Полезное:
Как сделать разговор полезным и приятным
Как сделать объемную звезду своими руками
Как сделать то, что делать не хочется?
Как сделать погремушку
Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами
Как сделать идею коммерческой
Как сделать хорошую растяжку ног?
Как сделать наш разум здоровым?
Как сделать, чтобы люди обманывали меньше
Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили?
Как сделать лучше себе и другим людям
Как сделать свидание интересным?
Категории:
АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника
Світова валютна система та етапи її розвитку
Для розуміння суті сучасної світової валютної системи звернемось до історії зародження і розвитку валютних систем. Людство знає три валютних системи:
· система золотого стандарту;
· золотовалютна система;
· система нерозмінних кредитних грошей.
Перша із них – золотий, або золотомонетний стандарт панував у 19 і на початку 20 століть. Ця валютна система була оформлена міждержавною угодою на Міжнародній конференції в Парижі в 1867 році. Основні її риси такі:
Ø вільний обмін національних валют на золото у міжнародних стосунках;
Ø регулювання валютних курсів (обмінного співвідношення валют) притоком та відтоком золота;
Ø встановлення твердого (стійкого) золотого вмісту національних валют.
У цій системі золото виконувало усі грошові функції, що забезпечувало її стійкість, вільне переміщення капіталів через державні кордони, необмежений обмін національних валют між собою. Золото перебувало в обігу у вигляді карбованих золотих монет – як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринках. Саме тому можна вести мову про фактичну тотожність національної грошової і міжнародної валютної систем; вони мали одну відмінність – на світовому ринку золото у якості засобу платежу приймалось за його ваговою кількістю (на внутрішньому ринку – за найменуванням).
Система золотого стандарту була системою твердих валютних курсів і закріплювалась міждержавними угодами про режим конвертації валют. Згідно з ними встановлювались так звані “золоті точки” – гранично допустимі відхилення валютних курсів від золотого паритету, тобто вагового вмісту золота в національній валюті.
Наприклад, якщо США прирівнювали вартість свого долара до 25 г золота, а Велика Британія вартість свого фунта – до 50 г золота (один англійський фунт, таким чином, дорівнював двом доларам США), а вартість транспортування 50 г золота (при обміні доларів на фунт) дорівнює 0,03 долара (3 центи), то встановлювався обмінний валютний курс 2,03 долара до 1 фунта (при обміні фунта на долари курс, виходячи із вартості транспортування золота, дорівнював 1 фунту до 1,97 долара). При перевищенні цього курсу (2,03 долара до 1 фунта), який називається експортною “золотою точкою”, розпочинався відтік золота із США. При падінні обмінного курсу фунта на долари, який визначався імпортною “золотою точкою”, нижче 1 до 1,97 відбувався приплив золота до США.
“Золоті точки” еквівалентні золотому паритету національної валюти з додаванням чи відніманням транспортних та страхових витрат, викликаних трансфертом (перевезенням) золота при обміні валют. Валютний курс за умов золотого стандарту коливався в обмежених рамках між експортною і імпортною “золотими точками”. Система золотомонетного обігу забезпечувала довгострокову рівновагу платіжного балансу.
В країні з пасивним балансом в результаті руху “золотих точок” відбувався відтік золота за кордон, що призводило до скорочення кількості національної валюти в обігу. У свою чергу, це викликало зниження цін на вітчизняні товари, зростання їх конкурентоспроможності на світовому ринку і, відповідно, – збільшення експорту і скорочення імпорту. Так встановлювалась рівновага платіжного балансу.
Якщо ж країна мала позитивний платіжний баланс, зростав потік золота з-за кордону, що призводило до додаткової емісії національної грошової одиниці, підвищення цін на вітчизняні товари і зменшення позитивного сальдо платіжного балансу.
| Отже, за умов золотого паритету переливання золота між країнами вимагало встановлення фіксованих валютних курсів для будь-яких операцій у світовому господарстві. |
Ці обставини сприяли зниженню невизначеності і ризику на світовому ринку, що дозволяло вести міжнародну торгівлю на міцному підґрунті фіксованих валютних курсів.
Поряд з перевагами, система золотого стандарту мала і значні недоліки, серед яких варто виділити такі:
1) система золотого стандарту – інертна (малорухома), дорога і недостатньо еластична;
2) вона обмежує можливості проведення окремими країнами незалежної грошово-кредитної політики (це пояснюється тим, що будь-яка емісія паперових грошей оберталась зменшенням золотого запасу країни через відтік золота за кордон).
На рубежі 19 і 20 століть великі держави – США, Велика Британія, Німеччина, Франція, Росія – стали ініціаторами зміни системи золотого стандарту. Причиною цього стало зменшення видобутку золота, що гальмувало розвиток міжнародної торгівлі, а частка перерахованих країн у світовому торговельному обороті перевищувала у той час 90%.
“Велика депресія” 30-х років призвела до краху системи золотого стандарту. До початку Другої світової війни практично всі розвинені ринкові країни припинили вільний обмін банкнот на золото, що остаточно підірвало засади функціонування системи золотого паритету. Водночас, за роки воєнного лихоліття занепали національні валютні системи провідних країн світу, економіка яких була зруйнована, лише грошова система США небачено зміцнилась на військових поставках, одержавши 330 млрд. дол. золотом (до 1 липня 1944 року США сконцентрували на своїй території 84% світових запасів золота, без врахування запасів СРСР).
На зміну системі золотого стандарту прийшла інша – золотовалютна система. Вона була оформлена у липні 1944 року міждержавною угодою провідних світових країн у американському містечку Бреттон-Вудс, тому інколи й називається Бреттон-Вудською валютною системою. Згодом вона трансформувалась у систему золотодоларового стандарту.
За Бреттон-Вудською угодою паритети валют усіх держав-учасниць виражались у золоті, яке ще відігравало роль загального товарного еквівалента, а також у доларах США за його золотим вмістом на 1 липня 1944 року (0,888 г). Однак, фактично це положення валютної угоди не виконувалось, лише долар зберігав безпосередній зв’язок із золотом, опосередковуючи його стосовно усіх інших валют. Серед країн, які у Бреттон-Вудсі утворили Міжнародний валютний фонд (МВФ), лише США підтримували конвертованість своєї валюти в золоті. Зв’язок інших валют із золотом здійснювався за схемою “золото – долар – національна грошова одиниця”. Країни-засновниці МВФ і нової світової валютної системи покладались на стабільність американського долара за умов краху національних грошових систем. Цим самим визначилось панування долара США у світовому господарстві, про що згодом писав французький президент Ш.де Голль: “Бреттон-Вудська система стала надзвичайно великим привілеєм, наданим світом американській національній грошовій одиниці”. Долар США тоді реалізував функції міжнародної рахункової одиниці, міжнародного засобу обміну і міжнародного резерву, тобто – фактично роль світових грошей у рамках Бреттон-Вудської системи.
США зобов’язувались підтримувати фіксований курс свого долара по відношенню до золота (0,888 г, що зумовлювало ціну тройської унції золота, тобто 31,1 г, на рівні 35 доларів) і суворо дотримуватись певної кількості доларів в обігу. Операції купівлі-продажу золота здійснювались лише на рівні центральних банків країн, приватна торгівля золотом була заборонена. Однак, США свого зобов’язання не виконали, випустивши до 1970 року в обіг нічим не забезпечені доларові банкноти на суму близько 800 млрд. дол. Таким чином, відбулась справжня економічна експансія США на світовому ринку. Ціна тройської унції золота зросла в 10 разів і досягла у 1970 році позначки 350 доларів.
Останнім поштовхом, що призвів до краху Бреттон-Вудської системи, стала відмова США в 1971 році обмінювати свою національну валюту (доларів в усьому світі на той час було сотні мільярдів) на золото, тобто перестали виконувати основну умову успішного функціонування золотодоларового стандарту. Внаслідок надмірної емісії долари США на світовому ринку втратили свої конкурентні переваги: почали розвиватись інфляційні процеси, виник дефіцит платіжного балансу, різко скоротились національні запаси золота (золота в США було у 6 разів менше від нагромадженої доларової маси у міждержавному обігу, тому вони й змушені були припинити обмін доларів на золото). Розпочалась масова гонитва за золотом як найстійкішим грошовим активом на світових ринках і відмова від доларів.
Припинення конвертації долара на золото означало крах Бреттон-Вудської валютної системи, що об’єктивно відобразило зміну розстановки сил у світовому господарстві. Розпочалось суперництво трьох світових економічних центрів – США, Західної Європи і Японії.
У 1976 році на Ямайці (у місті Кінгстон – ямайській столиці) було офіційно покладено кінець Бреттон-Вудській і утверджено нову світову валютну систему, яка одержала назву Ямайської системи. Ямайська угода діє й понині.
Основні принципи Ямайської валютної системи:
1. Проголошено повну демонетизацію золота у сфері валютних відносин, відмінено офіційну ціну на золото та золоте забезпечення національних валют.
2. Головним засобом міжнародних розрахунків і головним резервним активом стала створена МВФ ще у 1969 році штучна валютна одиниця, котра отримала назву – спеціальні права запозичення, або SDR.
3. Запроваджено так звані “плаваючі” валютні курси.
Отже, за Ямайською угодою, золото перетворилось у звичайний товар, ціна якого визначається ринком через взаємодію попиту і пропозиції. Як засіб міжнародних розрахунків його замінили SDR (неіснуюча у матеріальній формі рахункова одиниця). Попередня розрахункова система “золото – долар – національна валюта” трансформувалась в іншу: “ SDR – національна валюта”.
Спеціальні права запозичень, як відомо, не існують у вигляді готівки, а лише у формі кредитних записів на спеціальних рахунках у МВФ та використовуються у розрахунках між центральними банками країн-членів МВФ. Спочатку одиниця SDR дорівнювала американському долару, однак у 1971-1973 рр. курс SDR дорівнював 1,2 дол. (що стало результатом девальвації долара). З переходом до плаваючих валютних курсів вартість SDR почала визначатися через ринкові курси валют 16 країн, а з 1.01.1981р. – 5 країн (США, ФРН, Франції, Англії та Японії), які переглядалася один раз у 5 років. У 1996 р. до складу “стандартного валютного кошика” входило 5 валют, частка яких у вартості SDR була такою: долар США – 39%, німецька марка – 21%, японська єна – 18%, французький франк – 11%, англійський фунт – 11%.
Нині вартість SDR визначається на основі так званого “кошика валют” чотирьох країн, який складається із євро, японської єни, фунта стерлінгів і долара США. Вона розраховується як сума певних кількостей чотирьох валют, оцінених в доларах США на підставі валютних курсів, що котируються щодня опівдні на Лондонській біржі за принципом середньозваженої величини: 
,
де Х1 – євро
Х2 – японська єна
Х3 – фунт стерлінгів
Х4 – долар США
Цей “кошик валют” включає грошові одиниці країн, яким належить найбільша частка у світовому торговельному обороті.
,
де х1, х2, х3, х4 – кількість відповідних валют;
k1, k2, k3, k4 – обмінний курс відповідних валют, оцінений в доларах США;
n1, n2, n3, n4 – процентна квота країн у світовому торговельному обороті.
Склад “кошика” переглядається кожних п’ять років з метою визначення частки валют в корзині SDR, яка базується на обсягах експорту товарів та наданих послуг. Останній перегляд складу “кошика” був здійснений у листопаді 2005 року, а наступний – очікується наприкінці 2010 року. У 2001 – 2005рр. частка валют у “кошику” SDR була наступною: долар США – 45%, євро – 29%, японська єна – 15%, фунт стерлінгів – 11%. Тобто SDR фактично є усередненим значенням цінності грошових одиниць країн-лідерів товарного обороту.
В березні 1979 р. країни Європейського Союзу створили своє валютне угруповання – Європейську валютну систему (ЄВС). В межах ЄС була штучно створена безготівкова, умовно розрахункова грошова одиниця ЕКЮ, або ЕCU (анг. European Currency Unit – європейська валютна одиниця), яка розраховувалася за тим самим принципом, що й SDR але вже без кошика валют (до уваги бралися усі країни-члени ЄС). З метою зміцнення своїх валютно-фінансових позицій у 1990 році Європейську валютну систему було перетворено у Європейський валютний союз. У 1999 році ЕКЮ як грошова одиниця перестало існувати, а статус спільної європейської валюти отримало євро. До 2002 р. євро перебувало лише у безготівковому обігу, а з 1.01. 2002 р. увійшло у готівковий обіг у вигляді банкнот і монет; а з 1.07.2002 р. євро стало єдиним законним платіжним і розрахунковим засобом у країнах-членах ЄВС.
Date: 2015-07-17; view: 396; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА... |