Всеукраїнського національного конгресу, у якому брали участь понад 900 делегатів від політичних партій і різних політичних організацій — селянських, військових, робітничих, економічних, культурних. Головою з'їзду було обрано М. Грушевського. Серед них були представники не тільки Наддніпрянської України, а й Кубані, Галичини та всіх воєнних організацій, близько 600 гостей від українських установ Києва.

 

Date: 2015-07-23; view: 410; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.005 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию