Методичні рекомендації

К А- аналітична;

В- виробнича;

К- комунікаційна.

Рис. 3.3. Блочно-модульна структуризація потенціалу підприємства.

Деякі автори розглядають у якості ресурсних складових тільки персонал і основні фонди, інші виділяють у складі ресурсів тільки людський, матеріальний і організаційний аспекти, що навіть при глобальному розумінні даних складових залишає за межами розгляду технологічні розробки, привабливість територіального розташування й інші елементи.

Найбільше поширення одержала концепція виділення в сукупності ресурсів наступних елементів:

• технічні ресурси (виробничі потужності та їхні особливості, обладнання, матеріали і т. ін.);

• технологічні ресурси (технології, наявність конкуренто-спроможних ідей, наукові розробки й ін.);

• кадрові ресурси (кваліфікаційний, демографічний склад працівників, їхнє прагнення до знань і удосконалювання, інтелектуальний капітал);

• просторові ресурси (характер виробничих приміщень і ісриторії підприємства, розташування об'єктів нерухомості, комунікацій, можливість розширення й ін.);

• інформаційні ресурси (кількість і якість інформації про внутрішнє та зовнішнє середовище, каналів її поширення, можливості розширення та підвищення вірогідності інформаційної бази і т. ін.);

• ресурси організаційної структури системи управління (характер і гнучкість керуючої системи, швидкість проходження керуючих впливів і ін.);

• фінансові ресурси (наявність і достатність власного та позикового капіталу, стан активів, ліквідність, наявність кредитних ліній і т. ін.).

Слід зазначити, що за умов декомпозиції потенціалу підприємства з розгляду виключається така складова технічних ресурсів, як предмети праці. Це пов'язано з тим, що можливість лредметів праці ставати матеріальною основою продукції не залежить від часу та характеристик виробничої системи, але має місце завдяки її наявності. Предмети праці вибувають з виробничого процесу протягом одного циклу, відтворюються поза підприємством і не завжди бувають адекватними продукції, що випускається, тому вважається, що вони не визначають величину технічного та виробничого потенціалу підприємства.

Наведене вище групування теж не позбавлене певних недоліків, тому що в сучасних умовах конкурентне становище підприємства за інших рівних виробничих, організаційних і фінансових умов визначається ще й діловою репутацією підприємства, наявністю в нього позитивного іміджу, що, на наш погляд, правомірно розглядати як невід'ємний елемент системи ресурсів.

Узагальнюючи вищевикладене, блок ресурсів підприємства, на наш погляд, повинен включати наступні складові (рис. 3.4):

Рис. 3.4. Ресурсні складові потенціалу підприємства

Кожний із зазначених видів ресурсів становить сукупність можливостей досягнення цілей підприємством. Це означає, що маючи у своєму розпорядженні ті чи інші засоби виробництва, кадри, виробничі приміщення з певними характеристиками, спорудження та інші ресурси, підприємство тією чи іншою мірою здатне задовольняти потреби та запити потенційних покупців.

2. Крім ресурсної складової в сучасній економічній теорії виділяють блок системи управління. В управлінському блоці формулюється місія, розробляється стратегія розвитку, визначаються цілі на найближчу перспективу, ставляться задачі. У ньому, як правило, розрізняють три підсистеми:

1) планування - націлена на виявлення майбутньогопотенціалу успіху. З урахуванням довгострокових цілей підприємство повинне вирішити, чи треба намагатися формувати новий потенціал або діяти за раніше наміченим курсом, тобто використовувати уже виявлений;

2) реалізації - має завданнями створення нового потенціалу та перетворення існуючого у фактори успіху. Підсистема, націлена на створення нового потенціалу, знаходиться в тісному зв'язку з адаптивним (на основі сформованих уявлень, удосконалювання устояних моделей) і генеративним (заснованим на стимулюванні підприємницького духу, виникненні оригінальних компетенцій і ринкових шансів) навчанням. Підсистема, націлена на перетворення існуючого потенціалу у фактори успіху, повинна забезпечити трансформацію компетенцій і внутрішніх ресурсів, які відповідають ринковим шансам, у ринкові конкурентні переваги, що повинні, у свою чергу, впливати на рішення про закупівлі з боку покупця;

3) контролю - виконує функції перевірки ефективності здійснення планів і рішень (чи дотримуються плани, чи досягається адекватна конкурентна позиція, чи забезпечує ця позиція задовільні результати) і постійного контролю за вірогідністю планових передумов. Останнє пов'язано з тим, що будь-який план фактично базується на очікуванні певного розвитку ринкової ситуації, що відрізняється нестабільністю та мінливістю, і тому вимагає постійної перевірки на придатність у випадку можливих змін.

3. Особлива увага приділяється блоку діяльності персоналу, оскільки будь-яка організація - це насамперед люди. Даний блок містить три складові:

1) Аналітична діяльність персоналу - містить у собі наукові дослідження та розробки і є основою для виробництва того чи іншого ресурсу або продукції;

2) Виробнича діяльність персоналу - охоплює безпосередньо діяльність, пов'язану зі здійсненням виробничого процесу;

3) Комунікаційна діяльність персоналу - діяльність, спрямована на взаємодію з ринком. Вона виконує функції розробки та застосування комплексу маркетингових інструментів впливу на ринок (просування, стимулювання, ціноутворення, товарна політика). Разом з тим за допомогою комунікаційної складової забезпечується надходження інформації про зовнішнє середовище, яка необхідна для управління на етапі планування та розробки стратегічних цілей.

Залежно від специфіки підприємства в його внутрішній структурі виділяють наступні функціональні області: маркетинг, виробництво, кадри, менеджмент, фінанси, інформацію, наявність яких обумовлює необхідність функціональної структуризації потенціалу підприємства. У рамках кожної функціональної області формується свій внутрішній потенціал, який умовно можна структурувати на об'єктний і суб'єктний залежно від ознак, що лежать у його основі (існування поза людиною, зовнішнє стосовно неї або існування, обумовлене діяльністю людей).

До об'єктних складових потенціалу підприємства відносяться:

• виробничий потенціал;

• інноваційний потенціал (характеризує можливості підприємства в сфері розробки та впровадження інновацій);

• фінансовий потенціал;

• потенціал відтворення (характеризує можливості діючої системи формування та відновлення основних фондів забезпечення необхідного рівня конкурентоспроможності продукції підприємства);

• інформаційний потенціал ('характеризує можливості створеної інформаційної бази гарантувати своєчасне та повне насичення підприємства достовірною вхідною, вихідною, нормативно-довідковою, оперативною інформацією для прийняття рішень у процесі господарської діяльності під­приємства та досягнення цілей його розвитку);

• інфраструктурний потенціал (характеризує привабливість місця розташування підприємства з погляду розвитку ринкової інфраструктури, транспортних комунікацій та інших факторів).

До суб'єктних складових потенціалу підприємства відносять:

• науково-технічний потенціал (характеризує здатність працівників підприємства здійснювати наукові дослідження та розробки, спрямовані на удосконалення виробничих і технологічних процесів, диференціацію видів продукції);

• маркетинговий потенціал;

• потенціал організаційної структури управління (характеризує можливості сформованої організаційної структури управління забезпечувати високий рівень ефективності функціонування підприємства в умовах мінливості зовнішнього середовища);

• трудовий потенціал (сукупність здібностей і можливостей кадрів забезпечувати ефективне функціонування організації);

• управлінський потенціал (сукупність здібностей і можливостей системи управління забезпечувати досягнення стратегічних цілей діяльності).

У 1998 році в наукових працях І. М. Рєпіної вперше запропоновано графоаналітичний метод діагностики підприєм­ницького потенціалу підприємства, названий автором «Квадрат потенціалу». Такий метод дає можливість системно встановити кількісні та якісні зв'язки між окремими елементами потенціалу, рівень його розвитку та конкурентоспроможності і на підставі цього обґрунтувати та своєчасно реалізувати управлінські рішен­ня щодо підвищення ефективності функціонування підприємства. Метод має кілька теоретичних аспектів, які необхідно враховувати за обгрунтування управлінських рішень.

Рис. 3.5. Графоаналітична модель потенціалу підприємства

У найзагальнішому вигляді графічна модель потенціалу, призначена для проведення діа­гностики можливостей підприємства, має форму сфери. Така форма репрезентує всі напрямки діяльності підприємства і тим самим розкриває діалектику його потенціалу. Але на практиці важко користуватися сферичною формою для оцінки потенціалу підприємства.

Тому пропонується з метою аналізу спростити графічну модель до форми кола чи до іншої фігури залежно від вибору кількості напрямків діагностики потенційних можливостей підприємства (рис. 4.5).

Узагальнюючи наявний досвід у практиці діагностики, був зроблен висновок, що діагностику потенціалу підприємства до­цільно проводити методом порівняльної комплексної рейтингової оцінки за допомогою системи показників за такими функціональ­ними блоками (рис. 4.6).

Рис. 3.6. Розподіл діяльності підприємства за функціональними блоками для оцінювання його потенціалу

За першим блоком – «Виробництво, розподіл та збут продукції» – необхідно проаналізувати:

1. Обсяг, структуру та темпи виробництва.

2. Фонди виробництва.

3. Наявний парк обладнання і рівень його використання.

4. Місцезнаходження виробництва та наявність інфраструктури.

5. Екологію виробництва.

6. Стан продажу.

За другим блоком – «Організаційна структура та менеджмент» – розглядається:

1. Організація і система управління.

2. Кількісний і якісний склад робітників.

3. Рівень менеджменту.

4. Фірмова культура.

Наступний, третій блок – «Маркетинг» – передбачає дослідження:

1. Ринку, товару та каналів збуту.

2. Нововведень.

3. Комунікаційних зв'язків, інформації та реклами

4. Маркетингових планів і програм.