Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Дисципліни диспетчеризації





Відома велика кількість правил (дисциплін диспетчеризації), у відповідності з якими формується список (черга) готових до виконання задач. Розрізняють два великих класи дисциплін обслуговування — безпріоритетні і пріоритетні. При безпріоритетному обслуговуванні вибір задачі відбувається в деякому заздалегідь установленому порядку без обліку їхньої відносної важливості і часу обслуговування. При реалізації пріоритетних дисциплін обслуговування окремим задачам дається переважне право потрапити в стан виконання.

Існуючі дисципліни диспетчеризації процесів можуть бути розбиті на два класи — витісняючі (preemtive) і невитісняючі (non-preemptive).

Невитісняюча багатозадачність- тобто диспетчеризація без перерозподілу процесорного часу. При такому способі активний процес виконується до тих пір, поки він самий не віддасть керування диспетчеру задач для вибору з черги іншого, готового до виконання завдання.

Витісняюча багатозадачність - диспетчеризація з розподілом процесорного часу. Це такий спосіб, при якому, рішення про переключення процесора з однієї задачі на виконання іншого приймається диспетчером задач, а не самим завданням.

Розглянемо коротко деякі основні (найбільш часто використовувані) дисципліни диспетчеризації.

Системне програмне забезпеченняНайпростіший у реалізації є дисципліна FCFS (first come — firsi served), відповідно до якої задачі обслуговуються «у порядку черги», тобто в порядку їх появи. Ті задачі, що були заблоковані в процесі роботи (потрапили в яке-небудь зі станів очікування, наприклад, через операції введення/виведення), після переходу в стан готовності ставляться в цю чергу готовності перед тими задачами, що ще не виконувалися. Іншими словами, утворяться дві черги, одна черга утвориться з нових задач, а друга черга - з тих, що раніше виконувалися, але, потрапили в стан очікування. Такий підхід дозволяє реалізувати стратегію обслуговування «по можливості закінчувати обчислення в порядку їхньої появи». Ця дисципліна обслуговування не вимагає зовнішнього втручання в хід обчислень, при ній не відбувається перерозподіл процесорного часу.

 

Дисципліна обслуговування SJN (shortest job next) вимагає, щоб для кожного завдання була відома оцінка в потребах машинного часу. Необхідність повідомляти ОС характеристики задач, у яких описувалися би потреби в ресурсах обчислювальної системи, привела до того, що були розроблені відповідні мовні засоби. Зокрема, мова JCL (job control language) була однією з найбільш відомих. Користувачі змушені були вказувати передбачуваний час виконання, і для того, щоб вони не зловживали можливістю вказати свідомо менший час виконання (з метою одержати результати раніше від інших), ввели підрахунок реальних потреб. Диспетчер задач порівнював замовлений час і час виконання, і у випадку перевищення зазначеної оцінки в даному ресурсі ставив дане завдання не в початок, а в кінець черги.

Ще в деяких ОС у таких випадках використовувалася система штрафів, при якій у випадку перевищення замовленого машинного часу оплата обчислювальних ресурсів здійснювалася вже по інших розцінках.

Дисципліна обслуговування SJN припускає, що є тільки одна черга завдань, готових до виконання. І завдання, що у процесі свого виконання були тимчасово заблоковані (наприклад, очікували завершення операцій уведення/виведення), знову попадають у кінець черги готових до виконання нарівні з тими, що тільки надходять. Це приводить до того, що завдання, яким потрібно дуже небагато часу для свого завершення, змушені очікувати процесор нарівні з тривалими задачами, що не завжди добре.

Для усунення цього недоліку і була запропонована дисципліна SRT (shortest remaining time, наступне завдання вимагає менше всього часу для свого завершення).

Усі ці три дисципліни обслуговування можуть використовуватися для пакетних режимів обробки, коли користувач не змушений очікувати реакції системи, а просто здає своє завдання і через кілька годин одержує свої результати обчислень.

Для інтерактивних обчислень бажано насамперед забезпечити прийнятний час реакції системи і рівність в обслуговуванні. Для вирішення подібних проблем використовується дисципліна обслуговування, називана RR (round robin, кругова, карусельна), і пріоритетні методи обслуговування.

Дисципліна обслуговування RR припускає, що кожна задача одержує процесорний час порціями (квантами часу, q). Після закінчення кванта часу q задача знімається з процесора і він передається наступній задачі. Знята задача ставиться в кінець черги задач, готових до виконання. Для оптимальної роботи системи необхідно правильно вибрати закон, по якому кванти часу виділяються задачам.

Виконані задачі

3. переривань по рівнях пріоритету. Облік пріоритету. Дисципліни обслуговування переривань

Переривання являють собою механізм, що дозволяє координувати паралельне функціонування окремих пристроїв обчислювальної системи і реагувати на особливі стани, що виникають при роботі процесора. Таким чином, переривання — це примусова передача керування від виконуваної програми до системи (а через неї — до відповідної програми обробки переривань), що відбуває при виникненні визначеної події.

Основна мета введення переривань — реалізація асинхронного режиму роботи і розпаралелювання роботи окремих пристроїв обчислювального комплексу.

Механізм переривань реалізується апаратно-програмними засобами і включає наступні елементи:

 

1. Установлення факту переривання.

 

2. Запам'ятовування стану перерваного процесу.

 

3. Керування апаратно передається підпрограмі обробки переривання.

 

4. Обробка переривання..

 

5. Відновлення інформації, що відноситься до перерваного процесу

 

6. Повернення в перервану програму.

 

На мал.1 показано, що при виникненні запиту на переривання природний хід обчислень порушується і керування передається програмі обробки переривання. При цьому засобами апаратури зберігається (як правило, за допомогою механізмів стекової пам'яті) адреса тієї команди, з якою варто продовжити виконання перерваної програми. Після виконання програми обробки переривання керування повертається перерваній раніше програмі за допомогою занесення в покажчик команд збереженої адреси команди.

Однак така схема використовується тільки в найпростіших програмних середовищах. У мультипрограмних операційних системах обробка переривань відбувається по більш складних схемах.

Підпрограма обробки переривань

 

Рис.1 Обробка переривання

Отже, головні функції механізму переривань:

розпізнавання або класифікація переривань;

передача керування відповідно оброблювачу переривань;

коректне повернення до перерваної програми.

Переривання, що виникають при роботі обчислювальної системи, можна розділити на два основних класи: зовнішні (їх іноді називають асинхронними) і внутрішні (синхронні).

Зовнішні переривання викликаються асинхронними подіями, що відбуваються поза процесом, що переривається, наприклад:

переривання від таймера;

переривання від зовнішніх пристроїв (переривання по введенню/виведенню);

переривання по порушенню живлення;

переривання з пульта оператора обчислювальної системи;

переривання від іншого процесора чи іншої обчислювальної системи.

Внутрішні переривання викликаються подіями, що зв'язані з роботою процесора і є синхронними з його операціями. Прикладами є наступні запити на переривання:

при порушенні адресації (в адресній частині виконуваної команди зазначена заборонена чи неіснуюча адреса, звертання до відсутнього сегменту або сторінки при організації механізмів віртуальної пам'яті);

при наявності в поле коду операції незадіяної двійкової комбінації;

при діленні на нуль;

при переповненні або зникненні порядку;

при виявленні помилок парності, помилок у роботі різних пристроїв апаратури засобами контролю.

Нарешті, існують власне програмні переривання. Ці переривання відбуваються по відповідній команді переривання, тобто по цій команді процесор здійснює практично ті ж дії, що і при звичайних внутрішніх перериваннях.

Сигнали, що викликають переривання, формуються поза процесором чи у самому процесорі, можуть виникати одночасно. Вибір одного з них для обробки здійснюється на основі пріоритетів, приписаних кожному типу переривання.

пристрої

Рис.2. Розподіл переривань по рівнях пріоритету

Програмне керування спеціальними регістрами маски (маскування сигналів переривання) дозволяє реалізувати різні дисципліни обслуговування переривань:

з відносними пріоритетами, тобто обслуговування не переривається навіть при наявності запитів з більш високими пріоритетами. Після закінчення обслуговування даного запиту обслуговується запит з найвищим пріоритетом. Для організації такої дисципліни необхідно в програмі обслуговування даного запиту накласти маски на всі інші сигнали переривання або просто відключити систему переривань;

з абсолютними пріоритетами, тобто завжди обслуговується переривання з найвищим пріоритетом. Для реалізації цього режиму необхідно на час обробки переривання замаскувати всі запити з більш низьким пріоритетом. При цьому можливе багаторівневе переривання, тобто переривання програм обробки переривань. Число рівнів переривання в цьому режимі змінюється і залежить від пріоритету запиту;

за принципом стека, чи, як іноді говорять, по дисципліні LCFS (1аst соme first served — останнім прийшов — першим обслугований), тобто запити з більш низьким пріоритетом можуть переривати обробку переривання з більш високим пріоритетом. Для цього необхідно не накладати маски ні на один сигнал переривання і не виключати систему переривань.

У багатьох операційних системах перші секції підпрограм обробки переривань виділяються в спеціальний системний програмний модуль, називаний супервізором переривань.

Супервізор переривань насамперед зберігає в дескрипторі поточної задачі робочі регістри процесору, що визначають контекст обчислювального процесу, що переривається. Далі він визначає ту підпрограму, що повинна виконати дії, зв'язані з обслуговуванням поточного запиту на переривання. Нарешті, перед тим як передати керування цій підпрограмі, супервізор переривань установлює необхідний режим обробки переривання. Після виконання підпрограми обробки переривання керування знову передається супервізору, цього разу уже на той модуль, що займається диспетчеризацією задач. І уже диспетчер задач, у свою чергу, відповідно до прийнятого режиму розподілу процесорного часу (між процесами, що виконуються,) відновить контекст тієї задачі, якій буде вирішено виділити процесор. Розглянута нами схема проілюстрована на мал.3

 

 

Рис. 3. Обробка переривання при участі супервізорів ОС

4. Память і відображення, віртуальний адресий простір. Простий безперервний розподіл з перекритям (оверельні структури). Розділ статичними і динамічними розділами. Розділ з фіксованими границями. Розділи з рухливими границями. способи виділення памяті під новий розділ. Їх переваги і недолии.

. Способи виділення пам’яті під новий розділ. Їх переваги і недоліки

Загальноприйнята в даний час концепція віртуальної пам'яті з'явилася досить давно. Вона дозволила вирішити цілий ряд актуальних питань організації обчислень. Насамперед до числа таких питань відноситься забезпечення надійного функціонування мультипрограмних систем.

У будь-який момент часу комп'ютер виконує безліч процесів чи задач, кожна з яких має свій власний адресний простір. Тому необхідний механізм поділу невеликої фізичної пам'яті між різними задачами. Віртуальна пам'ять є одним зі способів реалізації такої можливості. Вона поділяє фізичну пам'ять на блоки і розподіляє їх між різними задачами. При цьому вона передбачає також деяку схему захисту, що обмежує задачу тими блоками, що їй належать.

Крім того, віртуальна пам'ять спрощує також завантаження програм, забезпечуючи механізм автоматичного переміщення програм, що дозволяє виконувати ту саму програму в довільному місці фізичної пам'яті.

З іншого боку існує поняття фізичної оперативної пам’яті, власне з якою і працює процесор, витягаючи з неї команди і дані і поміщаючи в неї результати обчислень.

Фізична пам’ять – це впорядкована множина комірок, що пронумеровані, тобто до кожної з них можна звернутись, вказавши її адресу. При цьому кількість комірок фізичної пам’яті обмежена і фіксована.

Системне програмне забезпечення повинно зв’язувати кожне ім’я, що вказане користувачем, з фізичною коміркою, тобто здійснювати відображення імен на фізичну пам’ять комп’ютера.

 

В загальному випадку відображення відбувається в два етапи: спочатку системою програмування, після чого операційною системою (використовуючи спеціальні модулі управління пам’яттю і відповідні засоби обчислювальної системи.) Між цими етапами звертання до пам’яті мають форму віртуальної або логічної адреси. При цьому можна сказати, що множина всіх допустимих значень віртуальної адреси для деякої програми визначають її віртуальний адресний простір або віртуальну пам’ять. Віртуальний адресний простір насамперед залежить від архітектури процесора і від системи програмування, при цьому практично не залежить від реального об’єму фізичної пам’яті комп’ютера.

Термін віртуальна пам’ять фактично відноситься до систем, які зберігають віртуальні адреси під час виконання. Так як друге відображення здійснюється в процесі виконання задачі, то адреси фізичних комірок можуть змінюватися.

Просте неперервне розподіленння і

розподілення з перекриттям (оверлейні структури)

Просте неперервне розприділенння - це найпростіша схема, відповідно до якої вся памя’ть умовно може бути розділена на три частини:

область, яку займає операційна система;

область, у якій розміщується задача, що виконується;

незайнята нічим (вільна) область пам'яті.

Будучи найпершою схемою, вона і сьогодні досить розповсюджена. Ця схема припускає, що ОС не підтримує мультипрограмування, тому не виникає проблеми розподілу памя’ті між декількома задачами. Вся область пам'яті при цьому - неперервна, що полегшує роботу системи програмування.

Щоб для задач відвести як можна більший обсяг пам'яті, операційна система будується таким чином, що постійно в оперативній пам'яті розташовуєся тільки найбільш потрібна її частина. Цю частину ОС називають ядром. Решта модулі ОС можуть бути звичайними диск-резидентними (чи транзитними), тобто завантажуватися в оперативну пам'ять тільки по необхідності, і після свого виконання знову звільняти пам'ять.

Така схема розподілу спричиняє два види втрат обчислювальних рерсів - втрата процесорного часу, тому що процесор простоює, поки задача очікує завершення операцій введення/виведення, і втрата самої оперативної пам'яті, тому що не кожна програма використовує всю пам'ять, а режим роботи в цьому випадку однопрограмний.

Якщо є необхідність створити програму, логічний (і віртуальний) адресний простір якої повиний бути більше, ніж вільна область пам'яті, чи навіть більше, ніж весь можливий обсяг оперативної пам'яті, то використовується розподіл з перекриттям (так звані оверлейні структури).

Цей метод розподілу припускає, що вся програма може бути розбита на частини - сегменти. Кожна оверлейна програма має одну головну частину (main) і кілька сегментів (segment), причому в пам'яті машини одночасно можуть знаходитися тільки її головна частина й один чи декілька сегментів.

Поки в оперативній пам'яті розташовуються сегменти, що виконуються, решта знаходяться в зовнішній пам'яті.

Розподіл статичними і динамічними розділами

Для організації мультипрограмного режиму необхідно забезпечити одночасне розташування в оперативній пам'яті декількох задач (чи цілком чи їх частинами) Найпростіша схема розподілу пам'яті між декількома задачами припускає, що пам'ять, яка незайнята ядром ОС, може бути розбита на декілька безперервних частин (зон, розділів - partition). Розділи характеризуються ім'ям, типом, границями (як правило, указуються початок розділу і його довжина).

Розбивка пам'яті на декілька безперервних розділів може бути фіксованим(статичним), або динамічним (тобто процес виділення нового розділу пам'яті відбувається безпосередньо з появою нової задачі).

Розділи з фіксованими границями

Розбивка всього обсягу оперативної пам'яті на кілька розділів може відбуватися одноразово чи в міру необхідності оператором системи.

 

 

Приклад розбивки пам'яті на кілька розділів приведений на рис.2

 

 

Рис.2. Розподіл пам'яті розділами з фіксованими границями

 

Використання оверлейних структур дозволяє створювати великі складні програми й у той же час підтримувати коефіцієнт мультипрограмування (під коефіцієнтом мультипрограмування розуміють кількість паралельних виконуваних програм) на належному рівні. Перші мультипрограмні ОС будувалися за цією схемою.

 

При невеликому обсязі пам'яті і, отже, невеликій кількості розділів збільшити кількість паралельно виконуваних додатків можна за рахунок своппінгу (swapping). При своппінгу задача може бути цілком вивантажена на магнітний диск (переміщена в зовнішню пам'ять), а на її місце завантажується або більш привілейована, або просто готова до виконання інша задача, що знаходилася на диску в припиненому стані. При своппінгу з основної пам'яті в зовнішню (і назад) переміщається вся програма, а не її окрема частина.

 

Основним недоліком такого способу розподілу пам'яті є наявність часом досить великого обсягу невикористаної пам'яті (див. мал.2). Невикористана пам'ять може бути в кожному з розділів. Оскільки розділів декілька, то і невикористаних областей виходить мало, тому такі втрати стали називати фрагментацією пам'яті. В окремих розділах утрати пам'яті можуть бути дуже значними, однак використовувати фрагменти вільної пам'яті при такому способі розподілу не представляється можливим.

 

Бажання розроблювачів скоротити ці значні втрати привело їх до двох рішень:

 

а) виділяти розділ рівно такого обсягу, що потрібний під поточну задачу;

 

б) розміщати задачу не в одній безперервній області пам'яті, а в декількох областях.

 

Розділи з рухливими границями

 

Щоб позбутися фрагментації, можна спробувати розміщати в оперативній пам'яті задачі щільно, одну за іншою, виділяючи рівно стільки пам'яті, скільки задача вимагає. Спеціальний планувальник (диспетчер пам'яті) веде список адрес вільної оперативної пам'яті. З появою нової задачі диспетчер пам'яті переглядає цей список і виділяє для задачі розділ одним із трьох способів:

перша придатна ділянка;

найбільш придатна ділянка;

найбілш невідповідна ділянка.

У першому випадку список вільних областей упорядковується по адресах (наприклад, по зростанню адрес). Диспетчер пам'яті переглядає цей список і виділяє задачі розділ у тій області, що перша підійде по обсягу.

Спосіб «найбільш придатна» припускає, що список вільних областей впорядкований по зростанню обсягу цих фрагментів. У цьому випадку при перегляді списку для нового розділу буде використаний фрагмент вільної пам'яті, об’єм якої найбільш точно відповідає необхідному. Однак фрагмент, що залишився, виявляється настільки малим, що в ньому вже навряд чи вдасться розмістити який-небудь ще розділ.

Найефективнішим правилом є останнє, по якому для нового розділу виділяється «найбілш невідповідний» фрагмент вільної пам'яті. Для цієї дисципліни список вільних областей впорядковується по зменшенню обсягу вільного фрагмента, і оскільки цей фрагмент є найбільшим, то, швидше за все, після виділення з нього розділу пам'яті для задачі, область, що залишилася, ще зможе бути використана в подальшому.

5. Способи виділення памяті під новий розділ. Їх переваги і недоліки. Сегмента, сторінкова і сегменто-сторінка організація памяті. Дисципліни змішченя сегментів. Організация, переваги і недоліки.

Date: 2015-07-01; view: 732; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.01 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию