Поняття та види доказів у цивільному процесі, їх належність та допустимість

доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Принципи здійснення оцінки доказів: оцінюються судом кожен окремо і всі у сукупності; докази оцінюються за внутрішнім переконанням суддів; внутрішнє переконання повинно ґрунтуватись на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому досліджені наявних у справі доказів; при оцінці доказів судді повинні керуватися законом; ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Докази поділяються на види:

За характером змісту доказів з фактами, які підлягають встановленню,

· Прямі докази дозволяють зробити однозначний висновок про наявність чи відсутність фактів, які підлягають доказуванню. Прямі докази більш вагомі для пізнання, оскільки вони дають можливість зробити однозначний висновок про наявність чи відсутність фактів, що підлягають доказуванню.

· Непрямі (побічні) докази на відміну від прямих не мають безпосереднього зв’язку із фактом, що підлягає доказуванню, тому дозволяє лише припустити про його наявність чи відсутність, а не дати однозначної відповіді.

За процесом формування даних про факти:

· Первинні (першоджерела, безпосередні) формуються під безпосереднім впливом фактів, які підлягають встановленню, від безпосереднього носія інформації (джерела доказів).

· Похідні (опосередковані, копії) лише відтворюють (копіюють) дані, одержані від інших джерел, тобто формуються під впливом опосередкованих джерел.

За джерелами інформації про фактичні дані, за допомогою яких суд їх одержує:

особисті – письмові та усні пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників, показання свідків, висновки експертів, різні документи, оскільки вони виходять від відповідних осіб. Носієм інформації про факти завжди є людина, особисті докази мають суб'єктивний характер, тому в пізнавальній діяльності слід враховувати психологію особи, наявність матеріально-правової заінтересованості у справі та особливих стосунків зі сторонами.

речові докази - зміст яких, міститься у певних об’єктах матеріального світу, котрі подаються до суду, тобто, носієм доказової інформації є не особа.

Належність доказів. належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. При прийнятті позовної заяви суддя перевіряє, чи викладені в ній обставини, що обґрунтовують вимоги позивача, і зазначені докази, що підтверджують позов. Правило належності доказів спрямоване на виділення істотних обставин у справі.

Допустимість доказів. За загальним правилом будь-які фактичні дані у цивільній справі можуть бути підтверджені лише встановленими у законі засобами доказування. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Достовірність – це перевірка доброякісності джерела доказів, а також процесу їх формування. Після встановлення достовірності доказів суд визначає їх достатність, тобто вирішує питання про те, чи є можливість на основі зібраних по конкретній справі доказів зробити висновок про наявність фактів, які належать до предмета доказування, про права і обов’язки сторін.

Достатність – це така кількість доказів, які дозволяють вирішити справу, зробити певний висновок і постановити рішення. Достатність стосується завершального етапу доказування.

Date: 2015-07-22; view: 324; Нарушение авторских прав