Сторони в адміністративному процесі

Сторонами в адміністративному процесі є особи, публічно-правовий спір між якими становить предмет розгляду та розв'язання в адміністративному судочинстві. Сторони виступають головними учасниками в адміністративному провадженні, без яких неможливий сам процес. Сторони шукають у суді захисту, коли вважають, що порушено їхні права, свободи та інтереси у сфері публічно-правових відносин. Тобто публічно-правовий спір може мати місце й тоді, коли порушення прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин не мало місця в дійсності. Суд повинен буде розглянути такий спір, тому що правосуб'єктність сторін можуть мати особи, які лише вважають, що їхні права, свободи та інтереси порушені. Сторони в адміністративному процесі, як і всі особи, що беруть участь у справі, мають юридичний інтерес у результаті вирішення справи. Цей інтерес має особистий, як матеріальний, так і процесуальний, характер. Характерною рисою сторін є також те, що процес в адміністративній справі ведеться від імені та в інтересах сторін навіть у тому випадку, коли справу порушує не особисто позивач, а інші особи в його інтересах або сторони особисто не беруть участі в процесі. Крім вищезазначених, ознаками сторін є такі: постановлення судом рішення саме з приводу справи сторін; поширення на сторони всіх правових наслідків судового рішення; несення сторонами судових витрат.

Сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивач — це особа, на захист прав, свобод та інтересів або на виконання повноважень якої подана позовна заява до адміністративного суду. Законодавець по суті встановлює два види позивачів. До першого виду належать особи, на захист прав, свобод та інтересів яких розпочинається адміністративний процес. До другого виду — суб'єкти владних повноважень, на виконання повноважень яких може бути розпочатий адміністративний процес. Позивач може заявити вимогу про захист в суд особисто або в його інтересах, у передбачених законом випадках, в суд можуть звернутися інші особи (а. 60 КАС України). Позивачем в адміністративній справі у відповідності до ч. 2 ст. 50 КАС України можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень. Позивач є ініціатором порушення адміністративного процесу.

Відповідачем в адміністративній справі € суб'єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача. Згідно зі ст, З КАС України під суб'єктом владних повноважень в адміністративному судовому процесі мається на увазі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інші суб'єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідач не звертається до суду, останній притягує його до участі у справі, при цьому згода відповідача на це не є обов'язковою. Треба зазначити, що відповідачем в адміністративній справі може бути не тільки суб'єкт владних повноважень. Частиною 4 ст. 50 КАС України передбачено, що відповідачами в адміністративному процесі можуть бути: громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень. Проте законодавцем чітко визначено, що це можливо за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо). Наведений перелік не є вичерпним — в законодавстві можуть бути встановлені інші аналогічні випадки.

Для забезпечення виконання своїх процесуальних функцій сторони в адміністративному процесі наділені великим обсягом процесуальних прав та обов'язків. Сторони мають рівні процесуальні права та обов'язки, тобто їм надано рівні можливості щодо відстоювання своєї позиції в ході розгляду адміністративної справи. Позивач і відповідач віднесені законодавцем до групи осіб, які беруть участь у справі. Це означає, насамперед, що вони володіють тими ж самими правами та мають ті самі обов'язки, що й особи, які беруть участь у справі. Перелік цих процесуальних прав та обов'язків наведений у ст. 49 КАС України. Проте сторони займають особливе, як було зазначене вище, головне становище в розгляді справи, тому вони наділяються додатковими, специфічними та досить важливими процесуальними правами. Завдяки цим процесуальним правам сторони можуть чутливо впливати на хід справи. Частина 1 ст. 51 КАС України передбачає такі диспозитивні права позивача: право змінити підставу або предмет адміністративного позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову в будь-який час до закінчення судового розгляду. Використання позивачем будь-якого з зазначених процесуальних прав спричинить певні зміни в ході процесу, але наслідком реалізації тільки права на відмову від адміністративного позову може бути закриття провадження у справі. Відмову від позову вважають найбільш істотним одностороннім волевиявленням позивача, яке має на меті врегулювання спору та закінчення справи. Порядок та наслідки відмови від адміністративного позову під час підготовчого провадження врегульовано ст. 112 КАС України, а під час судового розгляду справи — ст. 136 КАС України. Позивач має право відмовитися від адміністративного позову й у суді апеляційної чи касаційної інстанції до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду (ст.ст. 194, 219 КАС України відповідно).

Що стосується відповідача, то крім прав та обов'язків, наданих законодавством усім особам, які беруть участь у справі, він має право визнати адміністративний позов повністю або частково, а також подати заперечення проти адміністративного позову. Визнання позову також розглядається як одностороннє волевиявлення відповідачі, спрямоване на врегулювання спору. Наслідками часткового визнання адміністративного позову відповідачем і прийняття його судом є ухвалення постанови суду про задоволення визнаних відповідачем позовних вимог. При повному визнанні відповідачем адміністративного позову і прийнятті його судом, приймається постанова суду про задоволення адміністративного позову. Порядок визнання адміністративного позову під час підготовчого провадження врегульовано ст. 112 КАС України, а під час судового розгляду справи — ст. 136 КАС України. В суді апеляційної чи касаційної інстанції визнання адміністративного позову відповідачем вже неможливе.

Заперечення проти адміністративного позову — це один з способів захисту відповідача від вимог, висунутих позивачем. Заперечення проти адміністративного позову виражається у відхиленні позову відповідачем з обґрунтуванням своєї позиції певними обставинами та пред'явленими доказами. Воно може набувати процесуального або матеріально-правового характеру. В першому випадку відповідач заперечує проти виникнення справи, посилаючись на процесуальні обставини (справа непідсудна даному або взагалі адміністративному суду, тотожна справа вже розглядається судом тощо). У другому випадку підставами для заперечення позову відповідачем і матеріально-правові обставини (відсутність якого-небудь права позивача, наприклад права на отримання пільг тощо), тобто це — заперечення проти задоволення позову.

Одним з важливих прав сторін є можливість закінчити адміністративну справу на будь-якій стадії адміністративного процесу примиренням. Позивач та відповідач можуть піти на взаємні поступки у справі та повністю або частково врегулювати спір на цій основі. Таким чином, сторони можуть здійснити примирення, яке є їх волевиявленням, націленим на врегулювання спору шляхом взаємних поступок. У разі примирення сторін суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі, в якій фіксуються умови примирення. Здійснення примирення сторін під час підготовчого провадження врегульовано ст. 113 КАС України, а під час судового розгляду справи — ст. 136 КАС України. Сторони можуть прийняти рішення про примирення у суді апеляційної чи касаційної інстанції до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду (ст.ст. 194, 219 КАС України відповідно).

Розпорядження сторонами своїми диспозитивними правами повинно перебувати під уважним наглядом суду, оскільки спір між двома сторонами в публічно-правовій сфері може торкатися інтересів держави, територіальної громади, великого кола осіб тощо. Тому законодавець передбачив обставини, за наявності яких адміністративний суд не прийматиме відмови позивача від адміністративного позову, визнання адміністративного позову відповідачем і не визнаватиме умов примирення сторін. Таким чином, якщо вищезазначені процесуальні дії суперечать закону або порушують права, свободи чи інтереси певних осіб, суд продовжує розгляд справи по суті.

Розглядаючи питання процесуального становища сторін адміністративного судового процесу, необхідно торкнутися проблеми заміни неналежної сторони. В ході розгляду адміністративної справи суд може з'ясувати, що одна з сторін, що беруть участь у справі, є неналежною. Правове регулювання заміни неналежної сторони в адміністративному судочинстві здійснюється нормами ст. 52 КАС України.

Неналежним позивачем може бути визнана особа, якій не належить право вимоги за поданим адміністративним позовом, а неналежним відповідачем — особа, яка не повинна відповідати за пред'явленим адміністративним позовом. У випадку коли буде встановлено, що позивач або відповідач за адміністративною справою є неналежними, суд може здійснити заміну однієї з сторін. Умовами такої заміни будуть, по-перше, згода позивача на заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, а по-друге, заміна можлива, якщо вона не спричинить зміни підсудності адміністративної справи.

Питання щодо заміни неналежного позивача може бути вирішено по-різному в залежності від обставин справи. Так, коли первісний позивач є неналежним і суд визначив належного, при наявності згоди неналежного первісного позивача, суд своєю ухвалою замінює позивача. У випадку коли первісний позивач є неналежним і суд зазначив належного, проте неналежний позивач не погоджується вибути з процесу, а належний бажає вступити в процес, суд допустити останнього як третю особу, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору. В разі коли неналежний позивач згоден вибути з процесу, а належний не згоден взяти участь в ньому, суд припиняє провадження у справі на підставі відмови позивача від позову. Через відмову позивача від позову суд припиняє провадження в справі І в тому випадку коли належного позивача не встановлено, а неналежний позивач згоден вибути з процесу. Останній варіант має місце тоді, коли неналежний позивач не згоден вибути з процесу, а належний не згоден вступити в процес, отже суд здійснює розгляд справи та відмовляє неналежному позивачеві в задоволенні позову.

Заміна неналежного відповідача також може здійснюватись у декількох варіантах. По-перше, якщо судом встановлено, що первісний відповідач є неналежним, при наявності належного відповідача та згоді позивача, суд здійснює заміну відповідача. По-друге, якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. При відмові у задоволенні адміністративного позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави. По-третє, якщо позивач згоден на заміну неналежного відповідача, а належного не визначено, суд припиняє адміністративне провадження на підставі відмови позивача від позову. По-четверте, якщо належного відповідача немає, а позивач заперечує проти вибуття зі справи неналежного відповідача, то справа розглядається у звичайному порядку.

Після заміни сторони, вступу третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку. Тобто це означає, що процесуальні дії, вчинені неналежними сторонами, не мають сили для належних сторін. Треба зазначити, що заміна неналежної сторони важлива в суді першої інстанції в ході всього розгляду справи.

Date: 2015-07-22; view: 503; Нарушение авторских прав