Основні ознаки корупції

Виходячи із аналізу змісту Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції», доцільно виділити такі ознаки корупційного правопорушення:

1. Діяння, спрямоване на отримання неправомірної вигоди як майнового так і немайнового характеру (на відміну від хабара). Обов’язкова наявність корисливої мети.

2. Вигоди, матеріальні чи нематеріальні брага отримуються суб’єктом відповідальності за корупційні правопорушення незаконно.

3. Дії або бездіяльність суб’єкта відповідальності за корупційні правопорушення спрямовані на порушення вимог нормативно-правових актів, у яких визначені коло прав та обов’язків особи на відповідній посаді, з метою отримання благ у незаконний спосіб.

4. Діяння, спрямовані на отримання певних благ за допомогою і з використанням службових повноважень та пов’язаних з цим можливостей, авторитету займаної посади, які не пов’язані з виконанням особою своїх безпосередніх посадових обов’язків.

5. Дія або бездіяльність посадової особи спрямовані на отримання благ, вчинена умисно, при цьому особа, яка вчинила це правопорушення, усвідомлювала протиправний характер своїх вчинків.

6. Дії (бездіяльність) посадової особи державного органу можуть бути правомірними і не мати шкідливих наслідків.

7. Дії посадової особи вчинюються за домовленістю або згодою сторін.

8. Діяння має бути вчинене особою, віднесеною Законом України «Про засади запобігання корупції» до суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення.

9. Наявність причинного зв’язку між діяннями та наслідками.

10. Дії або бездіяльність суб’єкта правопорушення з ознаками корупції, не містять складу злочину.

Ознаки корупції, які входять до першої групи наведеної класифікації, полягають у тому, що корупція – це завжди дія або бездіяльність, спрямована на отримання майнової або немайнової вигоди, благ у протиправний спосіб. Протиправна поведінка – це поведінка, яка не відповідає правовим приписам, принижує суб’єктивні права, не узгоджується із покладеними на осіб юридичними обов’язками [10; с. 61].

Протиправні діяння виявляються у двох формах: у вчиненні забороненого діяння або в невиконанні обов’язкової дії. В свою чергу, згідно із Законом України «Про засади запобігання та протидії корупції», неправомірна вигода – це грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги матеріального або нематеріального характеру, що їх обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, без законних на те підстав. Така вигода є обов’язковою кваліфікуючою ознакою корупції за умови, коли вона отримується посадовою особою за виконання певних дій або утримання від здійснення діяльності, що є корисливою складовою для зацікавленої особи. Для неї такі дії або бездіяльність посадової особи вигідні або необхідні. У такому разі, дії суб’єкта відповідальності за корупційні правопорушення мають антисуспільну корисливу мету, які полягають у протиправній діяльності, що спрямована на досягнення матеріальної або іншої вигоди [11; с. 243].

Зміст другої ознаки корупції характеризує дії суб’єкта відповідальності за корупційні правопорушення, які спрямовані на отримання матеріальних благ майнового чи немайнового характеру у спосіб, який не передбачений чинними нормативними актами, що визначають діяльність цього суб’єкта. Дії суб’єкта відповідальності за корупційні правопорушення необхідно вважати корупцією, коли вигоди і блага він отримує не за рахунок бюджету державної установи, у якій перебуває на службі та виконує певну діяльність, а від осіб, у інтересах яких корупціонер виконав певні дії, надав послугу. Слід зазначити, що суб’єкт відповідальності за корупційні правопорушення, яким вчинено корупційне діяння, за умови виконання своїх посадових обов’язків та функцій у межах, встановлених нормативно-правовими актами, не міг розраховувати на вигоди та матеріальні блага. За виконаний обсяг роботи відповідна посадова особа мала б отримати лише заробітну плату та інші види грошового утримання, що передбачені установою, у якій ця посадова особа перебуває на державній службі.

При розкритті змісту третьої ознаки корупції необхідно відзначити, що виконання певних дій або утримання від певної діяльності суб’єктом відповідальності за корупційні правопорушення безпосередньо пов’язано із порушенням обсягу його посадових повноважень, обов’язків та компетенції взамін на незаконне отримання від зацікавленої особи у такій поведінці посадовця неправомірної вигоди. Кожна посада у будь-якому державному органі передбачає обсяг певних повноважень та обов’язків, а також порядок їх виконання. Професійна (службова) діяльність посадової особи повинна

спрямовуватись на виконання визначених державою (державним відомством) функцій. Факт корупції у діяльності суб’єкта відповідальності за корупційні правопорушення матиме місце тоді, коли відповідний посадовець свідомо порушує порядок (правила) виконання своєї діяльності, беручи не себе ризики відповідальності у випадку виявлення цих правопорушень. Характерною ознакою такого діяння (або бездіяльності) є те, що воно вчинюється всупереч інтересам служби та обсягу прав, компетенції й повноваженьсуб’єктом відповідальності за корупційні правопорушення і отримує за це непередбачені законом блага.

Кваліфікація подібних діянь як корупції матиме місце лише за умови, коли суб’єкт відповідальності за корупційні правопорушення вчинив правопорушення нормативно-правових актів, які визначають зміст його службової діяльності, з метою отримання певних благ від зацікавленої сторони в таких діях. У випадку відсутності корисливої мети в діях суб’єкта відповідальності за корупційні правопорушення, таке правопорушення не є корупцією і його слід кваліфікувати як службову недбалість.

Четверта ознака корупції характеризує використання посадовою особою своїх службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей, впливу, що певною мірою залежить від авторитету займаної посади. Для цієї ознаки корупції характерні дії посадової особи поза межами своїх службових обов’язків та компетенції. Ця ознака має місце тоді, коли посадова особа вдається до протиправних дій, використовуючи своє становище, яке вона має відповідно до займаної посади, а також пов’язаних із цим особистих та службових зв’язків. За умови, коли особа не перебувала б на відповідній посаді на службі в державному органі, вона суб’єктивно не мала б таких можливостей впливу на інших осіб з метою виконання певної дії чи утримання від дій в інтересах зацікавленої сторони. Слід зазначити, що дії посадової особи можуть бути такими, які входять в коло її службової діяльності, але вона не має на ці дії правових підстав і перетворює таким чином ці дії в незаконні [12; с. 26–27].

Такі приховані дії характерні в діяльності органів внутрішніх справ. Подібні ситуації можуть виникати тоді, коли старші за посадою начальники дають вказівки підлеглим до вчинення ними певних дій, наприклад, перекваліфікувати дії підозрюваної особи у вчиненні злочину із злочинного діяння у правопорушення, хоча законодавчих підстав для цього недостатньо.

Дії посадової особи, в контексті розглядуваної ознаки корупції, можуть мати різноступеневий характер відносин. Вони можуть бути в межах окремого підрозділу державного органу (наприклад, серед співробітників районного відділу Державної податкової інспекції), в межах окремого державного відомства, міністерства, а також між посадовими особами державних відомств, установ, міністерств, які не підпорядковані між собою. Таким чином, корупційні зв’язки формуються за допомогою як неформальних, так і офіційних взаємовідносин між посадовими особами по вертикалі системи управління в одному відомстві, а також по горизонталі на різних рівнях управління між різними відомствами і структурами. Цей взаємозв’язок призводить до взаємозалежності та системності подібних діянь з метою отримання певних благ різного характеру та змісту [13; с. 14].

П’ята ознака корупції, яка характеризує дію чи бездіяльність посадової особи, що вчинена навмисно. За своєю суттю та природою корупційне правопорушення не може бути вчинене з необережності та кваліфіковане відповідно до диспозиції статті 11 Кодексу України про адміністративні правоворушення (далі – КУпАП) [14]. Спонукальним чинником до протиправних дій є умисел. Умисел – одна із форм вини у праві, яка полягає у специфічному вияві свідомості й волі особи у вчинюваному правопорушенні [15: с. 207]. Ст. 10 КУпАП визначає, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Водночас ст. 24 Кримінального кодексу України [16; с. 12] поділяє умисел злочину на прямий і непрямий. Прямий умисел має місце тоді, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим умислом вважається таке діяння, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча й не бажала, але свідомо припускала їх настання. Вольова ознака прямого умислу – це бажання особи, щоб настали передбачувані наслідки її дії чи бездіяльності [15; с. 208]. Отже, ознакою корупційного правопорушення є те, що посадова особа усвідомлює протиправний характер своєї діяльності, передбачає і бажає настання наслідків від своєї поведінки та свідомо діє у такий спосіб, відтак дії особи-корупціонера вчинюються навмисно.

Характерні ознаки корупції, віднесені до шостої групи, за якою дії або бездіяльність посадової особи можуть не мати шкідливих наслідків і є правомірними, полягають у тому, що правомірна поведінка виражається у діях, коли забезпечується права та обов’язки громадян, у соціально-правовій активності, яка відповідає нормам права та правовим вимогам, що сприяють дотриманню законності та правопорядку [10; с. 61]. Але зміст подібних діянь має протиправний характер, оскільки вони є суспільно шкідливими, позаяк завдають шкоди авторитету державних органів та системі органів державної влади їх посадовим особам. Віднесені до цієї групи ознаки корупції описані С.А. Шалгуновою. Вчена вважає, що дії посадової особи в межах займаної посади як корупційні необхідно кваліфікувати тоді, коли посадова особа, виконуючи обов’язки, визначені посадовою інструкцією, свідомо отримує за це вигоди, пільги, переваги майнового і немайнового характеру. При цьому у випадку ненадання від зацікавленої сторони зазначених благ ця посадова особа зобов’язана була б виконати певну роботу в ті ж терміни та з такими ж характерними ознаками для такого виду діяльності, як і за умови незаконного отримання нею благ. Порушення посадової особи полягає в отриманні нею незаконної винагороди за свою професійну діяльність, хоча вона здійснюється відповідно до посадових інструкцій та функціональних обов’язків. За таких обставин зовні діяння посадової особи виглядає як законне, правомірне, відповідне визначеній процедурі та порядку виконання для такого роду діяльності. Але через необізнаність зацікавленої сторони у процедурі виконання певних дій або наданні послуги посадовою особою, зацікавлена сторона вдається до домовленостей із цією ж посадовою особою про виконання необхідної дії у визначені терміни [12; с. 26–27]. За таких умов посадова особа отримує неправомірну вигоду фактично за виконання покладених на неї обов’язків, передбачених відповідними нормативно-правовими актами, інструкціями, правилами, передбаченими для цієї посади, що, своєю чергою, кваліфікується як корупційне правопорушення.

Сьома ознака корупції, за якою дії або утримання від виконання певних дій посадовою особою здійснюється за домовленістю або згодою сторін. Корупція завжди є наслідком домовленостей, які досягаються з метою задоволення інтересів та потреб усіх суб’єктів цих відносин. Учасниками цієї домовленості є: з однієї сторони, особа, яка відповідно до ст. 2 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» є суб’єктом відповідальності за корупційні правопорушення, з іншої – фізична особа, яка представляє свої інтереси або інтереси певної групи фізичних осіб, фізична особа, яка представляє інтереси юридичної особи або декількох юридичних осіб. Предметом домовленості зазначених вище сторін є певні дії посадової особи, чи бездіяльність або інша її поведінка, але обов’язково в інтересах іншої сторони. Домовленість сторін також включає в себе порядок виконання посадовою особою певних дій, прийняття рішення на користь зацікавленої сторони, а також спосіб та форму винагороди (подяки) за таку «діяльність».

Не слід виключати ситуацію, коли сторони такої домовленості не обговорюють умови винагороди за певні дії (або бездіяльність) посадової особи. У таких випадках мають місце дружні стосунки, ділові відносини, взаємна допомога та підтримка у подібних випадках, розрахунок, взаємовигідні відносини у подальшому.

Восьмою ознакою корупції є наявність у суб’єкта цього правопорушення повноважень на виконання функцій держави. Ст. 2 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» визначає перелік суб’єктів, які несуть відповідальність на підставі цього Закону. Оскільки щодо змісту цієї статті нині існують багато суперечок, ми розглянемо загальнотеоретичну характеристику суб’єктів корупційного правопорушення. На наш погляд, суб’єкти корупційних діянь мають загальні та спеціальні ознаки, які притаманні лише особам окремо визначеної сфери діяльності. До загальних ознак слід віднести вік особи, після досягнення якого настає адміністративна відповідальність. Згідно із ст. 12 КУпАП до адміністративної відповідальності притягуються особи, які на момент вчинення правопорушення досягли шістнадцятирічного віку. Загальною ознакою є осудність суб’єкта адміністративної відповідальності відповідно до ст. 20 КУпАП. До спеціальних ознак суб’єкта правопорушення з ознаками корупції автори коментарю до Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» відносять наявність у особи повноважень на виконання функцій держави, що передбачає перебування її на службі в державному органі, установі організації та повноваження на здійснення владних функцій відповідно до займаної посади або обсягу службових обов’язків, а також право прийняття рішень, які мають юридичні наслідки. Відсутність таких повноважень позбавляє спеціальної ознаки суб’єкта правопорушення з ознаками корупції.

Дев’ятою ознакою корупції є наявність причинного зв’язку між діями або бездіяльністю особи, віднесеної до суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення та наслідками, які стали результатом цих дій. Причинний зв’язок – це об’єктивний зв’язок між явищами, коли одне явище (причина) порушує, зумовлює виникнення іншого явища (наслідку). Встановлення причинного зв’язку між протиправним діянням і шкідливими наслідками в низці випадків не викликає труднощів, оскільки він очевидний. Але причинно-наслідковий зв’язок може бути ускладнений різними обставинами. Це вимагає спеціальних знань і проведення експертизи. Важливо, щоб причинний зв’язок був пов’язаний з виною особи, яка вчинила правопорушення [15; с. 144].

Маємо зазначити, що корупційні діяння не завжди мають негативні для держави наслідки матеріального характеру, оскільки посадова особа може здійснювати свою діяльність у межах наданих їй повноважень згідно з вимогами, визначеними в нормативно-правових актах. Водночас, завжди мають місце негативні наслідки морального характеру, які впливають на розвиток суспільних відносин у державі та негативно позначаються на її іміджі, підривають авторитет всієї системи державних органів та державних службовців, створюють негативні тенденції, пов’язані зі становленням громадянської свідомості, яка позначається на розвитку суспільства.

Десятою ознакою корупції як правопорушення є відсутність у діях порушника складу злочину. Відповідно до ст. 9 КУпАП, притягнення винної особи до адміністративної відповідальності за Законом України «Про засади запобігання та протидії корупції» буде за умови, коли порушення за своїм характером не тягне за собою кримінальної відповідальності. Притягнення винної особи до адміністративної відповідальності, за правопорушення, передбаченні вищезазначеним законом, настає лише за умови, якщо дії (бездіяльність) особи, уповноваженої на виконання функцій держави, не будуть містити складу злочину. Вирішення цього питання визначене Постановою Верховного Суду України «Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією» [17]. Згідно з цією постановою, якщо під час з’ясування обставин справи буде виявлено, що дії винної посадової особи підпадають під ознаки відповідної статті Кримінального кодексу України, то притягнення особи до відповідальності здійснюється відповідно до вчиненої протиправної дії, передбаченої в диспозиції Кримінального кодексу. Притягнення особи до відповідальності за Законом України «Про засади запобігання та протидії корупції» можливе, якщо кримінальне провадження не було відкрите або закритто кримінальну справу. При цьому необхідною умовою для притягнення до відповідальності має бути наявність у діях винуватої особи правопорушення, яке передбачене вказаним законом [17].