Загальні правила та стадії виконавчого провадження

1. Добровільне виконання рішень (ст. ЗО Закону України "Про виконавче провадження")

Державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія поста­нови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у вста­новлений постановою строк відповідно до ст. 24 Закону Украї­ни "Про виконавче провадження".

У разі, якщо копія постанови про відкриття виконавчого провадження одержана боржником несвоєчасно, внаслідок

чого боржника було позбавлено можливості добровільно вико­нати рішення у встановлений державним виконавцем строк, за письмовою заявою боржника при підтвердженні факту несвоє­часного одержання вказаної постанови державний виконавець відкладає провадження виконавчих дій у порядку, встановле­ному ст. 32 Закону України "Про виконавче провадження", та поновлює боржнику строк для добровільного виконання рі­шення.

Якщо при відкритті виконавчого провадження державним виконавцем у порядку, встановленому ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження", накладено арешт на майно боржника, за погодженням з державним виконавцем боржник має право у строк, встановлений для добровільного виконання рішення, реалізувати належне йому майно в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом. У цьому разі покупець майна боржника повинен внести кошти за придбане майно на рахунок органу державної виконавчої служби у строк, встановлений для добровільного виконання рішення. Після внесення покупцем коштів арешт з проданого майна боржника знімається за постановою державного вико­навця.

У разі повного добровільного виконання рішення боржни­ком у встановлений для добровільного виконання строк дер­жавний виконавець складає про це акт, який є підставою для закінчення виконавчого провадження.

Якщо боржник у встановлений строк добровільно не вико­нав рішення, державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання.

2. Строки здійснення виконавчого провадження (ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження")

Державний виконавець здійснює виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановл­еному Законом України "Про виконавче провадження" поряд­ку, а саме до:

— закінчення виконавчого провадження за наявності випадків, передбачених ст. 37 Закону України "Про виконавче прова­дження". Зокрема, виконавче провадження підлягає закін­ченню у випадках: 1) визнання відмови стягувача від при­мусового виконання рішення суду; 2) визнання судом ми­рової угоди між стягувачем і боржником про закінчення виконавчого провадження; 3) смерті або оголошення по­мерлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи — сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обо­в'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва;

— повернення виконавчого документа стягувачу, згідно із ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження". Так, виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві: 1) за пись­мовою заявою стягувача; 2) якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення, одержати певні предмети, що повинні бути передані йому від боржника, згідно з рішенням; 4) у разі якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснює авансування витрат на проведення ви­конавчих дій, якщо їх авансування передбачено Законом України "Про виконавче провадження", незважаючи на по­передження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) якщо внаслідок вжитих держав­ним виконавцем заходів неможливо з'ясувати місцезнахо­дження боржника-юридичної особи, місце проживання боржника-фізичної особи, а також виконавчих документів, за якими мають бути стягнені грошові кошти чи інше майно, та інших виконавчих документів, які можуть бути виконані без безпосередньої участі боржника; 6) якщо у боржника відсутнє майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу, або майно, визначене виконавчим до­кументом, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), і здійснені дер­жавним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

— повернення виконавчого документа до суду чи іншого орга­ну (посадовій особі), який його видав, згідно зі ст. 40' За­кону України "Про виконавче провадження".

Державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з вико­нання рішення немайнового характеру — у двомісячний строк.

Строки здійснення виконавчого провадження не поширюються на час відкладення провадження виконавчих дій або зупинен­ня виконавчого провадження та на період реалізації арештова­ного майна боржника.

Негайному виконанню підлягають рішення:

1) про стягнення аліментів, заробітної плати в межах пла­тежів, вирахуваних за один місяць, а також про стягнення усієї суми боргу за цими виплатами, якщо рішенням перед­бачено її негайне стягнення;

2) про поновлення на роботі чи на попередній посаді незакон­но звільненого або переведеного працівника;

3) в інших випадках, якщо негайне виконання передбачено за­коном і про це зазначено у виконавчому документі.

Якщо рішення підлягає негайному виконанню, державний виконавець відкриває виконавче провадження не пізніше на­ступного дня після отримання документів, зазначених у ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", і у порядку, встановленому цим Законом, проводить відповідні виконавчі дії.

За виконавчим документом про конфіскацію майна, стяг­нення періодичних платежів, забезпечення позовних вимог державний виконавець розпочинає вчиняти виконавчі дії не пізніше ніж у п'ятиденний строк з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

3. Час проведення виконавчих дій

Виконавчі дії провадяться державним виконавцем у робочі дні не раніше шостої години і не пізніше двадцять другої го­дини. Конкретний час проведення виконавчих дій визначаєть­ся державним виконавцем. Сторони виконавчого провадження мають право пропонувати зручний для них час проведення ви­конавчих дій.

Проведення виконавчих дій у неробочі та святкові дні, встановлені законодавством, допускається лише у випадках, коли зволікання неможливе або у разі коли вони не можуть бути здійснені в інші дні з вини боржника.

Проведення виконавчих дій у нічний час допускається лише у випадках, коли невиконання рішення створює загрозу життю чи здоров'ю громадян.

Проведення виконавчих дій у неробочі та святкові дні або у нічний час здійснюється на підставі постанови державного виконавця, затвердженої начальником відповідного органу, якому він безпосередньо підпорядкований, державної виконав­чої служби (ст. 31 Закону України "Про виконавче проваджен­ня").

4. Місце проведення виконавчих дій (ст. 20 Закону Ук­раїни "Про виконавче провадження")

Виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого ор­гану або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, які можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поши­рюються їх функції, належить стягувачу.

Виконання рішення, яке зобов'язує боржника вчинити пев­ні дії, провадиться державним виконавцем за місцем здійснен­ня таких дій.

Державний виконавець має право проводити виконавчі дії щодо виявлення та звернення стягнення на кошти, що є на ра­хунках та вкладах боржника в установах банків чи інших фінансових установах, на рахунках в цінних паперах у депози­таріях на території, на яку поширюється юрисдикція України.

Якщо у процесі виконавчого провадження змінилися місце проживання чи місцезнаходження боржника, місце його робо­ти або з'ясувалося, що майно боржника, на яке можна зверну­ти стягнення, відсутнє, державний виконавець негайно складає про це акт і не пізніше наступного дня надсилає виконавчий документ разом з копією цього акта до органу Державної ви­конавчої служби за новим місцем проживання чи місцезнахо­дженням боржника, місцем його роботи чи місцем знаходжен­ня майна боржника, про що одночасно повідомляє стягувача та орган, який видав виконавчий документ.

У разі коли у процесі виконавчого провадження з'ясува­лося, що майна боржника, на яке можливо звернути стягнен­ня, недостатньо для повного задоволення вимог стягувача, од­нак майно боржника виявлено на території іншого органу дер­жавної виконавчої служби, державний виконавець звертає стягнення на таке майно в порядку, передбаченому Законом, за погодженням з начальником органу державної виконавчої служби, якому він підпорядкований та за умови, якщо стягу­вач авансує витрати на організацію і проведення виконавчих дій. Про вчинення виконавчих дій на території іншого органу державної виконавчої служби державний виконавець по­відомляє начальника цього органу державної виконавчої служ­би. У разі коли стягувач не здійснить авансування витрат на організацію і проведення виконавчих дій на території іншого органу державної виконавчої служби, державний виконавець звертає стягнення на наявне майно боржника і після розподілу стягнутих коштів, у разі їх недостатності для повного задово­лення вимог стягувача, направляє виконавчий документ до ор­гану державної виконавчої служби за місцезнаходженням ін­шого майна боржника.

Порядок передачі виконавчого провадження з одного орга­ну державної виконавчої служби до іншого, від одного дер­жавного виконавця до іншого встановлюється Міністерством юстиції України.