Поняття адміністративного позову, його ознаки та елементи

Адміністративний позов, як правова категорія, що належить до основних інститутів процесуально-правової науки, може роз­глядатися у декількох, але принципово не суперечливих ас­пектах.

Перш за все, адміністративний позов — це конституційна гарантія судового захисту прав і свобод людини і громадянина судом (ст. 55 Конституції України). Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності ор­ганів державної влади, органів місцевого самоврядування, по­садових і службових осіб.

Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів дер­жавної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звер­нення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк (ст. 40 Конституції України).

Отже, адміністративний позов втілює у собі право зацікав­леної особи на порушення адміністративної справи в суді і су­дової діяльності на захист порушеного або оспорюваного пра­ва чи охоронюваного законом інтересу'.

Тому, позаяк подання адміністративного позову обумовлює розв'язання публічно-правового спору по суті, такий позов не­обхідно визнати процесуально-правовим засобом захисту за­конних прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб.

По-друге, адміністративний позов представляє собою різно­вид звернення фізичної або юридичної особи до державного органу (зокрема, до адміністративного суду). Безпосередньо поняття "звернення" знайшло своє правове закріплення і тлу­мачення у Законі України "Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996 року'.

Відповідно до ст. 2 вказаного Закону звернення громадян слід розуміти як викладені в письмовій або усній формі про­позиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Справді, ад­міністративний позов — це письмове звернення до адміністра­тивного суду, яким ініціюється розгляд і вирішення адмініст­ративно-правового спору, змістом якого є реальне або уявне порушення прав і законних інтересів невладних суб'єктів пуб­лічно-правових відносин з боку органів або їх посадових осіб, які наділені владно-управлінськими повноваженнями^.

Цілком природно, шо поняття адміністративного позову у КАС України відтворено саме як звернення. Отже, адмініст­ративний позов — г/е звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах (п. 6 ч. І ст. З КАС України).

По-третє, оскільки після прийняття судом адміністратив­ного позову до розгляду порушується адміністративна справа, можна стверджувати, що його (позов) слід вважати процесу­альним засобом порушення адміністративної справи у суді.

По-четверте, адміністративний позов є документальним вираженням претензій позивача звернених через адміністра­тивний суд до відповідача, оформлених і поданих відповідно до правил КАС України. Отже, адміністративний позов — це урегульована нормами адміністративного процесуального пра­ва форма вимог позивача, які пред'являються у порядку, пе­редбаченому процесуальним законом.

Розкривши таким чином юридичну природу адміністратив­ного позову, доходимо висновку про його практичну значу­щість для адміністративного процесу, яка полягає у тому, що саме завдяки йому стає можливим здійснення фізичними та юридичними особами конституційного права на судовий за­хист від протиправних дій (бездіяльності) та рішень суб'єктів владних повноважень.

На нашу думку, широке тлумачення адміністративного по­зову обумовлюється, як було продемонстровано, такими фак­торами:

1) урегульованістю адміністративного позову нормами різної галузевої приналежності;

2) різною цільовою спрямованістю адміністративного позову. Так. до адміністративного суду позов подається задля: а) порушення адміністративної справи у суді та розв'язання публічно-правового спору по суті; б) захисту, поновлення та визнання порушених, невизнаних чи оспорюваних прав свобод, інтересів фізичних та юридичних осіб.

Втім, положення сучасної юридичної процесуальної науки свідчать, що поняття "позов" у адміністративному процесі вже утвердилось, й існуючі його варіанти принципово не відріз­няються один від одного.

Так, наприклад, представники російської правової науки Л. А. Ніколаєва та А. К. Соловйова, досліджуючи традиції становлення адміністративної юстиції в Росії, доходять ви­сновку про необхідність законодавчого закріплення форми та змісту скарги і позовної заяви, як засобів та форм звернення до суду за захистом порушеного суб'єктивного публічного права і порушення публічно-правової справи в адміністратив­ному суді'.

Вітчизняними вченими позов визначається як звернена че­рез суд до відповідача матеріально-правова вимога про по­новлення порушеного чи оспорюванного права, яка пред'яв­ляється в установленій законом процесуальній формі^.

Подібною до запропонованих понять позову є позиція В. С. Стефанюка, відповідно до якої формою звернення до адміністративного суду є письмова заява, яка подається безпо­середньо суб'єктом звернення не інакше як через канцелярію адміністративного суду, де її реєструють, оформляють та пере­дають судді в порядку черговості

Найбільш повно сутність адміністративного позову може бути розкрита через його типові ознаки.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги':

— юридичні факти матеріально-правового характеру, що ви­значаються нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення;

— доказові факти, що тісно пов'язані з фактами матеріаль­но-правового характеру, на підставі яких можна зробити висновок про їх наявність чи відсутність.

Принципово важливим є те, що лише одночасна наявність цих двох груп обставин утворює підстави позову, а відтак га­рантує прийняття поданого до суду адміністративного позову і, відповідно, відкриття провадження в адміністративній спра­ві. Тобто, якщо спір публічного характеру, який виник із від­носин за участю суб'єкта владних повноважень, є неправовим, відповідно, він не належить до компетенції адміністративного суду. Зокрема, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позовну заяву, подану зацікав­леною особою, не належить розглядати в порядку адмініст­ративного судочинства (п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України).

Так, наприклад, підставами позову особи про неправомір­ність незарахування кадровим апаратом спеціалізованого суду до стажу державного службовця п'яти років служби в органах внутрішніх справ є:

а) проходження особою державної служби в апараті спеціалі­зованого суду у момент її звернення до суду із позовом;

б) проходження цією особою певний період тому служби в органах внутрішніх справ;

в) відмова відділу кадрів спеціалізованого суду зарахувати особі десять років роботи в органах внутрішніх справ до стажу державного службовця;

г) виникнення в особи права на отримання пенсії державного службовця у разі зарахування їй до стажу державного службовця п'яти років служби в органах внутрішніх справ;

д) наявність Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року^, положення якого: 1) регулюють суспіль­ні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу; 2) визначають загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.

Практичне значення чіткого визначення підстав позову по­лягає у:

• наданні реальної можливості відповідачеві та іншим за­цікавленим особам завчасно та відповідно підготуватись до судового засідання;

• обґрунтованому обранні зацікавленими особами відповідно­го способу і тактики захисту суб'єктивних інтересів;

• можливості правильного визначення виду підсудності пуб­лічно-правового спору;

• можливості індивідуалізації позову та визначення меж до­казування'.

Отже, підстава позову— 1) це фактичні та юридичні об­ставини публічно-правового спору, які обґрунтовують, під­тверджують необхідність, доцільність та можливість подання до адміністративного суду такого позову; 2) це факти, які відповідно до матеріального права вказують на: а) наявність (відсутність) між позивачем і відповідачем правовідносин та б) обґрунтованість вимог позивача до відповідача, пов'язаних із цими відносинами'.

2. Предмет' позову — це: 1) матеріально-правова вимога позивача до відповідача, 2) те на що спрямований адміністра­тивний позов, 3) те з приводу чого подається позов.

Отже, предмет адміністративного позову завжди пов'язаний із публічними правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем і виражається у вимозі, зверненій через адмініст­ративний суд. Своєю чергою матеріально-правова вимога є на­слідком спору про публічне право.

Предметом позову буде та його частина, яка характеризує матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосеред­ковується спірними правовідносинами — суб'єктивним правом та обов'язком позивача і відповідача'.

Предмет у теорії юридичного процесу в якості елементу позову виокремлюється з метою: а) відмежування одного по­зову від іншого, б) недопущення подання ідентичного позову; в) обрання відповідачем належного способу захисту власних суб'єктивних інтересів.

3. Зміст^ позову представляє собою вказаний у адміністра­тивному позові конкретний спосіб судового захисту прав, сво­бод та інтересів особи, за здійсненням якого до адміністратив­ного суду власне і звертається позивач.

Зокрема, змістом позову (способами судового захисту) слід вважати вимогу позивача про:

а) скасування правових актів індивідуальної дії, які обмежу­ють чи порушують інтереси особи;

б) визнання за ним права на державну службу;

в) визнання за ним права здійснення державно-владних повно­важень у сфері державного та самоврядного управління;

г) визнання неправомірними рішень, дій чи бездіяльності ок­ремих органів державної влади;

д) зобов'язання відповідача здійснити певні дії чи утриматись від їх вчинення';

е) визнання існування чи, навпаки, відсутності будь-якого пуб­лічного правовідношення;

є) зміну чи припинення публічного правовідношення, існую­чого між ним та відповідачем.

Зміст, як елемент позову, крім суто теоретичного обґрун­тування, отримав і своє законодавче закріплення у ч. З ст. 105 КАС України.

Відповідно ДО зазначеної норми права, зміст адміністратив­ного позову це вимога про:

1) скасування або визнання нечинним рішення відповідача — суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень;

2) зобов'язання відповідача — суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії;

3) зобов'язання відповідача — суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій;

4) стягнення з відповідача — суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю;

5) виконання зупиненої чи невчиненої дії;

6) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повно­важень) суб'єкта владних повноважень.

Крім перерахованих, позовна заява може містити також ін­ші вимоги на захист прав, свобод чи інтересів у сфері публіч­но-правових відносин.

Вибір конкретного способу судового захисту суб'єктивних прав та інтересів у будь-якому випадку залежить виключно від волевиявлення позивача.

Можливість вільно обирати прийнятний для позивача спо­сіб судового захисту є, по-перше, конституційною гарантією та, по-друге, закріплена у національному процесуальному за­конодавстві.

1. Кожен має право будь-якими не забороненими законом за­собами захищати свої права і свободи від порушень і про­типравних посягань (ст. 55 Конституції України).

2. Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (ст. 6 КАС України).

3. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена КАС України.

4. Ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи в адміністративному суді будь-якої інстанції.

5. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні осо­би користуються в Україні таким самим правом на судовий

Так само, як і підстави та предмет позову, його зміст до­зволяє забезпечити: 1) правильне визначення виду підсуд­ності публічно-правового спору, 2) адекватний вибір відпові­дачем спосіб захисту своїх процесуальних та матеріальних інтересів.