Ступені і цикли вищої освіти. Ініціатори розбудови Європейського простору вищої освіти (ЕНЕА) намітили ряд цілей (зобов'язань), які

Ініціатори розбудови Європейського простору вищої освіти (ЕНЕА) намітили ряд цілей (зобов'язань), які, на їх думку, с першо­рядними і мають бути досягнуті наприкінці поточного десятиріччя. Зобов'язання, сформульовані у Болоньї (1999), об'єднувалися головною метою - підвищенням привабливості і конкурентоспро­можності європейської вищої освіти, спроможної приймати провід­ну участь в побудові Європи знань - більш досконалої Європи з її величезними інтелектуальними, культурними, науковими і техно­логічними ресурсами. Система вищої освіти, яка склалася в Європі наприкінці минулого тисячоліття, вимагала змін, в тому числі і в плані доступності вищої освіти для всіх. Довгі одноциклічні про­грами вищої освіти спонукають велику кількість студентів припи­няти навчання, не отримавши кваліфікації. Це є проблемою бага­тьох європейських країн. Позитивний досвід деяких країн, де за­проваджена двоциклічна система вищої освіти (Велика Британія, США), свідчить про її переваги перед унітарною вищою освітою. Тому у Болоньї міністри прийняли зобов'язання щодо запрова­дження двоциклічної системи:

Прийняття системи, заснованої на двох головних циклах: undergraduate and graduate. Доступ до другого циклу навчання по­винен вимагати успішного завершения першого циклу тривалістю мінімум 3 роки. Ступінь, що здобувається після першого циклу, по­винна відповідати європейському ринку праці, підтверджуючи пев­ний рівень кваліфікації. Другий цикл повинен закінчуватися ступінню магістра і / або ступінню доктора, як в багатьох європейських країнах.

Експерти відзначають ще один суттєвий недолік освітніх сис­тем європейських країн - недолік порівнянності структур кваліфі­кацій, що є вагомою перешкодою для працевлаштування випускни­ків в інших країнах. З цього приводу у Болоньї міністри зо­бов'язалися діяти у напрямі створення сумірних ступенів:

Прийняття системи порівнянних ступенів, зокрема, за допомогою додатку до диплома, з метою полегшення працевлаштування гро­мадян Європи і міжнародної конкурентоспроможності європейсь­кої вищої освіти.

Проблеми циклів і ступенів є настільки взаємопов'язаними, що їх важко розглядати окремо одну від іншої. І на самміті в Берліні (2003) міністри частково поєднують розгляд цих двох проблем:

Структура ступенів: прийняття системи, яка заснована на двох основних циклах

Звернемо увагу на три моменти - кількість циклів вищої освіти - два, їх назву - undergraduate and graduate, та назву кваліфікації, що здобувається після другого циклу: магістр і /або доктор.

Якщо з назвами першого та другого циклів міністри не визна­чилися й досі, то з кількістю циклів, та назвою кваліфікації, що здобувається після завершального циклу вищої освіти міністри дійшли згоди на самміті у Берліні (2003):

Міністри вважають потрібним вийти за межі сьогоднішнього ус­відомлення двох циклів вищої освіти й додати докторський рівень, як третій цикл у Болонському процесі.

Як бачимо, у 2003 році дещо змінилося уявлення про систему двох циклів: якщо у Болоньї ступінь доктора згадувалася лише як один з двох можливих здобутків другого циклу (магістр і / або доктор), то у Берліні міністри погодилися, що ступені другого циклу (зауважте: множина!) лише даватимуть доступ до здобуття доктор­ського звання.

У підсумковому комюніке Берлінського самміту міністри ще раз підтвердили свої зобов'язання виробити загальну систему ква­ліфікацій для Європейського простору вищої освіти, у якій ступені першого циклу мають давати доступ, за Лісабонською конвенцією, до програм другого циклу, а ступені другого циклу даватимуть до­ступ до здобуття докторського звання. Усі міністри зобов’язалися почати реалізацію системи двох циклів до 2005 року.

Розбіжності у системах освіти європейських країн, як з'ясувалося, є настільки суттєвими, що і через чотири роки після Болоньї, автори офіційних документів уникають давати назви сту­пенів першого циклу та відмовились від погоджених у Болоньї назв ступенів другого циклу, а реалізацію системи двох циклів планують лише розпочати через два роки.

Отже, процес підготовки докторів, так би мовити, вивели за межі двоциклічної системи, надавши йому статусу третього циклу вищої освіти. Окрім того, у деяких документах Болонського проце­су наголошується про можливість або необхідність введення у ме­жах першого циклу введення попереднього освітнього циклу (без надання кваліфікації вищої освіти). Введення подібного циклу суттє­во сприятиме мобільності студентів. Про це мова йшла ще у документі Trehds-I, який підготувала група експертів до зустрічі міністрів у Болоньії 19.06.1999. До цієї проблеми міністри знов звернулися на Бе­рлінському самміті (2003), доручивши експертам розглянути пи­тання щодо того, яким чином і чи може більш коротка вища освіта бути зв'язана з першим циклом структури кваліфікацій Європейсь­кого простору вищої освіти.

У вітчизняних публікаціях стосовно Болонського процесу, майже завжди, мова йде про "двоступеневу вищу освіту". В україн­ській мові слово "ступінь" вживається як у своєму основному, так і переносному значеннях. В основному значенні слово "ступінь" за­стосовується для визначення певної кваліфікації- науковий ступінь (російською мовою - ученая степень, англійською - degree), а в пе­реносному, як стадія, фаза. Якщо застосовувати переносне значення, то словосполучення "двоступенева вища освіта" не викликає за­перечень. Але t велика вірогідність, що переважна більшість тих, хто є причетним до вищої освіти, зрозуміє цей термін в основному значенні. А це аж ніяк не кореспондується із зобов'язаннями Бо­лонської декларації щодо прийняття системи прозорих та порів­нянних ступенів (множина) в системі двох, циклів вищої освіти, які можуть оставлятися за допомогою додатків до дипломів. Тому тре­ба чітко розрізняти поняття циклу вищої освіти - бакалаврат, магіс­тратура, докторантура (аспірантура) та ступенів (кваліфікацій) -бакалавр, магістр, доктор (PhD) тощо. Міністри освіти в Болоньї зобов'язалися запроваджувати двоциклічну вищу освіту, а в Берліні доповнили структуру вищої освіти іретім циклом, здобутком якого має бути докторський ступінь. Стосовно ж кількості або назв сту­пенів (у межах двоциклічної освіги), то з цього приводу жодних домовленостей не було.

ПРОФЕСІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЗПДНО З ПОТРЕБАМИ РИНКУ ПРАЦІ

- - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -

- - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -

- - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -

The shorter higher education (базовий цикл)

Cycles

(освітні цикли)

Рисі.1. "Болонська" структура системи вищої освіти з "Берлінськими" доповненнями

Таким чином, з урахуванням змін, які відбулися у розумінні двоциклічної системи, структуру вищої освіти можна представити так, як це показано на рис.1 1.

Цікаво порівняти "Болонську" систему з чинною структурою вищої освіти України. Цю структуру важко зобразити на площині, оскільки вона дуже перевантажна наявністю паралельних гілок (доступ до аспірантури дає не тільки кваліфікація магістра, а й квалі­фікація спеціаліста, причому спеціалісти мають доступ і до квалі­фікації магістра), застосуванням таких понять, як "Освітній рівень", "Освітньо-кваліфікаційний рівень", наявністю чотирьох рівнів ви­щої освіти, чотирьох рівнів акредитації вищих закладів освіти, до яких віднесено технікуми, тощо.

Навіть у спрощеному зображенні (рисі.2), на якому не показа­ні заклади II рівня акредитації та відмінності закладів III та IV рів­нів акредитації структура вітчизняної системи вищої освіти суттєво відрізняється від "Болонської".

професійна діяльність зпдно з потребами ринку праці

ПВО

НВО

ПСО

- - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - БСО

Рис 1.2. Спрощений вигляд структури вищої освіти України

(без закладів II та III рівнів акредитації):

БСО - базова середня освіта, ПСО - повна середня освіта. НВО - неповна вища освіта, БВО - базова вища освіта, ПВО - повна вища освіта.

Безумовно, чинну систему вищої освіти України у найближчий час чекають серйозні зміни. В першу чергу це стосується пошуку місця технікумів в її структурі.

Найпростіший шлях - перейменування технікумів у коледжі з наданням їм права підготовки бакалаврів - здається найпростішим лише на перший погляд. Технікуми були переведені до системи вищої освіти без жодних змін у системі підготовки техніків, яких перейменували у молодших спеціалістів. Але ж найважливішою отакою вищого закладу освіти с поєднання навчання з наукови­ми дослідженнями. Принцип нероздільності навчання г науковими дослідженнями - один з фундаментальних принципів, проголоше­них Великою Хартією Університетів. А чи відбуваються наукові дослідження у технікумах? З упевненістю можна сказати - ні. І де-факто і де-юре, бо згідно зі статтею 47 Закону України «Про вищу освіту» викладачі технікумів - це педагогічні працівники - особи, які за основним місцем роботи у вищих навчальних закладах пер­шого і другого рівнів акредитації професійно займаються педагогі­чною діяльністю. Таким чином, якщо хтось з викладачів технікумів і займається науковими дослідженнями, це є його особистою спра­вою, хоча й заслуговує схвалення і всілякої підтримки.

Інша справа -- викладачі університетів, академій тощо. їх Закон іменує науково-педагогічними працівниками - особами, які за ос­новним місцем роботи у вищих навчальних закладах третього і чет­вертого рівнів акредитації професійно займаються педагогічною ді­яльністю у поєднанні з науковою та науково-технічною діяльні­стю.

Таким чином, технікуми не повинні бути у структурі вищої освіти, їх треба повернути до системи середньої професійної освіти, яка повинна надавати доступ до вищої освіти поряд з повною зага­льною середньою освітою.

Date: 2015-07-22; view: 331; Нарушение авторских прав