Складання кошторису витрат на виробництво

Мета складання кошторису витрат на виробництво − встановлення всієї суми затрат на виробництво в плановому році. Кошторис виробництва, узагальнюючи поелементні ви­трати підприємства (про склад яких йшлося вищи), показує їх ресурсну структуру (витрати на матеріали, персонал, ос­новні фонди). Це надзвичайно важливо для аналізу чинни­ків формування і зниження собівартості продукції.

Порядок розробки кошторису витрат на виробництво за­лежить від розміру підприємства, інформаційного забезпе­чення процесу планування та його стадії. На стадії прогнозних оцінок величини витрат кошторис можна складати коригуван­ням фактичних витрат за минулий період. Елементи фактичних витрат коригуються на прогнозні коефіцієнти зміни обсягу ви­робництва, чисельності персоналу, вартості основних фондів з врахуванням зміни норм витрат ресурсів, цін на них тощо.

Кошторис витрат на виробництво відображає собівартість товарної, валової і реалізованої продукції підприємства.

Собівартість товарної продукції обчислюється на ос­нові елементів витрат, що відображаються в кошторисі, з подальшим їх коригуванням на величину витрат, які не включені у виробничу собівартість продукції (витрати на підготовку та освоєння нової продукції, позавиробничі ви­трати, відшкодування втрат від браку), зміну залишків ви­трат майбутніх періодів. Одержана сума є собівартістю валової продукції. Після її коригування на зміну залишків незавершеного виробництва одержується виробнича собі­вартість товарної продукції. Саме вона разом із сумою позавиробничих витрат становить повну собівартість товарної продукції. Собівартість реалізованої продукції обчислю­ється коригуванням собівартості товарної продукції на зміну залишків нереалізованої продукції.

Калькулювання собівартості продукції - це процес обмеження собівартості одиниці продукції.

Методи калькулювання − нормативний, параметричний, розрахунково-аналітичний.

Склад окремих статей калькуляції формується таким чином:

1. Стаття «Сировина і матеріали» включає витрати на сировину, основні і допоміжні матеріали, куповані вироби і напівфабрикати, а також транспортно-заготівельні витра­ти; вартість зворотних відходів віднімається за ціною їх можливого використання чи реалізації.

2. Стаття «Паливо і енергія на технологічні цілі» вклю­чає витрати на паливо, електроенергію, пару та ін., які без­посередньо використовуються в технологічному процесі, за нормами витрат, тарифами і цінами.

3. Стаття «Заробітна плата виробничих робітників» містить витрати на оплату праці робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням продукції (основна заробітна плата); обчислюється відповідно до трудомісткості технологічних операцій, тарифних ставок або відрядних розцінок; витрати на оплату відпусток, часу виконання державних обов'язків, до­плати за виконання додаткових функцій та ін. (додаткова за­робітна плата); обчислюється у відсотках до основної.

4. Стаття «Відрахування на соціальні заходи вироб­ничих робітників» включає відрахування на обов'язкове соціальне страхування, пенсійне страхування; встановлюю­ться у відсотках від основної і додаткової заробітної плати.

5. Стаття «Загальновиробничі витрати» містить вироб­ничі накладні витрати на організацію виробництва і управ­ління цехами, дільницями, відділеннями, бригадами та інши­ми підрозділами основного і допоміжного виробництва, а та­кож витрати на утримання та експлуатацію машин і устат­кування; обчислюються шляхом складання кошторису цих витрат на певний період і розподілу їх на одиницю продукції пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників.

6. Стаття «Адміністративні витрати» відображає за­гальногосподарські витрати, пов'язані з управлінням та обслу­говуванням підприємства; до них належать витрати на утри­мання адміністративно-управлінського персоналу, витрати на їх службові відрядження, витрати на утримання основних засо­бів, інших матеріальних необоротних актів загальногосподар­ського призначення (оренда, амортизація, ремонт, комунальні послуги), охорона, юридичні, аудиторські, транспортні послу­ги, поштово-телеграфні, канцелярські витрати та ін.; обчислю­ються згідно із встановленими нормами, тарифами і цінами.

7. Стаття «Підготовка та освоєння виробництва». містить витрати на освоєння нових підприємств, цехів; підготовку та освоєння нової продукції; підготовчі роботи в добувній промисловості; списуються на продукцію рівними частками за встановлений період їхнього відшкодування.

8. Стаття «Інші виробничі витрати» включає сплату процентів за короткострокові позики банків, оплату робіт із сертифікації та інші витрати, які включаються у собівартість продукції, але не віднесені до перелічених раніше статей.

9. Стаття «Витрати на збут» містить витрати на па­кувальні матеріали, транспортування продукції, товарів за умовами договору, витрати на маркетинг та рекламу, ви­трати на оплату праці і комісійні продавцям, торговим агентам, працівникам відділу збуту, амортизація, ремонт та утримання основних засобів, інших матеріальних необорот­них активів, що використовуються для забезпечення збуту продукції, товарів, робіт і послуг.

Сума перших восьми статей становить виробничу собівар­тість продукції; усіх статей - пов­ну собівартість продукції.

На ранніх стадіях розробки нової продукції, коли повністю не сформована нормативна база, не відомі ціни на ресурси і відсутній комплект технічної документації, собівартість продукції може визначатись лише як прогнозна величина. Найбільш розповсюдженими методами таких розрахунків є: метод питомих ваг; бальний; графоаналітичний; кореляційний.

4. Показники собівартості продукції.

Показниками собівартості продукції, що використову­ються в господарській практиці, є:

1. Затрати на 1 грн. товарної продукції (В_1грн.тп)

де Стп — собівартість всієї товарної продукції підприємства, грн.;

Qтп - обсяг товарної продукції підприємства, грн.

2. Собівартість окремих видів продукції (визнача­ється на основі калькуляцій собівартості окремих видів продукції);

3. Зниження собівартості порівняльної товарної про­дукції (використовується на підприємствах зі сталим асор­тиментом продукції):

а) зміна структури і обсягу продукції спричиняє відносне зниження умовно-постійних витрат (Еу._п):

Q_пл — приріст обсягу випуску продукції в плановому ро­ці, %;

П_e-g- сума умовно-постійних витрат в базовому році, грн.

б) процент зниження затрат на 1 грн. ТП в плановому році порівняно з базовим:

Індексний метод дає можливість врахувати вплив усіх чинників укрупненим способом.

• Зниження собівартості продукції за рахунок зміни норм витрат матеріалів і зміни цін на них:

де І„- індекс зміни норм витрат матеріалів на один виріб;

Іц - індекс зміни цін на одиницю матеріального ресурсу;

П_мз - питома вага матеріальних затрат у собівартості продукції, %.

• Зниження собівартості продукції за рахунок росту продуктивності праці:

де І_зп −- індекс росту середньої заробітної плати;

І_пп − індекс росту продуктивності праці;

П_зп − питома вага заробітної плати в собівартості про­дукції, %.

• Зниження собівартості продукції за рахунок знижен­ня умовно-постійних витрат:

де І_у-п - індекс росту умовно-постійних витрат;

І_д - індекс росту обсягу виробництва продукції;

П_у._п - питома вага умовно-постійних затрат у собіварто­сті продукції, %.

Основними шляхами зниження собівартості продукції є скорочення тих витрат, які мають найбільшу питому вагу у її структурі. Чинниками зниження собівартості є підвищення тех­нічного рівня виробництва, вдосконалення організації ви­робництва і праці, зміна структури та обсягу продукції, га­лузеві та інші фактори.

СРС:

1. Розрахунок зниження собівартості продукції за відповід­ними чинниками (тех­нічний рівень виробництва, вдосконалення організації ви­робництва і праці, зміна структури та обсягу продукції, га­лузеві та інші фактори.).

2. Методи калькулювання.

Лекція № 8

Тема: Інвестиційна діяльність підприємства

1. Інвестиційна діяльність підприємства.

2. Види інвестицій, їх характеристика.

3. Виробничі інвестиції, їх структура.

4. Оцінка ефективності виробничих інвестиції.

1. Інвестиційна діяльність підприємства.

Інвестиційна діяльність підприємства − це сукупність практичних дій інвесторів та учасників щодо здійснення інвестицій для одержання доходу або прибутку.

Основною метою інвестиційної діяльності є забезпечен­ня ефективного здійснення інвестиційної стратегії підпри­ємства, яка досягається шляхом реалізації таких завдань:

1) досягнення високих темпів економічного розвитку під­приємства;

2) максимізація доходів (прибутків) від інвестиційної діяльності;

3) мінімізація інвестиційних ризиків;

4) забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності підприємства

Необхідною умовою ефективності інвестиційної діяльно­сті підприємства є розробка його інвестиційної стратегії. Процес її розробки включає:

Ø формування напрямів інвестиційної діяльності, сис­теми довгострокових цілей;

Ø вибір найефективніших шляхів досягнення поставле­них цілей.

Формування інвестиційної стратегії підприємства скла­дається з таких етапів:

Визначення часових горизонтів формування інвестиційної стратегії Визначення стратегічних цілей інвестиційної діяль­ності Вибір найбільш ефективних шляхів реалізації стра­тегічних цілей інвестиційної діяльності Оцінка розробленої інвестиційної стратегії Офіційна методика оцінки економічної ефективності ви­робничих інвестицій (капітальних вкладень) передбачає визначення їх загальної (абсолютної) та порівняльної еко­номічної ефективності.

2. Види інвестицій, їх характеристика.

Значну частину у складі ресурсів підприємства станов­лять інвестиційні ресурси. їх формування, використання і поповнення регулюється чинним законодавством України, зокрема Законом України «Про інвестиційну діяльність».

У цьому законі інвестиції визначаються, як сукупність усіх видів майнових та інтелекту­альних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досяга­ється соціальний ефект.

З економічної точки зору інвестиції розглядаються як нагромадження основного й оборотного капіталу. З фінансової точки зору інвестиції − це заморожування ресурсів з метою одержання доходів у майбутньому періоді. З бухгалтерської точки зору інвестиції − це об'єднання зроблених капітальних витрат в одну або кілька статей активів і пасивів балансу.

Інвестиції поділяються на:

Фінансові інвестиції − це використання капіталу для придбання облігацій, акцій, інших цінних паперів, що ви­пускаються державою або підприємствами. В умовах рин­кової економіки найбільш поширеним видом фінансових інвестицій є купівля акцій з метою одержання доходу у ви­гляді дивідендів, хоча також використовується інвестуван­ня у спеціальні цільові банківські вклади, депозити та ін.

Реальні інвестиції − це вкладення капіталу у різні сфе­ри народного господарства з метою відтворення реальних матеріальних (будинки, споруди, обладнання, передавальні пристрої) і нематеріальних (технічна, технологічна, науково-практична документація, патенти, ліцензії, ноу-хау) активів підприємства. Такі реальні інвестиції називаються виробни­чими, оскільки вони спрямовані у виробництво, але частіше їх називають просто капітальними вкладеннями. У складі реальних інвестицій часто виділяють іннова­ційні та інтелектуальні інвестиції, спрямовані відповідно на вкладення у нововведення або об'єкти інтелектуальної власності.

Прямі інвестиції − це вкладення капіталу в певні об'єкти самим інвестором без участі фінансових посередників;

Непрямі інвестиції передбачають участь в інвести­ційному процесі різного роду фінансових установ (банків, фондів) як посередників.

Приватні інвестиції здійснюються окремими особами або фірмами недержавної форми власності.

Державні інвестиції фінансуються з державного або міс­цевих бюджетів, вони є стабільнішими, ніж приватні, і ма­ють більший термін окупності.

Іноземні інвестиції − це всі види цінностей, що вклада­ються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності в Україні.

Спільними є інвестиції у вигляді інвестиційних серти­фікатів, які випускаються в обіг інвестиційними компанія­ми, фірмами або фондами.

Зовнішні прямі інвестиції − це вкладення з огляду на функціональну цілеспрямованість капіталу за кордоном, що за величиною становить не менше 10% вартості того чи іншого конкретного проекту, а портфельні - закордонні інвестиції розміром до 10% вартості здійснюваного за їх допомогою капітального проекту.

За терміном вкладення інвестиції поділяються на:

ü короткострокові інвестиції, як правило, здійснюються на термін від декількох місяців до декількох років (близько 3 р.);

ü середньострокові охоплюють термін 3-10 років;

ü довгостроко­ві інвестиції здійснюються на термін більш ніж 10 років.

Існує ще й така класифікація інвестицій:

Ø по натурально-речовинному втіленню інвестиції підрозділяються на матеріальні, нематеріальні фінансові;

Ø за призначенню − прямі, спрямовані на придбання основних і оборотних коштів, і портфельні − для покупки цінних паперів;

Ø за джерелами фінансування − власні (амортизація, прибуток і виторг від реалізації майна) і позикові (кредит, лізинг і ін.);

Ø за походженням − національні й іноземні;

Ø за метою − для одержання прибутку, соціальних або екологічних результатів;

Ø за об'єктом − виробничі і невиробничі;

Ø за напрямком виробничих інвестицій:

− для відновлення основного капіталу,

− для приросту нерухомості й оборотного капіталу,

− для створення нової і підвищення якості продукції, що випускається.

3. Виробничі інвестиції, їх структура.

Виробничі інвестиції (капітальні вкла­дення) − це кошти, що направляються на розширення відтворення основних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури під­приємства. Вони складаються із затрат на реконструкцію, розширення, технічне пере­оснащення діючих та спорудження нових підприємств, заміну основних фондів, що вибули.

Розрізняють валові та чисті капітальні вкладення підприємства.

Валові капіталовкладення − це загальна сума ви трат капіталу на просте і розширене відтворення основних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури підприєм­ства.

Чисті капіталовкладення − це витрати капіталу лише на розширене відтворення основних фондів; вони визнача­ються як різниця між валовими капіталовкладеннями та сумою амортизаційних відрахувань.

Залежно від класифікаційних ознак та напрямів викори­стання капіталовкладень розрізняють таку їх структуру:

• галузеву;

• територіальну;

• технологічну;

• відтворювальну;

• структуру за формами власності.

Галузева структура характеризує розподіл капітало­вкладень за галузями і видами виробництв.

Територіальна структура − це співвідношення їх роз­поділу за економічними районами, областями країни.

Технологічна структура − це співвідношення між основ­ними їх складовими частинами: затратами на будівельно-монтажні роботи, вартістю обладнання, машин і механізмів, іншими капітальними затратами.

Відтворювальна структура капітальних вкладень відображає співвідношення довгострокових витрат на нове будівництво, розширення, реконструкцію і технічне пере­оснащення, тобто форми відтворення основних фондів; тенденція зміни цієї структури полягає у збільшенні пито­мої ваги витрат на технічне переоснащення та реконструк­цію діючих підприємств.

Структура капітальних затрат за формами власності свідчить про збільшення частки приватних інвестицій в за­гальному їх обсязі, пов'язане із акціонуванням і приватиза­цією державних підприємств; хоча в деяких галузях дер­жавні інвестиції є домінуючими.

Процес реалізації виробничих інвестицій підприємства здійснюється у сфері його капітального будівництва. Воно є специфічним елементом інфраструктури підприємства.

Капітальне будівництво − це процес ство­рення нових, технічного переоснащення, реконструкції, розширення діючих об'єктів виробничої та соціальної інфраструктури підприємства. Воно характеризується три­валим циклом, складністю споруджуваних об'єктів, великими затратами трудових, матеріальних і фінансових ресурсів.

4. Оцінка ефективності виробничих інвестиції.

Офіційна методика оцінки економічної ефективності ви­робничих інвестицій (капітальних вкладень) передбачає визначення їх загальної (абсолютної) та порівняльної еко­номічної ефективності.

Абсолютна ефективність капітальних вкладень пока­зує загальну величину їх віддачі та обчислюється зістав­ленням величини економічного ефекту з величиною самих затрат. Абсолютну ефективність інвестицій можна оцінити за допомогою показників:

1. Коефіцієнт економічної ефективності капітальних затрат (Ер):

де ∆П − приріст прибутку підприємства у випадку вкладен­ня капіталу у реконструкцію, модернізацію, технічне пере­оснащеннями.;

П − загальна сума прибутку для новостворюваних об'єк­тів, грн.;

К − загальна сума виробничих інвестицій (капіталовкла­день), грн.

Абсолютну ефективність капітальних затрат можна об­числити також через ефективність використання виробни­чих фондів:

Строк окупності капіталовкладень Т_окр, який є обер­неним показником до Ер

Розрахунковий коефіцієнт економічної ефективності ка­піталовкладень Е_р повинен порівнюватись з нормативним коефіцієнтом Е_н, який встановлюється Міністерством еко­номіки України на певний період. Якщо Е_р > Е_н, то вкла­дення капіталу вважають доцільним.

Розрахунки порівняльної ефективності капітальних вкладень здійснюють тоді, коли треба вибрати кращий із можливих проектів інвестування виробництва. Показником порівняльної ефективності капітальних вкла­день є мінімум приведених витрат

де Сі - собівартість річного випуску продукції по і-му варі­анту капіталовкладень, грн.;

Кі - капіталовкладення по і-му варіанту, грн.;

З_прив можуть визначатись і в розрахунку на одиницю продукції.

Той проект вважається найкращим з економічної точки зору, при якому сума приведених витрат є мінімальною.

Розрахунковий строк окупності додаткових капітало­вкладень (Т_ок.р) по певному варіанту обчислюється:

де К₁, К₂ - сума капіталовкладень по першому і другому варіантах, грн.;

С₁, С₂ - собівартість річного випуску продукції по пер­шому і другому варіантах, грн.

Якщо варіантів більше двох, то кращий з них вибирають шляхом попарного зіставлення зазначених величин. Оскільки процес інвестування є досить тривалим, інвес­тиційні проекти можуть відрізнятися як термінами реалі­зації, так і розподілом коштів за роками здійснення капіталовкладень. У такому випадку економічну ефективність капітальних вкладень визначають з урахуванням чинника часу, тобто приведення різночасових капітальних вкладень до одного періоду (найчастіше, першого року інвестування). Приведення капітальних вкладень до певного року здійс­нюють за допомогою коефіцієнта приведення капітальних вкладень (а):

де К - норматив приведення різночасових витрат (ставка дисконту);

t - кількість років, що відділяють затрати і результати даного року від початку розрахункового.

Якщо капітальні вкладення мають місце до розрахунко­вого року, вони приводяться до нього шляхом множення на а:

де К_г - капітальні витрати у 1-ому році їх освоєння, грн.;

Т - загальний термін реалізації інвестиційного проекту, років.

Якщо капіталовкладення здійснюють після розрахунково­го року, вони приводяться до нього шляхом ділення на а:

К_прив визначають по кожному із можливих варіантів роз­поділу капіталовкладень за роками і найкращим вважається той варіант, в якому Кприв є мінімальним.

Система оцінки економічної ефективності виробничих інвестицій повинна базува­тись на таких принципах:

1. повернення інвестованих коштів має оцінюватись на основі величини грошового потоку;

2. приведення до теперішньої вар­тості як суми інвестицій, так і грошо­вого потоку;

3. для оцінки різних інвестиційних проектів слід використовувати дифе­ренційовану дисконтну ставку (ставка відсотка), причому вона повинна змі­нюватись залежно від мети цієї оцінки.

Грошовий потік − це сума чистого доходу підприємст­ва та амортизаційних відрахувань.

Ставка дисконту − це процентна ставка, що харак­теризує норму прибутку, на який щорічно розраховує інвес­тор.

Найважливішими показниками оцінки економічної ефек­тивності виробничих інвестицій з врахуванням зазначених принципів є:

1. Чиста дисконтована (теперішня) вартість. Рішення про прийнятність інвестиційного проекту може бути позитивним у тому випадку, коли ЧДВ > 0. Цей показник може використовуватись як критерій до­цільності реалізації інвестицій взагалі і для визначення по­рівняльної ефективності інвестиційних проектів.

2. Індекс дохідності інвестицій (Ід):

;

За умови різночасності здійснення капіталовкладень їх треба також приводити до теперішньої вартості.

де Д_мн. – значення дисконтного множника:

де R − ставка дисконту, %;

і − рік, за який рахується дисконтний множник: і₁=1, і₂ =2 і т.д.

3.Внутрішня норма рентабельності інвестицій − це така дисконтна ставка, за якої суми початкових інвестицій і теперішньої вартості грошових потоків є однаковими, тобто ЧДВ = 0. Розрахунковий показник ВНР має бути не
нижчим за граничну ставку, прийнятну для підприємства.

4. Період окупності інвестицій (Т_ок)

де ГП - середньорічна величина грошового потоку за пев­ний період, грн.

Для короткострокових інвестицій період вимірюється в місяцях, для довгострокових - в роках.

Основні чинники підвищення ефективності виробничих інвестицій:

Ø поліпшення відтворювальної струк­тури виробничих інвестицій;

Ø вдосконалення технологічної струк­тури капіталовкладень;

Ø вдосконалення механізму підго­товки проектної документації та кошторисів будівельно-монтаж­них робіт;

Ø скорочення тривалості інвестицій­ного циклу;

Ø впровадження економічних методів управління інвестиційними про­цесами на підприємстві

СРС:

1. Джерела фінансування капітальних вкладень.

2. Методи зниження інвестиційних ризиків.