Прибутку;

4) чистої продукції.

143. Ефективність виробництва – це:

1) економічна категорія, що відображає співвідношення між одержаними результатами і витраченими на їх досягнення ресурсами;

2) поняття, що відображає певне динамічне співвідношення між зміною в часі величини авансового капіталу й обсягу виробництва валової продукції;

3) максимально можливий випуск продукції за рік в натуральних показниках за заданого асортименту й якості та раціонального використання землі, техніки, обладнання, робочої сили;

4) частина виторгу, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства.

144. Враховуючи специфіку сільськогосподарського виробництва доцільно розрізняти такі види ефективності:

1) економічну, правову, соціальну;

2) економічну, технологічну,

3) соціальну, правову, технологічну;

4) соціальну, технологічну, економічну.

145. До матеріальних витрат відносять:

1) заробітну плату та інші виплати працівникам;

2) амортизацію основних засобів загальновиробничого призначення;

3) загальногосподарські витрати, які спрямовані на управління підприємством в цілому та його обслуговування;

4) продукцію промислового і сільськогосподарського призначення, що використовується аграрними підприємствами в процесі виробництва.

146. Змінними називають такі витрати:

1) величина яких безпосередньо залежить від масштабів виробництва продукції;

2) що безпосередньо не змінюється при збільшенні або зменшенні масштабів виробництва в короткостроковому періоді;

3) на величину яких керівник відповідного рівня управління може впливати повністю;

4) що здійснюється незалежно від волі керівника відповідного рівня управління і кваліфікації працівників.

147. Залежно від характеру зв’язку з обсягом виробництва продукції витрати виробництва поділяють на:

1) основні та неосновні;

2) прямі та непрямі;

3) операційні та фінансові;

4) постійні та змінні.

148. Собівартість, як один з найважливіших показників господарської діяльності, показує:

1) прибутковість підприємства;

2) окупність витрат прибутком;

3) темпи розширеного відтворення та підвищення матеріальної заінтересо­ваності працівників;

4) у що саме обходиться господарству виробництво відповідного виду продукції і наскільки економічно вигідним воно є.

149. Процес визначення обсягу і структури питомих операційних витрат на виробництво і реалізацію окремих видів продукції називається:

1) калькулюванням собівартості продукції;

2) управлінням витратами;

3) обліком та аналізом витрат;

4г) нормуванням витрат.

150. Витрати виробництва на підприємстві складаються із:

1) заробітної плати, амортизаційних відрахувань, вартості матеріалів, накладних витрат;

2) податків, заробітної плати, амортизаційних відрахувань, податку з прибутку;

3) відсотка за кредитом, заробітної плати, підприємницького прибутку, амортизаційних відрахувань;

4) витрат на відрядження і представницьких витрат, вартості матеріалів, податку з прибутку, прибуткового податку.

151. Зниження собівартості продукції свідчить про:

1) підвищення електроозброєності праці;

2) збільшення навантаження посівних площ в розрахунку на одного середньорічного працівника;

3) підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва;

4) додаткові витрати ресурсу використані для виробництва додаткової продукції.

152. Вартість тих матеріальних ресурсів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкту витрат називають:

1) прямі матеріальні витрати;

2) операційні витрати;

3) загальновиробничі витрати;

4) адміністративні витрати.

153. Загальногосподарські витрати, які спрямовані на управління підприємством в цілому та на його обслуговування називаються:

1) фінансові витрати;

2) операційні витрати;

3) загально-виробничі витрати;

4) адміністративні витрати.

154. Собівартість, що визначається на кожному підприємстві по окремим видам продукції називається:

1) індивідуальною собівартістю;

2) суспільною собівартістю;

3) виробничою собівартістю;

4) комерційною собівартістю.

155. Грошовий вираз витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг) – це:

1) рентабельність виробництва;

2) собівартість продукції;

3) валовий дохід підприємства;

4) витрати і ціни на продукцію.

156. Витрати, що пов’язані з виробництвом і доробкою продукції, її транспортуванням до місця зберігання називають:

1) виробничою собівартістю;

2) провізорною собівартістю;

3) повною собівартістю;

4) індивідуальною собівартістю.

157. Суспільна собівартість розраховується за:

1) сукупністю підприємств і відображає середні витрати на виробництво продукції;

2) величиною витрат, що пов’язані з виробництвом і доробкою продукції, її транспортуванням;

3) результатами господарської діяльності в кінці звітного періоду на основі фактичних витрат і обсягу одержаної продукції;

4) величиною витрат на певний вид продукції в залежності від місцевих агрономічних, зоотехнічних, організаційно-економічних і природних умов.

158. В сільськогосподарському виробництві використовуються такі методи визначення собівартості:

1) пряме віднесення витрат на відповідні види продукції;

2) вилучення із загальної суми витрат побічної продукції, вираженої у грошовій формі;

3) розподіл витрат між видами продукції пропорційно кількісному значенню однієї з головних ознак, спільної для всіх видів одержаної продукції;

4) всі відповіді вірні.

159. До факторів зниження собівартості продукції відносять:

1) запровадження прогресивних систем землеробства, науково-обгрунтованих сівозмін і передової технології виробництва;

2) послідовна інтенсифікація виробництва шляхом раціональної хімізації і докорінного поліпшення землі;

3) запровадження у виробництво кращих сортів сільськогосподарських культур і порід тварин, дотримання всіх вимог агротехніки і передових способів утримання тварин;

4) всі відповіді вірні.

160. Комплекс цехів і служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства називають:

1) виробничою інфраструктурою підприємства;

2) інфраструктурою підприємства;

3) соціальною інфраструктурою підприємства;

4) виробничою структурою підприємства.

161. Розміщення сільського господарства – це:

1) розміщення сільськогосподарського виробництва по сільськогосподарським підприємствам;

2) форма суспільного поділу праці, яка характеризує розподіл виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції по території країни;

3) розподіл виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції у виробничих підрозділах господарств;

4) переважаюче виробництво тих чи інших видів сільськогосподарської продукції на певній території.

162. Залежно від об’єкта спеціалізації розрізняють такі її форми:

1) територіальну спеціалізацію підприємства і внутрішньогосподарську спеціалізацію;

2) зональну, мікрозональну, обласну і районну;

3) галузеву, внутрішньогалузеву та постадійна;

4) спеціалізація підприємства, галузева, мікрозональна.

163. Інфраструктура – це:

1) сукупність допоміжних галузей, виробництв, які обслуговують основне виробництво, а також галузі невиробничої сфери пов’язані з виробництвом;

2) підприємства, які займаються переробкою, зберіганням та реалізацією продукції;

3) сфера яка виробляє засоби виробництва для сільського господарства;

4) частина сільськогосподарського виробництва, яка відрізняється від його інших частин кінцевою продукцією, набором засобів виробництва, організацією виробництва.

164. Спеціалізація сільського господарства – це:

1) збільшення виробництва сільськогосподарської продукції в господар­ствах;

2) підвищення ефективності виробництва окремих видів сільськогосподар­ської продукції в спеціалізованих господарствах;

3) переважний розвиток однієї або обмеженої кількості галузей виробництва товарної продукції в окремих господарствах, районах, областях, зонах.

4) зменшення виробничих витрат в спеціалізованих господарствах.

165. Виробничий напрямок /спеціалізація/ аграрного підприємства визна­чається:

1)за структурою земельних угідь і умовного поголів’я худоби;

2) за структурою товарної продукції;

3) за структурою трудових ресурсів і основних виробничих фондів;

4) за структурою виробничих фондів.

166. Сукупність підрозділів які безпосередньо не беруть участі у створенні основної (профільної) продукції підприємства, але своєю діяльністю сприяють роботі основних цехів, називають:

1) виробничою інфраструктурою;

2) інфраструктурою;

3) соціальною інфраструктурою;

4) виробничою структурою.

167. До соціальної інфраструктури входять:

1) галузі які здійснюють доробку, затарювання і зберігання продукції;

2) підприємства, які здійснюють поставки техніки, її комплектування, регулювання, обкатку і ремонт;

3) підприємства і організації житлового і комунального господарства, побутового обслуговування населення, торгівлі, харчування, охорони здоров’я, культури та ін.

4) різнорідні види діяльності з притаманними їм функціями з метою виробництва продукції і доведення її до споживача.

168. Основним показником для визначення рівня спеціалізації є:

1) коефіцієнт спеціалізації;

2) структура валової продукції;

3) структура товарної продукції;

4) структура посівної площі.

169. Для визначення територіальної спеціалізації й спеціалізації аграрних підприємств використовують показник:

1) структура земельного фонду;

2) структуру посівної площі;

3) структуру затрат праці;

4) структура товарної продукції.

170. З якими найбільш важливими факторами пов’язані можливості науково-технічного прогресу в сільському господарстві?

1) з рівнем розвитку матеріально-технічної бази сільського господарства та енергоозброєності праці;

2) з рівнем інтенсивності виробництва і формами господарювання;

3) з біологічними факторами виробництва і процесом формування родючості ґрунтів;

4) з подальшою розробкою теорії машин, автоматів і автоматизованих систем.

171. Науково-технічний прогрес – це:

1) покращення використання техніки в сільському господарстві;

2) впровадження у сільськогосподарське виробництво досягнень кращих виробників сільськогосподарської продукції; сил на основі

3) процес перетворення всіх елементів продуктивних використання досягнень науки, а також удосконалення організації та управління з метою досягнення економічного і соціального ефекту;

4) розробка ресурсо-, водо-, та енергозберігаючих технологій, теорії і методів програмування врожаїв сільськогосподарських культур і продуктивності тварин на основі нових технологічних рішень.

172. В агропромисловому комплексі НТП здійснюється за напрямами:

1) технічним і технологічним;

2) агрохімічним і біологічним;

3) організаційним і економічним;

4) всі відповіді вірні.

173. Агрохімічний напрям НТП пов’язаний з розробкою:

1) безпечніших для людей і навколишнього середовища видів, способів зберігання і внесення мінеральних добрив;

2) теорії машин, автоматів і автоматизованих систем, комп’ютеризації агропромислового виробництва;

3) ресурсно-, водо- та енергозберігаючих технологій, теорій і методів програмування врожаїв сільськогосподарських культур;

4) розвитку традиційної селекції, генної інженерії, розробці нових біотехнологій.

174. Інноваційною діяльністю називають:

1) постійний процес створення нових, вдосконалення існуючих знарядь і предметів праці;

2) запровадження нових досягнень НТП у відповідну сферу господарювання;

3) сукупність прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі;

4) розробку більш точних методів планування і прогнозування виробництва.

175. Під ринковою ціною розуміється:

1) ціна товару за яку покупець готовий придбати даний товар, що реалізується в певній територіальній зоні і займає певний сигмент ринку;

2) це домінуюча на ринку у відповідному часовому відрізку ціна на товар, що виплачується за нього в процесі купівлі – продажу незалежно від індивідуальних витрат виробників на його виробництво і реалізацію;

3) ціна поставленого товару, виконаних робіт, наданих послуг, які виникають на різних видах ринку, виражена в грошовій формі, яка відрізняється від ціни конкурентів;

4) перетворена форма вартості, її грошовий вираз.

176. Мінімальна ціна – це:

1) ступінь можливого зниження товаровиробником ціни на свій товар порівняно з ринковою ціною, за якою забезпечується беззбитковість його виробництва;

2) індивідуальна ціна, що формується на кожному підприємстві, за якої воно отримує нульовий прибуток;

3) ціна, що формується під впливом попиту і пропозиції, що склалися під час реалізації продукції;

4) ціна, рівень якої визначається на засадах домовленості між виробником продукції і споживачем при укладанні між ними договорів купівлі-продажу.

177. Оптові ціни – це:

1) такі ціни, за якими підприємства реалізують свою продукцію великими партіями всім категоріям споживачів;

2) такі ціни, за якими підприємства реалізують свою продукцію великими партіями всім категоріям споживачів, крім населення;

3) такі ціни, за якими населення купує товари в роздрібній торгівлі для задоволення власних потреб;

4) такі ціни, які розраховані лише на окремі категорії покупців, які готові купити цей товар виключно за його унікальні властивості.

178. Світові ціни на товари сільськогосподарського походження – це:

1) ціни купівлі – продажу товару, який існує на світовому ринку, що продається – купується за міжнародну валюту;

2) ціна, за якою продається товар, внаслідок отриманого прибутку формується державний бюджет окремих країн експортів;

3) ціни угод на великі партії товарів, укладених в основних центрах світової торгівлі на умовах платежу в вільноконвертованій валюті;

4) ціни за контрактами купівлі-продажу, що укладаються на товар стандартної якості.

179. Ціна в ринковій економіці виконує функцію:

1) стимулюючу;

2) синхронізуючу;

3) сигналізуючу;

4) усі відповіді вірні.

180. Показник співвідношення між доходом на акцію та її ринковою ціною може підвищуватися за таких умов:

1) ціна акції збільшується за тих же дивідендів;

2) вироблена продукція і затрати живої праці;

3) вироблена продукція і уречевлена праця;

4) вироблена продукція і виробничо спожиті засоби і предмети праці.

181. Під ціновою конкурентоспроможністю розуміється:

1) ціна, що формується на кожному підприємстві, за якої воно отримує нульовий прибуток;

2) ступінь можливого зниження товаровиробником ціни на свій товар порівняно з ринковою ціною, за якого забезпечується беззбитковість його виробництва;

3) ціна, що визначається на засадах домовленості між виробником продукції (продавцем) і споживачем (покупцем) при укладанні між ними договорів купівлі-продажу;

4) раціональне використання факторів нецінової конкуренції, насамперед підвищення якості продукції.

182. В практиці маркетингової діяльності встановлення ціни пропозиції базується на застосуванні методу:

1) з орієнтацією на рівень ціни на аналогічну продукцію конкурентів;

2) за допомогою пробного продажу в різних сегментах ринку;

3) на підставі результатів закритих торгів з метою одержання замовлення на виробництво певного виду продукції;

4) всі відповіді правильні.

183. Основним фактором розширеного виробництва в сільському господарстві є:

1) втілення досягнень науково-технічного прогресу;

2) збільшення площі сільськогосподарських угідь;

3) зупинення процесу скорочення чисельності трудових ресурсів сільського господарства;

4) збільшення поголів’я тварин.

184. Під інтенсивністю слід розуміти:

1) різновид економічного типу розвитку, за якого приріст валової продукції отримується завдяки підвищенню ефективності авансованого капіталу;

2) поняття, що відображає певне динамічне співвідношення між зміною в часі величини авансованого капіталу й обсягу виробництва валової продукції;

3) концентрацію до оптимального рівня авансованого капіталу на гектар земельних угідь, що забезпечує випереджаюче збільшення виробництва продукції з цієї площі і підвищення ефективності використання вкладених ресурсів;

4) заходи з підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, яке досягається при зниженні виробничих витрат на одиницю площі.

185. Підвищення економічної ефективності інтенсифікації сільського господарства досягається за рахунок:

1) комплексного використання земельних, матеріально-технічних і трудових ресурсів;

2) впровадження досягнень науково-технічного прогресу;

3) підвищення заробітної плати;

4) збільшення посівної площі та поголів’я тварин.

186. За який рахунок досягається збільшення виробництва продукції сільського господарства при інтенсивному типі розвитку?

1) збільшення виробництва продукції відбувається на основі відтворення в розширеному масштабі;

2) розвиток сільського господарства передбачає збільшення виробництва продукції на основі незмінного рівня техніки і технології;

3) збільшення виробництва продукції здійснюється за рахунок додаткових вкладань, впровадження досягнень науки і прогресивних технологій;

4) збільшення виробництва продукції здійснюється за рахунок збільшення посівної площі та поголів’я тварин.

187. Інтенсивність сільського господарства – це:

1) динамічне співвідношення між зміною в часі величини авансованого капіталу й обсягу виробництва валової продукції;

2) отримання приросту продукції лише за рахунок приросту ресурсів;

3) ефективність додаткових вкладень в процесі інтенсифікації;

4) досягнутий (на певний період) рівень інтенсифікації виробництва.

188. Інтенсифікація в тваринництві передбачає:

1) ефективне використання продуктивної худоби;

2) збільшення поголів’я худоби та птиці;

3) введення нових приміщень та обладнання;

4) електрифікацію виробничих процесів.

189. Економічний тип розвитку це поняття що відображає:

1) зміни в часі величини авансованого капіталу і обсягу виробництва валової продукції;

2) підвищення ефективності використання авансованого капіталу;

3) приріст продукції лише за рахунок приросту ресурсів;

4) розширення пасивної частини основних виробничих фондів.

190. Приріст продукції за рахунок поліпшення використання авансованого капіталу перевищує частку її приросту, одержану завдяки збільшенню його розміру – це:

1) екстенсивний тип розвитку;