Український живопис у 50-80-ті рр. ХХст. Державна незалежність і відродження української національної культури. Внесок діаспори у збереження і відродження української культури

В українському живописі цього періоду продовжує панувати тема героїчної боротьби народу, але й поширення набувають образи сучасника та образи природи.

Невід'ємною частиною прояву української культури була народна культура і народне мистецтво. Розвиток народного мистецтва в 50—80-х роках триває у двох основних напрямках: художні промисли та індивідуальна творчість майстрів. Образне сприйняття природи й довколишнього життя майстрів народного живопису багате та індивідуальне. Цікавим і досить виразним народним мистецтвом фігурного гончарства є опішнянські фігурки.
Різьба по дереву — один з найпоширеніших та оригінальних виробів народного мистецтва України. З одного боку, вона розвивається як ужиткова й архітектурна орнаментика, з другої — як скульптура, іграшка.
У кінці 80-х pp у нашу культуру повертається творчість репресованих митців та представників діаспори. У 1989 р. було ухвалено "Закон про мови в Українській PCP", що проголосив українську мову державною. Створюються громадські організації, що починають активно впливати на суспільне життя: Український культурологічний клуб, Товариство української мови імені Т.Шевченка (згодом - "Просвіта"), Народний Рух України за перебудову, учасниками яких стали діячі культури, зокрема письменники. У цей час звертається увага на відновлення історичної української символіки, державного статусу української мови, зростанні ролі церкви. Культура стала засобом боротьби за державність.

На початку 90-х pp. в Україні утвердилося усвідомлення необхідності демократичних соціокультурних змін. 16 липня 1990 року Верховна Рада України прийняла "Декларацію про державний суверенітет України", а 24 серпня 1991 року - "Акт про державну незалежність України" 1 грудня того ж року рішення про незалежність було підтримане всеукраїнським референдумом.

Після проголошення незалежності починається розбудова самостійної держави і проводиться формування власної культурної політики, спрямованої на збереження культурної спадщини. Держава активно формує законодавчу базу. У 1992 р. Верховна Рада прийняла "Основи законодавства України про культуру" - закони, спрямовані на відродження і розвиток культури української нації та культури національних меншин, забезпечення свободи творчості, вільного розвитку культурно-мистецьких процесів, реалізацію прав громадян на доступ до культурних цінностей, створення матеріальних та фінансових умов розвитку культури.
Конституція України проголосила гарантії і свободи у галузі літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності та авторських прав. У цій же статті зазначено, що культурна спадщина охороняється законом, а держава дбає про збереження історичних пам'яток та повернення в Україну культурних цінностей, що перебувають за її межами. За останнє десятиріччя ухвалено також інші законодавчі акти, що регулюють правовідносини у сфері освіти, музейної і бібліотечної справи, кінематографії, діяльності творчих спілок, сприяють реформуванню їх.
Через матеріальні труднощі, особливо в перші роки незалежності, скорочувалася кількість закладів культури, а багато талановитих митців виїжджали за кордон у пошуках достойного заробітку. Загальмувався розвиток кінематографії, за останні роки українські фільми практично не знімаються, а технічні потужності вітчизняних кіностудій використовуються для зйомок реклами та відеокліпів. Не кращі часи переживає книговидавництво і преса - більшість видань на полицях книгарень російськомовні, до того ж видрукувані за межами України. Ще одна проблема української сучасної культурної сфери - переповнення культурного простору зразками зарубіжної масової культури.