Тема: 2

«Трудові ресурси»

План

1) Шляхи поліпшення використання трудових ресурсів у ринкових умовах.

2) Ринок праці та особливості його функціонування в сільському господарстві.

3) Фактори і резерви підвищення продуктивності праці.

1. Основне завдання у сфері трудової діяльності - ефективніше використання трудових ресурсів із одночасним забезпеченням збільшення обсягів виробництва продукції та рівномірним залученням ресурсів упродовж року.

Щоб забезпечити раціональне використання робочої сили аграрних підприємств, необхідно обчислити потребу в ній для виконання всіх робіт і скласти баланс трудових ресурсів, в якому передбачити найповніше залучення працездатних до виробництва і переміщення їх в інші галузі.

Баланс трудових ресурсів - це відображення потреби в робочій силі й можливості її покриття. Потребу в трудових ресурсах обчислюють розрахунково-нормативним способом, а штатний розклад визначає чисельність адмінуправлінського персоналу.

Баланс праці є невід'ємною частиною перспективного та поточного планування виробництва і дає змогу встановити нестачу Й надлишок робочої сили за рік загалом і за місяцями зокрема.

Мета складання балансу:

- максимальне залучення трудових ресурсів у виробництво;

- раціональне використання їх упродовж року;

- максимальне зниження сезонності у використанні трудових ресурсів;

- виявлення можливості переміщення в інші галузі або залучення додатково трудових ресурсів у аграрне виробництво.

Розрахунковий баланс трудових ресурсів дає змогу визначити річний запас праці, який визначають множенням кількості працюючих на потенційно-можливий робочий час у році:

де N - кількість постійних працівників підприємства; 270 - кількість робочих днів у році; 7 - тривалість робочого дня, год.

Рівень використання трудових ресурсів аграрних підприємств характеризується низкою показників.

Коефіцієнт використання трудових ресурсів:

Тривалість робочого дня працюючих обчислюють діленням відпрацьованих годин на кількість відпрацьованих днів. Показник відображає використання робочого дня. У сільському

господарстві тривалість робочого дня повинна бути не меншою 7 год, а робочого тижня - 41 год.

Коефіцієнт сезонності визначають відношенням числа відпрацьованого часу за місяцями до середньомісячної кількості.

Коефіцієнт розмаху сезонності визначається як частка від ділення людино-годин, відпрацьованих у місяці з максимальними затратами, на людино-години, відпрацьовані в місяці з мінімальними затратами.

У сільському господарстві, як уже згадувалося, дуже яскраво виявлені сезонність, нерівномірний режим роботи і затрат праці. Внаслідок сезонного характеру праці, спричиненого незбігом періоду виробництва із робочим періодом, трудові ресурси аграрних підприємств у зимові місяці використовуються на 35-40 % менше, ніж у найбільш напружений весняно-літній період. Це вимагає додаткових організаційних зусиль для забезпечення зайнятості населення та пом'якшення сезонності. Щоб розв'язати названу проблему, необхідно вдосконалити:

- фаховий і культурно-технічний рівень трудових ресурсів;

- організацію використання робочої сили, що неможливе без формування стабільних трудових колективів (за будь-якої форми власності), та закріплення кадрів;

- матеріально-технічну базу, залучення у виробництво нової техніки й індустріальної технології, досягнення біологічної науки, які в кінцевому підсумку змінюють співвідношення між живою та уречевленою працею і сам зміст сільськогосподарської праці, підвищують її привабливість, розширюють сферу прикладання кваліфікованої праці.

Важливою умовою підвищення використання трудових ресурсів є поглиблення спеціалізації та концентрації виробництва, розвиток міжгосподарської кооперації й агропромислової інтеграції.

Основні шляхи поліпшення використання трудових ресурсів такі:

- розвиток підсобних промислових виробництв і промислів;

- удосконалення структури виробництва і його науково-технічне оновлення;

- удосконалення економічного стимулювання працівників;

- розвиток підприємницької діяльності;

- зміна відносин власності й розвиток особистих підсобних виробництв;

- удосконалення підготовки та перепідготовки кадрів;

- поліпшення соціальних умов працівників;

- урахування регіональних і галузевих умов використання праці.

2. Забезпечення сталого соціально-економічного розвитку України як однієї із найбільших держав Європи пов'язане із вирішенням таких важливих питань, як розбудова сучасної соціально-орієнтованої економіки, відродження вітчизняного виробництва, відновлення соціальної захищеності населення. У практичному вирішенні цих найгостріших проблем одним із центральних місць займає ринок праці, який є невід'ємною складовою ринкової економіки і забезпечує розподіл та перерозподіл суспільної праці за галузями господарства, видах та формах діяльності у відповідністю із структурою суспільних потреб та форм власності.

На етапі економічного зростання набуває особливої значущості здійснення регулюючих заходів, спрямованих на ліквідацію прихованого безробіття, проведення політики продуктивної зайнятості. Зусилля органів державної влади, і насамперед уряду, мають концентруватися на запровадження дієвих стимулів створення нових робочих місць, забезпечення гарантій зайнятості в процесі приватизації та реструктуризації підприємств, на підтримці підприємництва, підвищенні гнучкості ринку праці.

Реалізація державної політики в сфері ринку праці згідно Програми діяльності Кабінету Міністрів, розробленої відповідно до Конституції України, положень Послання Президента України до Верховної Ради України: “Концептуальні засади стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002-2011 роки “Європейський вибір”, Стратегії та Програми інтеграції України до Європейського Союзу повинна забезпечити стабілізацію ринку праці, підвищення ефективності зайнятості населення та створення умов для її зростання, досягнення балансу між попитом і пропозицією робочої сили, вдосконалення механізмів регулювання ринку праці, надійний соціальний захист незайнятого населення тощо.

Досягнення оптимальної економічної і ефективної зайнятості - невід'ємна складова розвитку української економіки. Стимулами цього процесу мають бути ринкові важелі і цілеспрямовані заходи господарської політики на всіх рівнях. Якщо в розвинутих країнах вирішення проблеми зайнятості зазвичай не вимагає кардинальних змін економічної стратегії, то в Україні для цього потрібні докорінні зміни. Передумовою таких змін є фінансова стабілізація, підтримка й інтенсифікація економічного зростання, збільшення ресурсів для інвестиційної активності і вирішення соціальних проблем. Потрібна ефективна взаємодія найманих працівників, роботодавців і державних органів для узгодження шляхів вирішення проблем зайнятості.

Актуальність теми курсової роботи полягає у необхідності вдосконалення державної політики щодо розвитку національного ринку праці, активізації його соціально-економічних складових, забезпечення принципово нового підходу до розв'язання проблем ринку праці, визначення напрямів вдосконалення соціальної політики.

Метою є аналіз та узагальнення теоретичних засад принципів побудови ринку праці, економічної оцінки впливу ефективного розвитку та функціонування ринку праці на стан економічного зростання та динамічного розвитку країни, визначення основних напрямів підвищення конкурентоспроможності національного ринку праці з метою забезпечення інтеграції України із світовою економічною системою.

Завдання:

- вивчення суті ринку праці та його структури;

- проведення аналізу становлення та функціонування ринку праці;

- вивчення функцій біржі праці та її діяльності;

- аналіз стану та тенденцій розвитку ринку праці в Україні на сучасному етапі.

Об'єкт дослідження - методи використання принципів побудови і розвитку ринку праці в Україні, розв'язання проблемних питань щодо його успішного функціонування та активізації конкурентних переваг.

1. Суть ринку праці та його структура

Одним з основних понять ринкової економіки є поняття ринку і його різновидів. Ринок взагалі - це система економічних відносин між продавцями і покупцями товарів та послуг, форма зв'язку між сторонами обміну, в процесі якого встановлюється ринкова ціна на об'єкт обміну.

В прийнятій урядом концепції переходу України до ринкової економіки ринок визначено як систему товарно-грошових відносин з механізмом вільного ціноутворення, з вільним підприємництвом на основі економічної самостійності, рівноправності та конкуренції суб'єктів господарювання у боротьбі за споживача.

Ринок праці формується як органічна ланка ринкової системи. Він може ефективно функціонувати лише у взаємозв'язку з ринками товарів та послуг, капіталу та саморегулюється під впливом економічних законів функціонування усієї ринкової системи: попиту й пропозиції, конкуренції, вартості та грошового обігу. Існує тісний взаємозв'язок між ринком праці, ринком капіталу, ринком ресурсів та зовнішньоекономічною політикою країни. Вплив зовнішньоекономічних відносин, ринку капіталу та ринку ресурсів на ринок товарів і послуг визначає необхідність їх підпорядкування ринку праці.

Ринкові відносини передбачають існування сукупності ринків, що охоплюють різні сфери людської діяльності: ринок капіталу, ринок товарів та послуг, ринок праці та ринок ресурсів. Визначальними серед факторів соціальної організації економіки є людина і її праця. Саме від включення людини у продуктивну діяльність залежить дія усіх інших факторів, бо саме праця як процес реалізації фізичних і творчих здібностей людини є фактором суспільного прогресу, соціально-економічного розвитку та умовою задоволення різноманітних всезростаючих потреб людини. І без формування і розвитку соціально-орієнтованого ринку праці неможлива побудова соціально-орієнтованої економіки.

Ринок праці - складна система суспільних відносин, у якій відбувається обмін праці людини на засоби, необхідні для підтримання її життєдіяльності. Як динамічна структура ринок постійно перебуває під впливом певних чинників. Основними елементами його структури є попит, пропозиція і ціна робочої сили.

В загальному розумінні ринок праці - це система обміну індивідуальних здібностей до праці на фонд життєвих цінностей, необхідних для відтворення робочої сили, тобто, це система соціально-економічних відносин між роботодавцями та найманими працівниками з приводу купівлі-продажу трудових послуг за цінами, що складаються під впливом співвідношення попиту і пропозиції. Таким чином, основними елементами структури ринку праці є попит, пропозиція і ціна робочої сили.

Об'єктом купівлі-продажу на ринку праці є трудові послуги.

Суб'єктами на цьому ринку є:

продавці, тобто ті хто шукає роботу за наймом, та ті, хто уже надає трудові послуги;

покупці, тобто ті, хто пропонує робочі місця найманим працівникам (роботодавці)

трудова

винагорода

право

користування

робочою силою

Рис. 1.1 - Ринок прав користування робочою силою

Важливою особливістю ринку праці є його інтегрованість. Існує не єдиний, а багато спеціалізованих ринків праці, які є частинами інтегрованого ринку. Спеціалізація та інтеграція ринків праці існує внаслідок існування різних кваліфікацій і фаху найманих працівників, утворення нових професій з одного боку, і відмирання старих - з іншого, зміни змісту традиційних професій.

Ринок праці побудований на таких принципах:

- особиста й економічна свобода працівників, які можуть обирати між зайнятістю чи безробіттям, тією чи іншою професією, видом діяльності, враховуючи, насамперед, особисті інтереси;

- право працедавця (покупця робочої сили) самостійно вирішувати питання щодо кількості та якості найманої праці;

- визначення рівня ціни фактора праці (заробітної плати), виходячи з попиту на неї та її пропозиції, а також за взаємною домовленістю сторін.

Ринок праці як невід'ємний елемент ринкової економічної структури виконує важливі функції в національному виробництві:

- оцінює корисність того чи іншого виду праці, її суспільну значимість;

- регулює попит і пропозицію праці;

- розподіляє робочу силу між галузями економіки, фірмами та регіонами країни.

Щодо структури ринку праці, то елементами, за допомогою яких функціонує ринок праці, є: товар - він виступає у формі робочої сили; ціна, яка виступає у формі заробітної плати; попит, який визначає потребу країни, галузі, регіону, фірми в робочої силі; пропозиція, тобто чисельність і структура наявних трудових ресурсів.

З іншого боку, до основних елементів ринку праці відносять попит та пропозицію робочої сили, ціну праці та конкуренцію.

Як і всі інші ринки, ринок праці функціонує на основі взаємодії чинників ціни праці, попиту на неї та її пропозиції.

Попит на ринку праці - платоспроможна потреба суспільства в робочій силі. За своїм економічним змістом попит характеризує обсяг і структуру загальної потреби на робочу силу, яка забезпечена реальними робочими місцями, фондом оплати праці й життєвих благ. Він активно впливає на відтворювальні зв'язки економічної системи, формуючи властиву для неї організацію зайнятості на ринку праці. Попит на ринку праці визначається обсягом і структурою виробництва, рівнем продуктивності праці, ціною робочої сили, кон'юнктурою ринків капіталів, товарів, послуг та правовими нормами, визначається кількістю та якістю робочих місць, які існують в економіці та функціонують або потребують заповнення, а також визначається потребами виробництва у відповідності з попитом на товари і послуги, технічним рівнем підприємств, станом технології тощо.

Пропозиція на ринку праці - це контингент працездатного населення, яке пропонує свою робочу силу в обмін на життєві цінності. Пропозиція праці визначається передусім ціною праці (заробітною платою), а також потребами в забезпеченні непрацюючих членів сім'ї працівника, звичками й традиціями, культурою і релігією, силою профспілок тощо. На пропозицію на ринку праці впливає демографічна ситуація, характер і зміст праці, інтенсивність вивільнення робочої сили, ефективність функціонування системи підготовки і перепідготовки працівників, система оплати праці.

В результаті конкуренції між суб'єктами ринку праці через механізм попиту і пропозиції встановлюється певний обсяг зайнятості і рівень оплати праці.

За умов конкурентного ринку ні фірми, ні працівники не можуть впливати на ринкову ситуацію в цілому, рівновага ринку не залежить від поведінки окремих фірм, окремих груп найманих працівників, а визначається загальною ринковою кон'юнктурою, тобто спільною взаємодією всіх суб'єктів ринку праці.

Кон'юнктура ринку праці - це співвідношення попиту та пропозиції всіх складових структури ринку праці, що залежить від: стану економіки (піднесення чи спад); галузевої структури господарства; рівня розвитку технічної бази, добробуту (рівень доходів населення); розвитку ринку товарів, послуг, житла, цінних паперів; стану соціальної і виробничої інфраструктури; розвитку інтеграційних зв'язків (галузевих і територіальних); демографічних, етнічних, соціальних, політичних, екологічних та інших факторів.

За структурою ринку праці розрізняють його зовнішній та внутрішній види. Зовнішній ринок охоплює відносини з приводу наймання працівників відповідної професії та спеціальності продавцями і покупцями робочої сили в масштабах країни, регіону, галузі. Внутрішній ринок передбачає рух кадрів всередині підприємства, переміщення з однієї посади на іншу.

В залежності від умов функціонування виділяють відкритий і прихований ринок праці. Відкритий ринок праці - організована, офіційна частина ринку праці, яка включає все працездатне населення, що стабільно працює або перебуває на обліку в державних та недержавних службах зайнятості, випускники державної служби професійного навчання. До прихованого ринку праці належать працюючі працівники, що можуть опинитися без роботи з причини зниження темпів розвитку виробництва, його конверсії, ліквідації колишніх економічних зв'язків.

Залежно від стосунків між найманими працівниками і роботодавцями та способами їх регулювання, ринок праці може бути жорстким або гнучким.

Залежно від соціального підходу виділяють ринки: робочих кадрів; спеціалістів і менеджерів.

Залежно від співвідношення попиту і пропозиції робочої сили виділяються три типи кон'юнктури ринку праці: працедефіцитна (попит перевищує пропозицію), праценадлишкова (пропозиція перевищує попит) та збалансована (попит відповідає пропозиції).

Крім класифікації ринків праці (дія певного фактора), в економічній літературі виділяються підходи до його сегментації (комплексний вплив багатьох факторів).

Сегментація ринку праці - це поділ робочих місць і працівників за об'єднуючими ознаками на відносно стійкі і замкнуті сектори, які обмежують мобільність робочої сили своїми кордонами. Найбільш поширеною та усталеною в світовій економічній науці є сегментація ринку праці на первинний і вторинний.

3. Фактори — це об’єктивно діючі умови, рушійна сила, що впливає та змінює рівень і динаміку продуктивності праці.