Методичні рекомендації. Вивчення функцій спеціалізованих кредитно-фінансових установ небанківського типу передбачає набуття спеціальних знань та з’ясування особливостей технічних

Вивчення функцій спеціалізованих кредитно-фінансових установ небанківського типу передбачає набуття спеціальних знань та з’ясування особливостей технічних прийомів проведення операцій в межах кредитної системи, які з різних причин не обслуговуються комерційними банками.

Студенти мають засвоїти, що спеціалізовані кредитно-фінансові інститути в переважній більшості країн посідають важливе місце у їх кредитних системах, спеціалізуються на виконанні кількох операцій або обслуговуванні обмеженого кола клієнтів, а в останні десятиліття навіть починають діяти як серйозні конкуренти комерційних банків на ринку фінансових послуг. Найважливішою їх ознакою є вузька спеціалізація, обслуговування тих секторів ринку позичкових капіталів, де потрібні спеціальні знання й особливі технічні прийоми, які з різних причин (наприклад, низька рентабельність чи законодавча заборона) не обслуговуються комерційними банками. Як окрема ланка кредитної системи спеціалізовані кредитно-фінансові інститути почали формуватися в ХХ ст. Вже в першій половині ХХ ст. значних обсягів набули операції страхових компаній, а далі акумулюванням грошових доходів, капіталів і заощаджень населення, підприємств, держави поступово почали займатися кредитні спілки і пенсійні фонди. Розгорнули діяльність інші заощаджувально-кредитні інститути.

Студентам слід уяснити, що становлення та розвиток кредитно-фінансових інститутів в Україні зумовлене задоволенням об’єктивних потреб у фінансових послугах у зв’язку з переходом до моделі динамічно зростаючої економіки, зро-

станням доходів і заощаджень різних верств населення, оптимізацією структури виробничих витрат підприємств усіх форм власності (на основі новітніх технологій і техніки), прискоренням і полегшенням руху капіталів та забезпеченням довгострокового інвестування коштів. Провідними спеціалізованими кредитно-фінансовими інститутами в сучасних кредитних системах стали страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні фонди, фінансові компанії, кредитні спілки, ломбарди, позичково-зберігальні асоціації, будівельні товариства (Великобританія), доброчинні фонди та ін. Основними напрямками їх діяльності стали:

а) акумулювання заощаджень населення шляхом їх залучення на вклади, випуск акцій, облігацій, продаж страхових полісів;

б) кредитування певних сфер економіки та видів господарської діяльності і потреб певних груп населення;

в) надання довготермінових іпотечних кредитів;

г) організація пенсійного та соціального забезпечення населення;

д) здійснення операцій кредитної взаємодопомоги.

Здатність спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів акумулювати значні обсяги коштів на тривалі строки зробила їх привабливими і для державних органів. В багатьох країнах вони були створені законодавчими актами з метою фінансування інвестицій у провідні галузі економіки, стимулювання споживчого попиту, фінансування програм розвитку порівняно відсталих регіонів тощо. Більше того, держава не лише брала участь у їх заснуванні, а й надавала їм пільги та гарантії і навіть бюджетні субсидії на розвиток інфраструктури і розширення операцій.

Спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові заклади потрібно розглядати як третю складову частину кредитно-

фінансової системи країни, яка нині набуває значного впливу на економіку і споживання. Зростання масштабів її кредитно-фінансової діяльності означає не лише суттєве обмеження операцій банків щодо мобілізацій ресурсів, а головне – усуває монопольне становище комерційних банків на ринку позичкових капіталів.

От чому між комерційними банками і небанківськими кредитно-фінансовими закладами точиться гостра конкурентна боротьба за залучення грошових коштів та у сфері кредитних операцій. При цьому конкуренція носить неціновий характер. Приміром, у банках використовується процентна ставка за вкладами і наданими кредитами, а у страховій компанії діє страховий тариф, який визначає розмір страхової премії та страхового відшкодування; у інвестиційних компаніях – курсова різниця між акціями, що випускаються, і придбаними ними акціями.

Про неспівмірні операції і ціни на них свідчить діяльність інших кредитно-фінансових інститутів. Між ними також точиться неспівставна конкурентна боротьба за залучення грошових коштів і у кредитних операціях. Наявність співставності і цінової конкуренції між операціями кредитно-фінансових інститутів можливі лише за умов інвестування в однорідні, однакові за своєю природою операції. Зокрема такими є ставки іпотечного і споживацького кредитів.

Внаслідок взаємодії та конкуренції за певні сектори ринку позичкових капіталів в країнах з розвиненою економікою діє закономірність: чим вищим є рівень розвитку грошово-кредитної системи, тим масштабніших розмірів на ринку фінансових послуг набуває діяльність страхування, довірчого управління, застави, інших видів акумулювання тимчасово вільних коштів для прибуткового вкладання як кредитних ресурсів спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів.

Студенти мають оволодіти механізмом функціонування провідник видів спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів. Розглядаючи страхові компанії слід звернути увагу на механізм мобілізації коштів страховими компаніями. Спеціалізуючись на одному з видів страхування (майновому або загальному, особистому, страхуванні відповідальності, перестрахуванні), страхові компанії мобілізують кошти шляхом отримання страхових внесків (страхових премій) від юридичних і фізичних осіб на підставі укладення з ними договорів відшкодування збитків або виплату певної суми за умов настання страхового випадку. Тривалі строки нагромадження коштів, що інколи сягають десятків років, дозволяють страховим компаніям залучені страхові внески та власний капітал вкладати в акції та облігації приватних корпорацій та у державні боргові зобов’язання, у надання довгострокових кредитів підприємствам різних галузей економіки, переважно у формі іпотечного кредиту та вкладень у нерухомість. На цій підставі вони конкурують з інвестиційними банками, фондами та іншими інститутами кредитної системи, що оперують на ринку довгострокових капіталів.

Студенти мають засвоїти, що головним спеціалізованим фінансовим закладом, який акумулює грошові кошти для пенсійного забезпечення громадян після досягнення ними певного віку, є пенсійний фонд. Пенсійні фонди можуть бути приватними і державними. Їхні кошти формуються за рахунок регулярних внесків із заробітної плати працівників, відрахувань з прибутку підприємств, а також внаслідок прибутку від операцій самого пенсійного фонду. Зокрема процес нагромадження значних сум і на тривалі строки дозволяє пенсійним фондам здійснювати довгострокові інвестиції. Ось чому в структурі активів цих закладів найбільшою є частка

цінних паперів приватних підприємств, корпорацій, державних боргових зобов’язань. Оскільки майбутні виплати з пенсійних фондів достатньо точно можна розрахувати, на відміну від виплат за пасивами страхових компаній, то пенсійні фонди володіють значно вищим рівнем фінансової стійкості і можливостями підтримувати мінімальну власну ліквідність. З іншого боку, вони здатні проводити активну інвестиційну політику у найприбутковіші цінні папери і довгострокові кредитні операції, що на момент платежу пенсії суттєво збільшує її розмір.

Студенти повинні вірно оцінювати суть і механізм дії інвестиційних фондів, що становлять собою особливий вид фінансово-кредитних установ, які надають спеціалізовані посередницькі послуги в інвестиційному процесі. Шляхом випуску та розміщення на фінансовому ринку власних цінних паперів інвестиційні фонди мобілізують грошові кошти приватних інвесторів і заощадження населення та вкладають їх в акції та облігації різних підприємств власної країни і за кордоном. При цьому посередницькі послуги інвестиційного фонду дозволяють інвесторам приймати найефективніші інвестиційні рішення, мінімізувати ризик, обирати диверсифікований варіант вкладення коштів у цінні папери десятків різних емітентів, перерозподіляючи капітали у найперспективніші підприємства і галузі, що зробити одному дрібному інвестору просто неможливо.

Маючи апарат досвідчених фахівців, що регулярно стежать за станом ринку цінних паперів, інвестиційні фонди можуть надавати інвесторам різноманітні послуги, відкривати чекові рахунки, що приносять вищий дохід, ніж звичайні поточні й ощадні рахунки в банках, і водночас отримувати належний прибуток у вигляді різниці між доходами на операції з цінними паперами та виплатами за власними акціями.

Діяльність інвестиційних фондів законодавчо регулюється й контролюється, а самі інвестиційні фонди зобов’язані регулярно публікувати звіти про свої операції, інформацію про коливання цін на свої акції, розміри комісійних, механізм розподілу доходів та інше.

Студентам важливо мати чіткі уявлення про фінансові компанії, що є різновидом небанківських інститутів кредитної системи, які спеціалізуються на кредитуванні продажу споживацьких товарів з відстроченням платежу. Кошти фінансових компаній формуються за рахунок випуску власних боргових зобов’язань – облігацій чи векселів, отримання короткострокових кредитів від комерційних банків.

Придбавши товар, покупець, як правило, сплачує частину його вартості – у межах 20 %, а на решту суми бере торгівельний кредит. Фінансова компанія, на підставі попередньо укладеного договору з торговою фірмою та поданих нею документів про отримання товарів, переказує продавцеві обумовлену суму ціни товару за мінусом вже сплаченої частини. Свою заборгованість щодо придбаного товару покупець погашає фінансовій компанії протягом обумовленого договором строку (1 – 4 роки) щомісячними внесками з виплатою відповідних процентів. Як правило, величина такого проценту дещо вища, ніж за звичайними позиками комерційних банків на аналогічний термін, – від 10 % до 30 %, що пов’язане з більшим ризиком непогашення кредиту. У деяких випадках фінансові компанії здійснюють лізингові й факторингові операції, надають іпотечні послуги і навіть деякі види страхування.

Студенти повинні володіти знаннями щодо організації кредитних спілок, які є спеціалізованими кооперативними організаціями, що створюються з метою отримання доходу на тимчасово вільні кошти та можливості оперативного отри-

мання кредиту. Ресурси кредитних спілок формуються коштом вступних пайових внесків їх членів, а також їхніх наступних періодичних внесків, використання кредитів комерційних банків і емісії власних боргових зобов’язань. Активні операції кредитних спілок складаються з надання позик своїм членам на різноманітні споживчі потреби, а незадіяні кошти використовуються для депонування в комерційних банках або інвестування їх у короткострокові боргові зобов’язання. Як громадські організації некомерційного характеру кредитні спілки мають відповідні пільги в оподаткуванні, що забезпечує дещо вищій рівень дохідності на внески та дешевший кредит, ніж у комерційних банках. Нині роль комерційних спілок невпинно зростає. Зокрема, вони надають брокерські послуги у операціях з цінними паперами, випускають кредитні картки, консультують клієнтів з інвестиційних питань і комерційної діяльності.

Своє місце на ринку фінансових послуг посідає ломбард-кредитна установа, яка надає споживацькі позики під заставу рухомого майна. Як правило, вартість заставленого в ломбарді майна має перевищувати суму наданого кредиту на 20 – 50 %. Позичальник зберігає право власності на заставлене майно протягом певного періоду часу. Воно засвідчується заставною квитанцією або іншим документом, що фактично замінює кредитний договір. В разі неповернення кредиту ломбард отримує право реалізувати заставлене майно, щоб компенсувати суму боргу разом з нарахованими процентами з виручки.

Специфікою ломбардних позичкових операцій є видача позичальникам невеликих сум на відносно короткі строки (переважно до трьох місяців), приймання речей (в основному ювелірних виробів та речей антикваріату) на зберігання за певну плату. Крім використання власних коштів у ломбард-

них операціях можуть використовуватися кредити комерційних банків.

Слід наголосити, що у кредитних операціях все більш значну роль відіграють міжбанківські об’єднання. Вони утворюються з метою координації дій, підвищення ефективності операцій та захисту професійних інтересів учасників. Умовно міжбанківські об’єднання можна класифікувати:

а) залежно від складу учасників – на суто банківські і об’єднання змішаного типу;

б) залежно від цілей – об’єднання комерційного типу і некомерційного, з метою надання послуг своїм членам;

в) залежно від строків діяльності – на безстрокові об’єднання і створені на певний термін;

г) залежно від рівня залежності й підпорядкування окремих структур – асоціативні добровільні об’єднання і корпоративні, що засновані на власності і системі участі в капіталі об’єднання. Головними представниками міжбанківських об’єднань асоціативного типу є консорціуми і картелі. Корпоративними об’єднаннями є концерни і трести.

До складу банківських концернів, крім банків, можуть входити страхові, лізингові, факторингові та інші акціонерні товариства, об’єднані під керівництвом акціонерного товариства, яке називають банківським холдингом. Об’єднання власності банків з втратою юридичної і комерційної самостійності та підпорядкування управління одному органові творить банківській трест.

План семінарського заняття

1. Спеціалізовані кредитно-фінансові заклади, їх суть і функції.

2. Сучасні види спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів:

а) сфера діяльності та функції страхових компаній;

б) пенсійні фонди акумулювання і розміщення коштів;

в) посередницькі функції інвестиційних фондів;

г) фінансові компанії в системі кредитування продажу споживчих товарів;

д) кредитні спілки;

е) ломбард;

з) форми міжбанківських об’єднань.

3. Характерні риси та функції міжбанківських об’єднань.

4. Механізм взаємодії інститутів кредитної системи.