Мінімальний базовий рівень знань,необхідний для засвоєння теми. Етіологія. Більше 200 етіологічних агентів викликають ГРЗ

Етіологія. Більше 200 етіологічних агентів викликають ГРЗ. До них відносяться:

1. Віруси (віруси грипу різних антигенних типів |, парагрипу 4 типів, респіраторно-синцитіальный| вірус, коронаровіруси| 4 типів, риновіруси більше 100 типів, ентеровіруси 60 типів, реовіруси| 3 типів, аденовіруси 32 серотипів| і аденоасоційовані| віруси, віруси простого герпесу).

2. Бактерії (стрептококи, стафілококи, менінгококи, легіонели|).

3. Хламідії – Ch|. psittaci|, Ch|. pneumonie|.

4. Мікоплазми – M. рneunonie| і M. Hominis| (у лабораторних умовах).

Основні збудники ГРВІ та їх характерні клінічні прояви.

Клініка ГРЗ характеризується лихоманкою, проявами загальної інфекційної інтоксикації, синдромами поразки респіраторного тракту на різному рівні і їх поєднанням.

Лихоманка в більшості випадків починається з ознобу. Температура тіла вже в першу добу досягає максимального рівня (38 - 40°С). Тривалість лихоманки різна залежно від етіології захворювання і ступеня тяжкості, але при неускладненій течії вона завжди носить одноволновый характер, при аденовирусной інфекції може бути рецидивуючою, при хламидийной і микоплазменной – тривалою субфебрильною.

Синдром загальної інфекційної інтоксикації. Одночасно з лихоманкою з'являються загальна слабкість, розбитість, адинамія, підвищена пітливість, болі в м'язах, головний біль з характерною локалізацією. З'являються больові відчуття в очних яблуках, що посилюються при русі очей або при натисканні на них, світлобоязнь, сльозотеча. Голвокруженіє і схильність до непритомних станів частіше зустрічаються у осіб юнацького віку, блювота – переважно в молодшій віковій групі. Визначається зниження апетиту, порушення сну.

Риніт відчувається хворими у вигляді паління в носі, нежиті, чхання. При риноскопії виявляють гіперемію і набряк слизуватої оболонки порожнини носа, слизиста або слизово-гнійна ринорея з носових ходів, порушується носове дихання.

Фарингіт виявляється сухістю і саднением в глотці, що посилюються при кашлі, болем при ковтанні, покашлюванням. При фарингоскопии визначається гіперемія слизистої оболонки мезофаринкса (задньої і бокової стінок глотки), слизиста або слизово-гнійна мокрота на задній стінці глотки, гіперемія, зернистість і ін'єкція м'якого неба, гіперплазія і/або гіпертрофія лімфоїдних фолікулів на задній стінці глотки, гіперемія і набряклість бокових складок глотки. Іноді збільшуються регіонарні лімфатичні вузли, рідше вони стають болісними при пальпації.

Ларингіт характеризується скаргами на першіння і садніння в гортані, які посилюються при кашлі, охриплість або осиплість голосу, грубий кашель. При ларингоскопії – розлита гіперемія слизистої оболонки гортані, гіперемія і інфільтрація голосових складок, незімкнення голосових складок при фонации, наявність в'язкого слизу і кірок в гортані. Об'єктивно у цих хворих змінений голос до гипо- або афоній, можливе збільшення регіонарних лімфатичних вузлів.

Трахеїт відчувається як садніння і біль за грудиною, що посилюються при кашлі, який спочатку сухий, непродуктивний і тому болісний, який не приносить полегшення хворому. З часом з'являється мокрота. Аускультативно трахеїт виявляється жорстким диханням, одиничними хрипами, що дзижчать, які швидко зникають при відкашлюванні мокроти. При бронхоскопії визначається інфільтрація і гіперемія слизистої оболонки трахеї, слизуватий, слизувато-геморагічний або слизувато-гнійний характер мокроти.

Бронхіт виявляється сухим або вологим кашлем з отхождением слизистої або слизово-гнійної мокроти. При аускультації виявляють посилене дихання (жорстке), сухі і вологі хрипи різної висоти і тембру залежно від рівня поразки: при поразці проксимальных відділів бронхіального дерева хрипи сухі звучні і (або) вологі крупнопміхурові; при поразці дистальних відділів – сухі дискантові і (або) дрібнооміхурові вологі. Коли починає виділятися достатня кількість рідкої мокроти, вислуховують невелику кількість вологих незвучних хрипів. На рентгенограмах органів грудної клітки можна виявити посилення легеневого малюнка за рахунок перібронхіту.

Бронхіоліт виникає частіше у дітей молодшого віку (хворіють переважно діти першого півріччя). Цей синдром характерний для респираторно-синцитіальної інфекції. Гострий бронхіоліт – захворювання, обумовлене набряком термінальних бронхів і бронхіол, в клінічній картині якого на перший план виступають явища дихальній недостатності II – III ступені, які визначають тяжкість стану. Синдром інтоксикації, як правило не виражений. Особливості бронхообструктивного синдрому при бронхіоліті: при аускультації легенів – велика кількість вологих дрібноміхурових і субкрепитуючих хрипів на вдиху по всіх полях при виражених проявах емфіземи (здуття грудної клітки, при перкусії коробочний звук). Диференціальна діагностика проводиться перш за все з двосторонньою пневмонією. Рентгенологічний малюнок при бронхіоліті визначається здуттям легенів, посиленням легеневого малюнка, розширенням міжреберних проміжків з горизонтальним положенням ребер, опущення куполу діафрагми.

Діагностика ГРЗ заснована на клінічних, лабораторних і інструментальних критеріях. ГРЗ розрізняють по локалізації поразки дихальних шляхів і ряду епідеміологічних і клінічних проявів.

Для епідемічного грипу характерний гострий раптовий початок, переважання ознак генерализованного інфекційного процесу (висока лихоманка, виражена інтоксикація) при щодо меншої вираженості катарального синдрому, серед синдромів поразки дихальних шляхів переважає трахеїт, схильність до лейкопенії; запальні зміни крові відсутні.

Для парагрипу характерні групова захворюваність, сезонність (кінець зими, початок весни), інкубаційний період 2-4 дні, початок хвороби поступовий, катаральний синдром виникає рано — характерне переважання синдрому ларингіту, можливе розповсюдження запального процесу на бронхи. Лихоманка частіше не перевищує 38,0 °С, прояви інтоксикації виражені слабо,перебіг млявий.

Аденовірусная інфекція характеризується груповою захворюваністю, переважно в літньо-осінній період, можливі як повітряно-краплинний, так і фекально-оральний механізм зараження. Інкубаційний період 5-8 днів, початок хвороби гострий. Характерне поєднання эксудативного запалення слизуватих оболонок ротоглотки, очей з системним збільшенням лімфатичних вузлів (переважно шиї). Основний симптомокомплекс захворювання — фарингоконъюнктивальна лихоманка вище 38,0 °С (ринофарингіт, катарально-фолікулярний або плівчастий кон'юнктивіт), характерна яскрава гіперемія зіву з розвитком гострого тонзиліту (ринофаринготонзилліт). Прояви інтоксикації помірні, можливий розвиток діареї, збільшення селезінки, рідше — печінки. Перебіг частіше неважкий, може затягуватися до 7-10 днів.

Рс-інфекция характеризується груповою захворюваністю і наявністю епідемічного вогнища (РС-інфекція — высококонтагіозна ГРЗ). Сезонність — холодна пора року. Інкубаційний період триває 3-6 днів. Клінічно маніфестні форми перебігають з поразкою дистальних відділів дихальних шляхів (гострий бронхіт, гострий бронхіоліт) з вираженим бронхоспастичним компонентом. Характерний наполегливий нападоподібний кашель, спочатку сухий, потім продуктивний; прояви дихальної недостатності (експіраторна задишка, ціаноз). Лихоманка не вище 38 °С при виражених проявах загальної інфекційної інтоксикації; часто ускладнюється вірусно-бактерійною пневмонією. При клінічній діагностиці враховується переважання симптомів бронхіту над симптомами поразки верхніх відділів дихального тракту при слабо вираженій інтоксикації.

Для коронавирусиой інфекції характерні групова захворюваність в дитячих колективах, родинах, сезонність — переважно зимово-весняна. Інкубаційний період 2-4 дні. Початок хвороби гострий, основні ознаки: — інтенсивний риніт, іноді розвиваються ознаки ларииготрахеіта, лихоманка не постійна, інтоксикація виражена помірно. Перебіг хвороби гострий, тривалістю 1-3 дні. Клінічно коронавирусную інфекцію діагностувати важко, оскільки вона не має специфічного симптомокомплекса. Диференціальну діагностику частіше проводять з риновирусной інфекцією, на відміну від якої коронавирусная має більш виражену нежить і нездужання і рідше супроводиться кашлем.

Ріновірусиая інфекція характеризується груповою захворюваністю, осінньо-зимовою сезонністю. Інкубаційний період 1-3 дня. Провідні прояви — риніт з рясним серозним, а пізніше і слизуватим відокремлюваним. Лихоманка, інтоксикація відсутні або виражені слабо. Перебіг хвороби легкий, загальна тривалість 4-5 днів.

Реовірусна інфекція характеризується груповою захворюваністю переважно в дитячих колективах. Механізм зараження повітряно-краплинний і/або фекально-оралыний. Інкубаційний період 1-5 днів. Характерне поєднання катарального синдрому (ринофарингіт) з гастроэнтеритным (нудота, болі в животі, послаблення стільця), можливе збільшення лімфатичних вузлів, печінки. Перебіг хвороби частіше неважкий, тривалістю 5-7 днів.

Ентеровірусна інфекція характеризується груповою захворюваністю, літньо-осінньою сезонністю (так званий «літній грип»), повітряно-краплинним і(або) фекально-оральним механізмом зараження. Інкубаційний період 2-4 дні. Катаральний синдром — ринофарингіт виражений слабо. Часто виявляють інші форми энтеровирусной інфекції (висип, міалгія, герпангина, серозний менінгіт), можливі лімфаденопатія, збільшення печінки і селезінки. Гострий період триває 2-4 дні. Початок хвороби гострий з лихоманкою вище 38 °С, інтоксикацією (характерні м'язові болі).Перебіг хвороби частіше неважкий,|тяжке| тривалістю до 7-10 днів.

Респіраторний мікоплазмоз характеризується груповою захворюваністю, відсутністю сезонності (реєструється круглий рік). Інкубаційний період 7-14 днів. Початок хвороби гострий з високою лихоманкою, вираженою інтоксикацією. Катаральний синдром характеризується переважним розвитком ринофарингіту і трахеобронхіта. Запальна лейкоцитарна реакція і збільшення ШОЕ частіше відсутні. Перебіг хвороби може затягуватися до 14 днів.

Для ГРЗ хламидийиой етіології характерний епідеміологічний анамнез — контакт з птахами, групова професійна захворюваність або виникнення сімейного вогнища. Механізм передачі повітряно-краплинний і/або пиловий. Почало гостре (грипоподібне): з лихоманки (до 38-39 °С) і інтоксикації з одночасним розвитком гострого трахеобронхіта, рідше — поступове. Пневмонія розвивається на 2-4-й день хвороби, має переважно інтерстиціальний характер і схильність до затяжної течії. Характерне збільшення печінки і селезінки; у крові — відсутність лейкоцитозу при різкому збільшенні ШОЕ.

Структура і приклади діагнозу. У зв'язку з тим, що клінічні прояви ГРЗ бувають настільки схожими, що клінічно поставити етіологічний діагноз захворювання, особливо спорадичних випадків, надзвичайно важко, а методи експрес-діагностики не володіють достатньою чутливістю, попередній діагноз носить нозосиндромный характер і відображає:

1) нозологічну|нозологія| форму — «гостре респіраторне|респіратор| захворювання»;

2) переважаючі|пануючі| синдроми поразки|ураження| респіраторного|респіратор| тракту — за типом: синдром риніту, ринофарингіту, ларинготрахеобронхиту|;

3) вірогідну етіологію захворювання;

4) період хвороби (продромальний, розпал, рання реконвалесценція|, ре-конвалесценція|), по якому визначається тактика лікування;

5) день хвороби (для продромального періоду і періоду розпалу) необхідно| вказувати|вказувати| для визначення показань|показників| до призначення противі­русних| препаратів і різних їх схем;

6)ступінь|міра| тяжкості|тягаря| стану дитини|достатку| (легка, середня, тяжка|тяжка| або край|надто| тяжка|тяжка|);

7)ускладнення (пневмонія, синусит, отит, міокардит);

8) невідкладні стани|достатки| (указують|вказують| при край|надто| тяжкому|тяжкому| стані|достатку|), що вимагають проведення заходів інтенсивної терапії;

9) супутні захворювання, які можуть загострюватися|загостряти| на фоні ГРЗ та обтяжувати перебіг ГРЗ (визначати розвиток невідкладних станів|достатків| і ускладнень), привести до затяжного перебігу ОРЗ, вимагати лікування супутнього і корекції лікування основного захворювання.

Методи експрес-діагностики дозволяють отримати|одержувати| попередню відповідь протягом декількох годин з моменту|із моменту| надходження|вступу| проб в лабораторію. З цією метою використовують реакцію імунофлюоресценції (РІФ) і имуно-ферментний| аналіз (ІФА). Для виявлення деяких збудників (аде­новіруси|, реовируси|, хламідії) застосовують методи гібридизації нуклеїнових кислот і полімеразну ланцюгову реакцію (ПЦР).

Серологічні дослідження відносно прості і доступні для більшості лабораторій. У основі цих методів лежить виявлення підвищенних титрів специфічних антитіл в динаміці ГРЗ за допомогою різних імунологічних реакцій — реакції зв’язування|зв'язування| комплементу (РЗК), реакції гальмування гемаглютинації| (РГГА), реакції нейтралізації (РН), иммуноферментного| аналізу (ІФА). Діагностичне значення має чотирикратне і більш збільшення титру специфічних антитіл до збудника інфекції в РТГА, РЗК.

Date: 2015-07-01; view: 514; Нарушение авторских прав