Поширеність політичної корупції

Політична корупція є “проблемою номер один” для розвитку країни. Вона вже давно (приблизно з середини 1990-х років) набула визначального впливу на всі ключові процеси – економічні, політичні, соціальні, правові. Всі головні проблеми, що існують сьогодні в Україні, мають переважно корупційне походження.

Уже мало в кого викликає сумнів той факт, що політика в Україні формується і здійснюється, виходячи насамперед з особистих інтересів головних суб’єктів політичної діяльності – глави держави, керівників вищих органів державної влади та політичних партій, депутатів, реальних “власників” політичних структур (партій, фракцій). Таким чином, уже у своїй основі вона містить корупційну складову, яка дедалі більше характеризує вітчизняну політику.

Неспроможність знайти політичний компроміс або політичне рішення нагальної суспільної проблеми, постійні політичні зради, перманенті “кидки” політичних партнерів, політичне переслідування опонентів з використанням каральних органів, “здача” національних інтересів у стратегічних сферах (зокрема, енергетичній), ухвалення відверто лобістських державних рішень, застосування в політичній діяльності такого способу досягнення мети, як підкуп – усе це свідчить, що в основі діяльності носіїв політичної влади лежать намагання отримати особисту вигоду (матеріальну чи політичну, яка потім також конвертується в матеріальну).

Політична корупція увійшла у вітчизняну політичну дійсність так широко і глибоко, що чільним представникам нинішнього політикуму, навіть за наявності бажання (якого не спостерігається), вкрай складно виплутатися з тенет політичної корупції, зробивши свою політичну діяльність чесною і законною.

По-перше, можна цілком обгрунтовано припустити, що потрапляння значної частини суб’єктів у політику відбувалось і відбувається за допомогою корупційних зв’язків і засобів. І, судячи з реального стану справ у державі, ця тенденція невпинно прогресує.

По-друге, в політичній сфері дедалі більшого поширення набувають корупційні за своєю суттю відносини і правила поведінки. Масштабність, характер і вплив корупційних процесів на суспільне життя є свідченням того, що:

• корупція стала системним елементом державного управління, а нинішня т.зв. політична еліта неспроможна ефективно вирішувати актуальні соціальні проблеми в інтересах суспільства;

• політична конструкція держави значним чином вибудувана і тримається на корупційних зв’язках і відносинах; політики та державні діячі у своїй повсякденній діяльності широко послуговуються засобами, які прямо чи опосередковано можна визнати корупційними.

У такий спосіб значною мірою працює вся державна машина. Якщо ці засоби вилучити з політичної і державної діяльності, то ця машина дасть “збій” – вона потребуватиме негайної заміни на інші (винятково законні засоби).

Така заміна потребує або зміни нинішніх носіїв політичної влади, або зміни чинних правил політичної діяльності. Вона є об’єктивною необхідністю – розв’язання наявних суспільних проблем можливе лише шляхом кардинальних змін, насамперед антикорупційного характеру. Те, що жодна з необхідних ключових змін (у політиці, економіці, соціальній, правовій сферах тощо) не відбувається, призвело до тривалої гострої політичної кризи, до різкого гальмування розвитку позитивних процесів у країні.

Не відбуваються зміни переважно з суб’єктивних причин.

По-перше, ніхто з тих, хто сьогодні уособлює владу, добровільно позбавлятися її не хоче, як і не має бажання допускати до політичного “пулу”

нову політичну генерацію.

По-друге, почати нинішнім багатьом “можновладцям” жити за іншими правилами (тобто, за совістю і законом) – означатиме крах політичної кар’єри й набуття статусу політичного ізгоя.

Однак вони мають розуміти – відхід носіїв корупційних відносин з політики і встановлення законних правил поведінки в політиці та інших сферах суспільства є об’єктивно неминучим. Намагання відтягнути це в часі лише ускладнює як загальну політичну ситуацію, так і майбутнє країни. До того ж, це може призвести до ситуації, коли розв’язання цієї проблеми може набути не еволюційних, а революційних форм – як це, наприклад, було під час президентських виборів 2004р., коли політична корупція (зокрема, у формі організованої державними чинниками масової фальсифікації результатів виборів) стала однією з головних причин виникнення суспільної кризи та громадського руху за захист виборчих прав у формі Майдану.

Корупцією сьогодні в Україні вражені всі без винятку сфери вироблення та реалізації державної політики, всі гілки влади, всі державні органи.

Однак найнебезпечнішим є те, що корупція дедалі більше політизується – стає характерною рисою діяльності головних центрів прийняття політичних і державних рішень, які є похідними та визначальними для функціонування публічної влади, розподілу та використання суспільних ресурсів (коштів, землі та іншої нерухомості, отримання державних замовлень на виконання робіт, залучення інвестицій тощо), реалізації принципу верховенства права, утвердження соціальної справедливості.