Державне регулювання валютних відносин

У сфері міжнародних валютних відносин держава проводить валютну політику, яка є важливим інструментом механізму державного регулювання економіки. Валютна політика здійснюється центральним банком країни, міністерством фінансів, органами валютного контролю.

До основних інструментів валютного регулювання відносять:

Ø дисконтну політику;

Ø девізну політику;

Ø диверсифікацію валютних резервів;

Ø девальвацію і ревальвацію;

Ø валютні обмеження;

Ø регулювання ступеня оборотності валюти.

Якщо процентна (дисконтна) ставка зростає, центральний банк зменшує обсяги кредитування комерційних банків, відповідно зменшується грошова маса в обігу, зростають стимули до припливу іноземних капіталів. Зростання процентної ставки призводить до розширення кредитування комерційних банків, що, у свою чергу, веде до розширення обсягів виробництва та відтоку іноземного капіталу.

З метою підвищення курсу національної валюти центральний банк продає, а задля зниження – скуповує іноземну валюту. Ця політика здійснюється переважно у формі валютної інтервенції (втручання) на фондових біржах, а також на відкритому ринку з метою впливу на курс національної валюти.

Девізна політика – політика обмеження чи стимулювання потоків девіз (французьке devises), тобто платіжних засобів (найчастіше в іноземній валюті), за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки (міжнародні перекази, чеки, акредитиви, векселі, іноземні банкноти чи монети).

Політика диверсифікації здійснюється через продаж нестабільних і купівлю стійких (твердих) валют на світових валютних ринках.

До методів валютної політики відносять також девальвацію і ревальвацію 1.

Девальвація використовується для подолання вартісних диспропорцій у міжнародній торгівлі, підвищення конкурентоспроможності вітчизняного експорту за рахунок торговельних партнерів.

Ревальвація застосовується для зміцнення національної валюти, зростання її курсу.

На операції з валютою та іншими девізами, а також золотом, розповсюджуються валютні обмеження.

Валютні обмеження – об’єкт не тільки національного (здійснюється центральними банками країн), але й міжнародного валютного регулювання (останнє проводиться МВФ).

Валютні обмеження включають заходи з цільового регулювання виплат і переказів за кордон, часткову чи повну заборону вільної купівлі і продажу іноземної валюти. Причинами валютних обмежень можуть бути нестача валюти, тиск зовнішньої заборгованості, розлад платіжного балансу.

З валютними обмеженнями пов’язане регулювання ступеня оборотності валют.