Поняття і ознаки злочину

Злочин — це передбачене Кримінальним кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), здійснене суб'єктом злочину.

Злочинне діяння може бути здійснено у формі дії або бездіяльності. Злочинна дія — це вид активної поведінки особи, коли вона здійснює дії, прямо заборонені кримінальним законом. Наприклад, крадіжка, розбій, вимагання — це злочини, здійснені у формі дії. Злочинна бездіяльність — це вид пасивної поведінки особи, коли вона не здійснює дій, прямо наказаних законом. Наприклад, злочином, здійсненим у формі бездіяльності, є ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст.139).

Суб'єктом злочину визнається фізична осудна особа, що скоїла злочин у віці, з якого може наступати кримінальна відповідальність. Осудною визнається особа, яка під час скоєння злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до скоєння злочину виповнилося 16 років. Кримінальній відповідальності підлягають також особи, які досягли 14 років, що скоїли злочини, соціальну небезпеку яких вони в змозі усвідомлювати. Вичерпний перелік таких злочинних діянь визначений Кримінальним кодексом (ч.2 ст.22).

Не є злочином діяння, хоч і передбачене Кримінальним кодексом, але через малозначність не представляє суспільної небезпеки, тобто не заподіяло істотної шкоди, наприклад, крадіжка пачки масла, буханця хліба, пляшки води. Ці діяння є адміністративною провиною.

Ознаки злочину:

1) кримінальна протиправність. Ця ознака злочину вказує на те, що дане діяння передбачене кримінальним законом і заборонено ним під загрозою покарання;

2) суспільна небезпека. Злочин наносить або створює загрозу нанесення значної шкоди фізичній або юридичній особі, суспільству або державі;

3) винність. Злочинним визнається тільки винне діяння. Провина — психічне відношення особи до здійснюваного ним діяння і його наслідків. Провина існує у формах наміру і необережності.

Намір ділиться на прямий і непрямий. Прямим признається намір, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим визнається намір, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо допускала їх настання.

Необережність ділиться на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість. Необережність визнається злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх запобігання. Необережність визнається злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна було і могла їх передбачати.

Відсутність провини не дає можливості розглядати діяння як злочин;

4) караність. Дана ознака злочину означає, що за скоєння конкретного злочину Кримінальним кодексом встановлено відповідне покарання.