Тенденції і специфіка розвитку сучасної української культури

Основою самовідтворення культури є освіта. Наприкінці XX ст. її зміст, форми суттєво відставали від основних тенденцій розвитку цивілізації, слабо були зорієнтовані на перспективи цього процесу.

Перспективи розвитку української культури у ХХІст.

1.Нові можливості відкриваються перед українською культурою в зв'язку з формуванням в Україні громадянського суспільства. Новий громадський суспільний сектор – це сума недержавних неприбуткових організацій, які сьогодні вже здатні впливати на хід суспільних, зокрема культурних процесів.

2. Формування нової законодавчої бази для культури, мистецтва, суміжних сфер суспiльного життя, що вiдповiдала б сучасним свiтовим вимогам та українським особливостям, зокрема, реорганiзацiя державних та регiональних інституцій та створення нових соціальних структур, незалежно вiд пiдпорядкування та форми власності. Заохочення мережi недержавних, незалежних культурно-мистецьких органiзацiй (спiлок, фундацiй, професiйних гiльдiй, творчих колективiв), якi забезпечуватимуть здоровий розвиток культури через багатоманiття творчих, господарчих, адмiнiстративно-правових форм її iснування, через множиннiсть каналiв її пiдтримки суспiльством i державою. Створення режиму здорового протекцiонiзму щодо вiтчизняної культури, нацiональної культурно-мистецької продукцiї, аби забезпечити їх конкурентоспроможнiсть, не допустити нової "культурної колонiзацiї" України.

3. Сфера освіти. У процесі реформування всіх ланок освіти варто зробити наголос на: деідеологізації й демократизації навчального процесу; зв'язку освіти з національною історією, культурою і традиціями; забезпеченні свободи творчості педагогам-новаторам; урізноманітненні системи навчальних закладів з метою врахування інтересів і нахилів підростаючого покоління, а також реальних потреб суспільства.
5. Ознака сучасності – висока політизація суспільства. Злободенні проблеми сьогодення – перегляд, переосмислення та переоцінка пануючих донедавна поглядів; пошук нових ідеалів та орієнтирів, мовна політика держави; екологічні негаразди тощо. Ці проблеми неможливо вирішити без культурної політики держави.
6. Перспективами розвитку літературного процесу сьогодення є утвердження світоглядно-естетичного плюралізму; творчий пошук, що виявляє себе в розширенні жанрового і стильового спектра літератури; збереження і творче осмислення традицій; синхронний розвиток та взаємодія традиції, авангарду, модерну та постмодерну; осмислення місця й ролі митця в літературі та суспільному житті.
7. Відновлення діяльності кінематографічної галузі, адже поступово із свідомості громадян України зникає поняття «рідне кіно». Попри те фільм «Лебедине озеро. Зона» (С. Параджанов, Ю. Ільєнко) 1990 р. вперше в історії українського кіно одержав нагороди найпрестижнішого у світі Каннського кінофестивалю. Фільми «Фучжоу» Ю. Ільєнка, «Астенічний синдром» К. Муратової та «Голос трави» Н. Мотузка мали значний резонанс на кінофестивалях у Каннах, Роттердамі, Берліні. Успіхом вітчизняних кінематографістів став фільм В. Криштофовича «Приятель небіжчика».
45. Національно-культурна ідентичність

Національна ідентичність - одна зі складових ідентичності людини, пов'язана з відчутною їм приналежністю до певної нації, країні, культурного простору.
Фактор національної культури стає символом соціальних змін, бо в ній найповніше втілюються торжество і майбуття української національної ідеї. Проголошення незалежності України викликало високе піднесення національного духу, нові сподівання. В цей період було досягнуто значних успіхів у поширенні української мови як державної, було прийнято закон про мови та інші важливі акти. Основним змістом українського культурного оновлення і відродження була самовіддана праця багатьох дослідників, ентузіастів, практиків з реконструкції тяжко здеформованої культури, залучення до нового життя великих набутків, які або були під арештом, або призабулись, або були невідомими. Було дано значний імпульс розвитку національної культури шляхом зняття обмежень на її поширення, дозволу підприємницької і комерційної діяльності у сфері культури, що особливо виразно виявилось у розширенні видавничої діяльності, появі нових часописів, інтенсивному розширенні й насиченні радіотелевізійного ефіру конкуруючими програмами національно-культурного змісту. З'явились нові нетрадиційні форми культурної діяльності не тільки в державних закладах культури, а й у комерційно-самодіяльно створюваній мережі. Значного розвитку набула діяльність "Товариства шанувальників української мови" та "Просвіти" — не тільки з виконання закону про мови, але й щодо поширення та пропаганди цінностей національної культури, організації недільних шкіл тощо. Партії різного спрямування починають у своїх програмах все більше увагу приділяти проблемам розвитку національної культури. У суспільстві все більше усвідомлюється загальпа потреба в культурі як підоймі, що здатна вилинути па поступ суспільства в цілому. Культура все ґрунтовніше починає розумітись як найважливіший здобуток нації, її достоїнство і сутність, адже культура — це те, що зберігає й утверджує не тільки особистіспе, а й національне існування. Базовим буттям людини є її буття у світі культури як певному культурному (національному) життєвому світі, а тому важливим показником розвитку самої культури є стан культурної самосвідомості та вектора потреб її громадян. Перспективність розвитку української культури залежить від готовності її представників до культурної активності, яка значною мірою залежить від стану їхнього менталітету. У ньому як характерну рису українця багато дослідників називають комплекс меншовартості, втрату національної гідності. Передумовою розвитку української культури є зростання в багатьох її сферах національної культурної самосвідомості, реального освоєння культури.