Полезное:
Как сделать разговор полезным и приятным
Как сделать объемную звезду своими руками
Как сделать то, что делать не хочется?
Как сделать погремушку
Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами
Как сделать идею коммерческой
Как сделать хорошую растяжку ног?
Как сделать наш разум здоровым?
Как сделать, чтобы люди обманывали меньше
Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили?
Как сделать лучше себе и другим людям
Как сделать свидание интересным?
Категории:
АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Принципи кредитно-модульної технології навчання. Будь-яка технологія навчання має свої педагогічні особливості, які суттєво відрізняють її від інших навчальних технологій
Будь-яка технологія навчання має свої педагогічні особливості, які суттєво відрізняють її від інших навчальних технологій. Окремі з них є провідними, без них навчальна технологія асимілюється, втрачає свою сутність, перестає бути сама собою. В основі навчального процесу лежать вихідні положення (принципи), за якими визначаються організаційні форми, прийоми і методи навчання. Дидактичні принципи можна поділити на дві групи: загальні і специфічні. До загальних дидактичних принципів віднесемо ті, які стосуються будь-якого навчального процесу. Частина вихідних положень стосуватиметься змісту і методів викладання, а саме: принципи доступності, наочності, зв'язку теорії з практикою, професійної спрямованості, науковості. Ще ряд принципів тісно пов'язані з навчальною діяльністю студентів: активності і самостійності, систематичності і послідовності навчання, міцності засвоєння знань, поєднання навчальної діяльності з науковою. Основу специфічних принципів складатимуть ті, які є визначальними у тій чи іншій технології навчання, вони дають змогу не лише виокремити технологію з-поміж інших, а часто формують її назву. Кредитно-модульна технологія навчання логічно увібрала в себе два дидактичні поняття кредиту і модуля, які суттєво впливають на формування цілісного алгоритму засвоєння знань з тієї чи іншої дисципліни, а також спонукають підпорядкувати інші навчальні компоненти (форми, прийоми, методи, засоби тощо) своїм вимогам. Специфічними принципами кредитно- модульної технології навчання є: принципи гуманізації і гуманітаризації, демократизації, кредитності, модульності, індивідуалізації, диференціації, інтеграції. Нині на сторінках педагогічної преси продовжуються дискусії навколо проблем гуманізації та гуманітаризації освіти. Людина є найвищою цінністю природи, суспільних відносин, вона – неповторна особистість зі своїм духовним світом, структурою багатогранних інтересів, потреб, інтелектуальними здібностями, тому навчальний заклад будь-якого рангу має бути тим духовним інститутом, увесь уклад життя якого спрямований на формування неповторних якостей особистості кожної дитини, її духовної сутності. «Найчастіше, що трапляється в середовищі підлітків, юнаків і дівчат, – це порожнеча душі, відсутність святого і непорушного, єдино істинного і єдино правильного, відсутність тієї духовної сутності, без якої немає людської особистості, немає почуття честі і гідності», – зазначав свого часу В.О.Сухомлинський [24, с.256]. Найголовнішими причинами порожнечі юної душі вчений-педагог вважав духовну бездіяльність і показну активність, а духовну діяльність розглядав як внутрішню роботу думки і серця. З того часу сплинуло кілька десятиліть, суттєво видозмінилися суспільне життя, виробничі відносини. Україна утверджується як незалежна держава з демократичним устроєм, але у нових умовах проблема «порожнечі душі» ще більше загострилася. Намагання багатьох політиків і педагогів віднайти причини духовної бездіяльності лише в атеїстичному спрямуванні попередньої виховної системи (що, безумовно, було негативно), не вичерпують проблеми, не дають очікуваних результатів. Як відомо, будь-яка крайність, однобічність, відсутність вибору не створюють гуманістичного виховного середовища, а «лівий» чи «правий» авторитаризм породжує виховне свавілля, пригнічує особистість, утверджує «порожнечу душі». Відомо, що майбутнє суспільства виховується за шкільною лавою, саме тут закладаються підвалини міцної держави. Чи змінився підхід до учня як до «об'єкта» навчання і виховання? Чи перетворився учень із «об'єкта» у «суб'єкт», із засобу роботи навчального закладу у його ціль? Чи, зрештою, може в нових умовах кожна здібна дитина продовжити навчання у вищих навчальних закладах, користуючись правом вибору з урахуванням своїх здібностей, нахилів, інтересів? Негативні відповіді спонукають до педагогічних роздумів, пошуків. Саме тому актуалізуються проблеми гуманізації та гуманітаризації освіти. Для навчальних закладів нової доби вони повинні стати вихідними положеннями, пріоритетними принципами в їхній роботі. Гуманізація передбачає і беззастережне визнання загальнолюдських цінностей (милосердя, доброта, чесність, правдивість, справедливість, гідність тощо), і формування громадянина-патріота з притаманними йому національною самосвідомістю і патріотичними почуттями. Гуманізація — це олюднення закладу освіти, створення максимально сприятливих умов для розкриття і розвитку здібностей кожного суб'єкта навчання, формування взаємовідносин на засадах любові до дітей. «Гуманізація освіти – це відображення в освітньому процесі тенденцій гуманізації сучасного суспільства, коли людська особистість визначається найвищою цінністю, а утвердження блага людини є найважливішим критерієм суспільних відносин. Вона полягає в рішучому повороті освітнього закладу до особистості учня, забезпечення максимально сприятливих умов для виявлення і розвитку його задатків і здібностей на основі поваги і довіри до нього, прийняття його осо-бистісних цілей і запитів» [5, с.6]. Проте, «проголошення гуманістичних гасел – добра справа, навіть якщо їх не можна скільки-небудь повно втілити в життя, але все ж таки за умови, що вони виступають як ідеал, яким керуються, як орієнтир, що вказує напрям практичних дій» [1, с4]. Від розуміння сутності гуманізації в освіті до її практичної реалізації значна відстань. У кожному навчальному закладі діє система статутних вимог (правила поведінки, права і обов'язки тощо), яких змушені дотримуватися студенти. На цьому шляху завжди виникають суперечності між загальними вимогами і особистісним сприйняттям та їхнім виконанням, між імперативними нормами поведінки, що нав'язуються навчальним закладом, і тими, які вже утвердилися у суб'єктів навчання тощо. Ці суперечності конкретизуватимуться під час безпосереднього виконання студентами навчальних завдань, реалізації цільових установок у процесі навчання. Особливо актуалізуються у зв'язку з гуманізацією суперечності між вимогами навчальних програм і реальною підготовленістю студентів до їхнього засвоєння; між домінуючими фронтально-груповими формами навчання й індивідуальним засвоєнням визначених знань, умінь, навичок; між єдиними стандартизованими кінцевими результатами і різними можливостями суб'єктів навчання щодо їх засвоєння тощо. Принцип гуманізації передбачає таку систему суб'єкт-суб'єктних діалогових взаємовідносин у навчально-виховному закладі, які створюють найсприятливіші умови для розвитку кожним суб'єктом педагогічного процесу своїх духовно-інтелектуальних сил і творчо-діяльнісних компонентів, неповторних національних, особистісних рис і засвоєння необхідної кількості знань, умінь і навичок, щоб стати добрим фахівцем. Поняття гуманітарності в освіті видається нам значно ширшим від гуманізації. Зміст слова гуманітарний (від лат. humanitas — людська природа, освіченість) включає в себе все, що стосується людини, суспільства. «Гуманітаризований освітній процес має спрямовуватись на розуміння і пізнання людини як унікальної і найскладнішої з усіх існу -ючих у світі систем, як явища, яке ми не лише бачимо навколо себе, але яке кожен також усвідомлює всередині себе» [5, с.6]. Гуманітаризація в освіті спрямовується не лише на формування гуманістичних взаємин між учасниками навчально-виховного процесу, перетворення студента із об'єкта в суб'єкт навчання, а й передбачає: • максимальне наближення вивчення кожної навчальної дисципліни до майбутніх потреб студентів; • оптимальне поєднання і узгодження викладання гуманітарних дисциплін з природничо-математичними та професійно орієнтованими; • посилення ролі гуманітарних наук в усіх навчальних закладах, зокрема й у технічних вищих навчальних закладах; • формування системи правової культури і правових взаємовідносин у навчальному закладі, які моделюють демократичний устрій держави і включають морально-правову відповідальність учасників навчально-виховного процесу за свої дії відповідно до статуту навчального закладу; • індивідуалізацію навчання, створення умов для вибору кожним студентом навчальних дисциплін відповідно до структурно-логічних схем та здобуття якісної освіти; • поєднання загальнолюдських і національних цінностей, світського виховання з вихованням на засадах християнської моралі; • формування політичної культури, вміння спілкуватися, відстоювати свої погляди, знаходити компроміси за умов розмаїття політичних сил, не нав'язуючи студентам тих чи інших ідеологічних думок чи позицій. На думку С.У.Гончаренка, гуманітаризація — це «така організація навчально-виховного процесу, коли формування всебічно і гармонійно розвинутої особистості, всебічне культивування індивідуальних здібностей є головним смислом і метою педагогічних зусиль вихователів, як, між іншим, і самих вихованців, а міра розвитку учнів є визначальною мірою якості роботи вчителя, школи, всієї системи освіти» [5, с 19]. Отже, принцип гуманітаризації спрямовує педагогічні процеси на індивідуальний розвиток і саморозвиток особистості, максимальне наближення вивчення кожної навчальної дисципліни до майбутніх потреб студентів, формування системи морально-правових відносин, політичної культури, оптимальне поєднання загальнолюдських і національних цінностей, виховання на засадах християнської моралі, і гуманітарно-зорієнтоване вивчення дисциплін фундаментальної і професійної підготовки. Проблема демократизації освітніх процесів логічно випливає з основних засад демократичного суспільства і є його похідною. Демократична країна не лише демонструє переваги демократичного розвитку, а й спонукає усі суспільні інститут, зокрема й освіту, розвиватися подібним чином. Як відомо, демократичне суспільство характеризується істотними ознаками: виборністю органів державної влади (джерело влади – народ), розподілом влади на законодавчу, виконавчу і судову, їхнім правовим статусом і конституційністю, забезпеченням усіх прав і свобод кожному громадянинові держави не залежно від соціального статусу, політичним плюралізмом і багатопартійністю тощо. Демократичність навчального закладу не вимірюється окремими демократичними нововведеннями. Це не данина моді, а спосіб життя, який формується всіма демократично вихованими педагогами і керівниками навчального закладу, щоб студенти виховувалися вільними громадянами своєї країни за найбільш сприятливих умов, і забезпечили у майбутньому поглиблення і необоротність демократичних перетворень у державі. Демократичний навчальний заклад характеризується системою істотних ознак, які відрізняють його від авторитарного і через відповідні механізми забезпечують реальний демократизм в усіх його сферах. Важливі суттєві ознаки демократичного навчального закладу: • забезпечення права вибору випускниками шкіл вищих навчальних закладів лише за покликанням та рівнем підготовки; • правова внормованість усіх компонентів студенгського життя і юридична навченість усіх суб'єктів навчально-виховного процесу; • відкритість і прозорість навчальної установи, свобода слова і запитань; • громадський компонент в управлінні, повноцінне виконання студентами своїх самоврядних функцій, гуманізація суб'єкт-суб'єктних взаємовідносин; • адаптованість навчальних технологій до реальних потреб студентів у здобутті якісної освіти. «Демократизація освіти – принцип реформування освіти в Україні на демократичних засадах, який передбачає децентралізацію, регіоналізацію в управлінні освітою, автономізацію навчально-виховних закладів у вирішенні основних питань діяльності, поширення альтернативних (приватних) навчально-виховних закладів, перехід до державно-громадської системи управління освітою (участь батьків, громадськості, церкви), співробітництво учитель-учень у навчально-виховному процесі» [4, с.85]. Демократичний навчальний заклад є одним з найбільш дієвих механізмів виховання студентів, оскільки моделює демократичне суспільство з його правовими інститутами, способом мислення, демократичним духом. У такому навчальному закладі діє неформально студентське самоврядування і не тому, що є відповідна директива управлінських органів, а виходячи із засад демократичності. Основне завдання студентського самоврядування — не підміняти епізодично відповідні служби навчального закладу, а вчити студентів демократично управляти, у процесі навчання розвивати їхні організаторські здібності. Якщо ж у процесі такого навчання студенти виконуватимуть посильні та притаманні їм управлінські функції, то таким навчальним закладом легко управляти, моделюючи реальний демократизм, а не гру у демократію. Демократичний навчальний заклад – це відкрита освітня установа, яка передбачає залучення громадських сил до її розвитку. Рівень відкритості навчального закладу впливає не лише на об'єктивність результатів, а й на інтенсивність загального поступу. Принцип демократизації в освіті передбачає організацію діяльності навчально-виховних закладів на правових, громадсько-державних засадах, відкритих для батьків і громадськості, в яких забезпечується свобода слова і запитань, право вибору студентами навчальних дисциплін, а випускниками шкіл – освітніх закладів на процесуально-елективних засадах для продовження навчання, створюються всі умови для вільного переходу студентів до вищих навчальних закладів країн Європи і взаємного визнання дипломів про вищу освіту [22, с 159-170]. Відомо, що кожний студент – неповторна індивідуальність, зі своїми природними задатками і здібностями, психологічними і фізичними можливостями, зрештою, зі своїм рівнем загальноосвітньої підготовки. Тому одна і та ж сукупність наукових знань матиме різні рівні адаптації, які забезпечуються диференціацією навчального матеріалу, залежно від інтелектуальних можливостей студентів. Звісно, що з-поміж різних можливих рівнів адаптованості наукових знань є критичний, за яким кількість знань не відповідатиме Державному стандарту вищої освіти або втрачатиметься їхня науковість. Тому кожний викладач повинен відчувати цю критичну межу і не переходити її, адаптовуючи знання до реальних можливостей студентів. Суттєвою ознакою змісту навчання є його доступність, яка забезпечується диференціацією когнітивних (знаннєвих) компонентів і тісно взаємопов'язана з індивідуальними особливостями студентів. Тобто диференційований зміст навчання, взаємодіючи з суб'єктами навчання, адаптується до них і спонукає зустрічний процес – індивідуалізацію навчання. Власне поняття кредиту й забезпечує реальну індивідуалізацію навчання, оскільки студент, з одного боку, має право обирати посильну кількість навчальних дисциплін для наступного засвоєння, а з іншого – взявши у кредит навчальну дисципліну, добровільно бере на себе зобов'язання вчасно і якісно засвоїти її зміст. У результаті більш підготовлені, здібніші студенти можуть швидше закінчити університетські студії. Разом з вибором навчальних дисциплін студент обирає й найбільш ефективні для себе форми навчання: індивідуальну, індивідуалізовану, індивідуально-групову чи групову. Отже, принцип індивідуалізації передбачає таку технологію організації засвоєння знань, умінь та навичок, яка дає змогу кожному студентові навчатися і розвиватися за індивідуальним планом і програмами, використовуючи оптимальний термін навчання, який відповідає його психолого-фізіологікним можливостям. У зв'язку з кредитним вибором навчальних дисциплін спостерігається унікальний процес: студенти самостійно і добровільно поділяються на типологічні групи залежно від рівня своєї підготовленості і реальних можливостей. Звісно, що такий поділ відрізнятиметься від ідеалу і в процесі навчання студенти корегуватимуть свої дії: хтось занизив свої можливості, а інший – навпаки. Однак те, що диференціація студентів за інтелектуальними можливостями проходитиме добровільно – факт незаперечний. У цих умовах суттєво змінюється роль викладача: він не просто викладає і чекає сесії, а йде назустріч студентам. Вивчивши їхні психологічні особливості, викладач всіма педагогічними методами намагається полегшити і спростити шлях студентів до успішного засвоєння змісту навчальної дисципліни. Такими педагогічними засобами є: • доцільне зменшення навчальних дисциплін у навчальному плані шляхом інтегрування споріднених навчальних дисциплін, які мають спільне ядро знань; • вмілий, залехсно від змісту навчальної дисципліни (трудність і складність, кількість елементів знань тощо), розподіл кредитів між навчальними дисциплінами: • використання диференційованої (різнорівневої) структури елементів знань навчальної дисципліни, яка адаптується до реальних можливостей студентів; • еклектичне об'єднання навчальних дисциплін у групи (страти) за логічно-змістовими лініями з метою зменшення кількості навчальних дисциплін, які вивчатимуться студентами одночасно; • використання високоефективних технологій навчання. З вищенаведеного випливає, що диференціація виконує важливі функції в кредитно-модульній технології навчання: • підвищення науковості та доступності навчання, пізнавальної активності студентів; • адаптування змісту навчальних дисциплін до індивідуальних особливостей студентів; • поглиблення засвоєння дисциплін професійної підготовки, використовуючи максимальну диференціацію їхнього змісту; • діалектична взаємодія з інтеграцією, посилення розвивальних взаємодій; • включення студентів у науково-дослідну роботу. Отже, принцип диференціації передбачає горизонтальне і вертикальне структурування навчального матеріалу і адаптування його до реальних психолого-фізіологічних можливостей студентів. Принцип кредитності дає змогу студентам вільно обирати навчальні дисципліни відповідно до структурно-логічних схем і рекомендацій куратора, спонукає студентів брати зобов'язання (і виконувати) щодо вчасного і якісного їхнього засвоєння, а також уніфікує повне навчальне навантаження студента за курсами навчання (60 кредитів – навчальний курс, 1 кредит = 27 годин). Диференційним процесам протидіють інтеграційні. Дидактична інтеграція – явище складне і багатопланове. Вона спричинює не лише вирішення глобальних змістових проблем (ступеня інтеграції навчального змісту з науковим, реформування навчальних планів тощо), а й тактичних завдань (інтегративні процеси всередині самої навчальної дисципліни, міждисциплінарні взаємозв'язки тощо). Крім того, інтегративні дії завжди повинні узгоджуватись із ди-ференційними, інакше можна з однієї крайності перейти до іншої. А.П.Беляева пропонує розглядати інтеграцію в ширшому і вужчому значеннях. «Під інтеграцією у широкому сенсі слова розумієтьсу приведення змісту освіти до єдиної дидактичної форми для підготовки робітників за групами професій і за професіями широкого профілю, які об'єднуються на основі науково-технічної, соціально-економічної, психоорганізаційної і дидактичної сутностей, шо існують у сучасному виробництві і навчанні. Під інтеграцією у вужчому сенсі слова потрібно розуміти приве дення загальноосвітніх, загальнотехнічних, спеціальних навчальни; предметів, усіх навчально-виробничих робіт в єдиний комплекі (блок)» [2, с 170]. У нашому розумінні дидактична інтеграція – це комплекс взаємо пов'язаних із диференціацією процесів, які спрямовані на діалектико-ме тодологічне вирішення суперечності між: диференціацією й інтеграцією освіті; включає в себе погоджену інтеграцію змістових компоненті (внутрішньопредметна і міждисциплінарна інтеграція, взаємозв'язок мізі циклами диференційованих та інтегрованих дисциплін навчального плану) прийомів, методів і форм навчальної роботи, споріднених професій. Дидактична інтеграція у вищій школі виконує такі функції: • формування цілісних знаннєвих структур у взаємодії загально освітніх і професійно-орієнтованих навчальних дисциплін; • зменшення навчального навантаження на студентів у зв'язку з інтеграцією загальнокультурних та суспільних, споріднених професійно-орієнтованих дисциплін, економія навчального часу; • розвиток абстрактного мислення, узагальнених навичок і вмінь; • формування основ наукового світогляду, інтегрованих знань з напряму підготовки. Не менш важливо внести суттєві зміни у процесуальну складову навчання і цілісно розглядати аудиторне і самостійне навчання студента. Одним із недоліків вищої освіти в Україні є недостатнє педагогічне керівництво самостійною роботою студентів. І для цього є свої об'єктивні причини: • у вищій школі колишнього Союзу домінувало аудиторне навчання як за часом (до 36 годин на тиждень), так і за формами реалізації (до керівництва самостійною роботою студентів викладачі не стимулювалися); • сьогодні при зменшеному тижневому аудиторному навантаженні до ЗО годин на тиждень усе інше залишається без змін (відсутні навчально-методичні матеріали для самостійної роботи студентів, викладачам не оплачують за керівництво самостійною роботою студентів, дуже велике аудиторне навчальне навантаження викладача (900 годин на рік) тощо). У той же час важко усвідомити, що без добре організованої самостійної роботи студентів можлива індивідуалізація навчання, а тим більше впровадження кредитно-модульної технології навчання. Зменшуючи співвідношення між аудиторним і самостійним навчанням студента, хочеться, зазвичай, якомога швидше наблизитись до США (3:5, а в Україні – 5:4). Однак потрібно випереджувально наближатися до США за соціально-економічними показниками, а також врахувати, що в американських приватних вищих навчальних закладах, порівняно з державними, збільшується час навчального аудиторного навчання студента. Тобто і в цьому співвідношенні є критична межа, переступити яку рівнозначно зниженню якості освіти. Отже, змінюючи процесуальні підходи до організації навчання, потрібно врахувати, що в загальноосвітній школі домінує поурочна модель організації засвоєння знань з 1-го по 11-й клас, а традиційний навчальний процес вищої школи орієнтується на щосеместровий спосіб засвоєння навчального матеріалу. Недоліки першої і другої моделі очевидні, тому-то й торує собі дорогу нова модель засвоєння знань — логічно завершеними частинами (модулями) за визначений відрізок часу. У багатьох вищих навчальних закладах України впроваджується модульна технологія навчання, однак їхні зусилля, як правило, зосереджуються на організації модульного контролю, який в педагогічному алгоритмі засвоєння знань, у кібернетичних вимогах до навчального процесу є останньою ланкою. На наш погляд, першочергово потрібно зорганізувати високоефективне навчання, а відтак, забезпечивши високі результати навчання, можна удосконалювати контроль і оцінювання. Отже, принцип модульності передбачає організацію засвоєння навчального матеріалу у дискретно-неперервному полі за наперед заданою модульною програмою, яка складається з логічно завершених частин навчального матеріалу (модулів), зі структурованим змістом та цілісним навчально-управлінським циклом кожного модуля. Таким чином, кредитно-модульна технологія навчання, з одного боку, створює реальні можливості для гуманізації і демократизації, індивідуалізації та диференціації, інтеграції і модулювання навчального процесу, а з іншого — ці принципи лежать в її основі, є її специфічними вихідними положеннями, які моделюють нову навчальну технологію.
Оскільки основною метою впровадження навчальної системи ECTS-ЄСПК є створення європейського простору вищої освіти як засобу підвищення мобільності та працевлаштованості студентів, тому, приймаючи основні вимоги Болонського процесу (єдиний додаток до диплому; двоступеневість освіти: бакалавр, магістр; система кредитів; якість освіти; усунення перешкод для вільного пересування студентів і викладачів), переконуємось, що кожна країна має можливість поглиблювати ці вимоги, залишаючись неповторною, унікальною в єдиному освітньому просторі. Які ж можливості для поглиблення освітніх компонентів залишає країнам Болонська декларація? По-перше, це стосується укладання навчальних планів та програм. Кредит буде одним із засобів уніфікації навчальних систем, якщо буде поставлена вимога стосовно обсягу інваріантної частини навчальних планів і програм (наприклад, 70%). По-друге, актуалізується проблема подолання перешкод для вільного пересування студентів і викладачів в частині прийняття ефективних заходів стосовно оволодіння студентами однією-двома іноземними мовами. По-третє, потребує серйозних психолого-педагогічних досліджень проблема оптимального співвідношення між часом аудиторного навчання і самостійною роботою студентів. Тут варто врахувати, що винятково самостійне навчання, маючи чимало переваг, все ж довготривалий процес, причому є чимало навчальних дисциплін, які самотужки засвоїти дуже важко або й практично неможливо. Власне основне завдання науково-педагогічних працівників визначити сукупність елементів знань, які потрібно засвоїти, щоб, з одного боку, забезпечити вивчення інших навчальних дисциплін, а з іншого — сформувати майбутнього спеціаліста. Крім того, саме під час аудитор-них занять, використовуючи раціональні способи введення студентів у складний навчальний матеріал, доводячи його до їхнього розуміння, забезпечується успішна самостійна подальша навчальна праця. Тому в загальному плані без аудиторних занять важко у стислі терміни підготовити фахівців, зрештою, як і без їхньої систематичної самостійної навчальної праці. Кожний вид навчальної діяльності (ауди-торне навчання і самостійна робота) виконує свої функції у складному процесі засвоєння знань, вони гармонійно доповнюють один одного і лише науково обгрунтована інтегративна їхня взаємодія забезпечить максимальний навчальний результат. Не менш перспективним напрямом у досягненні відповідної якості вищої освіти є впровадження ефективних навчальних технологій. «Для багатьох запровадження кредитів неодмінно передбачає запровадження модульної системи...» [9, с.65]. Модульні технології навчання активно досліджуються в Україні. Поняття модуля по-різному трактується у наукових дослідженнях і педагогічній практиці. У дослідженнях американських учених модуль – завершене навчальне заняття (15 або 20 хв) з цілісним дидактичним змістом, організаційною різноманітністю. Це дає змогу задіяти впродовж навчального дня (приблизно 24 модулі) великі (понад 100 осіб), середні і малі (до 12 осіб) групи учнів. Паралельно практикується індивідуальне навчання. Основна увага зосереджується на структурно-організаційних компонентах навчального процесу. У практиці німецької освітньої системи модуль - це програмно-змістовна одиниця стосовно завершеного циклу навчання, яку характеризує дидактична адаптованість цілей, форм, методів засобів навчання [22, с.313]. За дослідженнями В.І.Боднара, основними ознаками навчального модуля науковці вважають: порівняно самостійну навчальну інформацію та групу фундаментальних понять, об'єднаних певними закономірностями [22, с.314]. Він вважає, що «модуль навчальної дисципліни — це не просто її частина (тема чи розділ), а інформаційний вузол, який, у свою чергу, є одиницею, що уніфікує підхід до структурування цілого на частини, тобто на окремі модулі» [22, с.314]. За А.В.Фурманом, “ модуль ” – це функціональний вузол навчально-виховного процесу, довершений блок дидактично адаптованої інформації» [22, с.314]. З точки зору А.М.Алексюка, модуль – це «відносно самостійна частина навчального процесу, яка містить насамперед одне або кілька близьких за змістом і фундаментальних за значенням понять, законів, принципів...» [22, с.314]. На думку В.С.Малишенка, «існують різні варіанти модулів: а) модуль як розділ чи тема курсу; б) модуль як частина курсу, що охоплює кілька тем або розділів і відповідні їм форми контролю; в) модуль як система, що включає окремі модулі з технічних, природничих, гуманітарних, спеціальних дисциплін...» [22, с.314]. «Модулі – це функціонально завершені частини курсу, сукупність теоретичних і практичних занять відповідного призначення, змісту та структури з розробленою системою навчально-методичного та індивідуально-психологічного забезпечення...». У проекті тимчасового положення про організацію навчального процесу у кредитно-модульній системі, яке розроблене Міністерством освіти і науки України, «модуль – це задокументована завершена частина освітньо-професійної програми (навчальної дисципліни, практики, державної атестації), що реалізується відповідними формами навчального процесу». Отже, всі означення модуля мають спільну основу – родове поняття, яким є здебільшого завершена частина (блок) навчальної дисципліни (інформації) або й цілого навчально-виховного процесу. Оскільки для будь-якої завершеної частини навчальної дисципліни (інформації) (змістовий модуль) визначається певна кількість часу (часовий модуль) для організації її засвоєння, то між поняттями модуля і кредиту існують певні аналогії. «Заліковий кредит – це одиниця виміру навчального навантаження, необхідного для засвоєння змістових модулів або блоку змістових модулів» [11, с.9], в системі ECTS кредит є числовим еквівалентом оцінки (від 1 до 60), а у американській системі кредит є тижневою мірою аудиторного навчального навантаження, що відводиться для засвоєння даної навчальної дисципліни. Європейським країнам потрібні критерії для порівняння рівнів вищої освіти різних країн, щоб утворити відносно єдиний європейський освітній простір. І одним з таких критеріїв є кредит як єдина міра повного навчального навантаження студента для здобуття того чи іншого освітньо-кваліфікаційного рівня (бакалавр, магістр). Розуміючи, що в такому спрощеному розумінні кредит не є достатньою підставою для порівняння різних навчальних систем, європейські країни поглиблюють це поняття, пов'язуючи його з компетентністю і результативністю навчання, вводячи різні рівні кредиту. Формуючи навчальну технологію на двох різних поняттях (модуля і кредиту), на наш погляд, потрібно дати їм чіткі визначення, щоб сутність кредитно-модульної технології навчання не була формально-штучною, а відповідала усім ознакам технологічності. Визначаючи поняття модуля і кредиту, використаємо, з одного боку, сутність самих термінів ('«модуль», від лат. modulus — міра; «кредит», від лат. creditum — позика або credit — довір'я), а з іншого — спосіб визначення поняття через найближчий рід і суттєві видові відмінності. Отже, якщо модуль — це міра, то нею можна вимірювати деяку сукупність елементів знань, тісно взаємопов'язаних між собою, тобто цілісну систему елементів знань, яка характеризується структурною взаємодією, спорідненістю, логічною завершеністю. Однак ці характеристики не визначають однозначно обсягу знань, бо їм відповідають й усі знання, наприклад, з тригонометрії, і окрема частина їх — тригонометричні тотожності або тригонометричні функції тощо. Крім того, окремі частини навчальної дисципліни вже мають назву — розділи. Тому введене нове дидактичне поняття «модуль» повинне виконувати не лише синонімічні функції, а й нести навчальне навантаження. На наш погляд, з-поміж тих суттєвих ознак модуля, які вже наводилися, важливими є рівень адаптованості елементів знань до суб'єктів навчання і спроможність їх засвоїти за виділений проміжок часу. Отже, суттєвими ознаками дидактичного модуля є: системність, цілісність, спорідненість, логічна завершеність сукупності елементів знань, а також їхня адаптованість до суб'єктів навчання та визначений час для засвоєння. З врахуванням суттєвих ознак, модуль — це логічно завершена, системно впорядкована частина теоретичних знань і практичних вмінь з даної навчальної дисципліни, адаптованих до індивідуальних особливостей суб'єктів навчання і визначеним оптимальним часом на організацію їхнього засвоєння. Поняття дидактичного кредиту визначимо через найближче родове поняття – критерій порівняння якості вищої освіти. Очевидно, що сам термін «кредит» відповідає своїй суті, тобто дозволяється «взяти» навчальну дисципліну з певною кількістю часу на її засвоєння (позика) з тим, щоб згодом «повернути» її, залишивши для себе засвоєні знання, про що засвідчуватиме складений екзамен. Тобто це поняття має такі суттєві ознаки: зобов'язання студента добровільно вибирати ті чи інші навчальні дисципліни (консультації куратора стосуються послідовного вибору дисциплін, їхньої посильної кількості тощо) і за визначений термін засвоїти зміст навчальної дисципліни, склавши підсумковий екзамен. Кількість часу у кредитах, який виділяється на вивчення навчальної дисципліни, адаптується до розумових можливостей середньостатистичного студента. Кредит є не лише кількісною мірою, яка дає змогу вирівняти час на вивчення дисципліни у різних навчальних закладах, а й важливим показником якості її засвоєння, тобто характеризує якість вищої освіти загалом. Дидактичний кредит – це один із критеріїв порівняння якості вищої освіти у різних навчальних закладах, який забезпечує студентам право вільного вибору навчальних дисциплін відповідно до структурно-логічних схем з метою вчасного і якісного їхнього засвоєння, крім того, він є числовою мірою повного навчального навантаження студента (1 кредит = =27 годин). Визначені обидва важливі дидактичні поняття можуть бути основою для обгрунтування нової навчальної технології, яка називається кредитно-модульною.
Date: 2015-07-22; view: 386; Нарушение авторских прав |