Навколишнє середовищє як об’єкт пізнання

Перед сучасним суспільством стоїть завдання не тільки збе-регти природу, а й запобігти негативним наслідкам господарсь­кої діяльності людини в майбутньому. Для цього потрібно ви­вчення різноманітних процесів, які постійно відбуваються В на­вколишньому природному середовищі.

Основою для розуміння цих процесів є вчення про біосферу Землі. Поняття «біосфера'' з'явилось у другій половині XIX ст. і в буквальному розумінні означало вчення про життя живих істот на Землі. Засновником сучасних уявлень про біосферу є радянський природознавець В.І. Вернадський (1863-1945), пер­ший президент АН УРСР. Він розглядав біосферу як єдину тер­модинамічну оболонку, де зосереджене життя і здійснюється по­стійна взаємодія всього живого з неорганічними умовами сере­довища. Загальна маса живої речовини Землі, за розрахунками В.І. Вернадського, становить сотні більйонів тонн і включає 500 тис. видів рослин та близько 2 млн. видів тварин. Основою біологічної рівноваги і стійкості біосфери є кругообіг речовини і перетворення енергії. Елементарною первісною структурною оди­ницею біосфери є біогеоценоз. Під цим поняттям розуміють ді­лянку біосфери, через яку неможливо провести жодної істотної грунтово-геохімічної межі, тобто це однорідні за топографічни­ми, мікрокліматичними та біотичними умовами ділянки біосфе­ри. До складу біогеоценозу входять такі компоненти:

- рослинний світ (фітоценоз);

- тваринний світ (зооценоз);

- мікроорганізми (мікробіоцско.ч);

- ґрунти і ґрунтові води;

- ґрунтовий покрив разом із живими організмами (едафотоп).

Біосфера - сфера активного життя на земній кулі. У біосфе­рі живі організми і середовище їх існування органічно пов'язані одне з одним й утворюють пілісну динамічну систему. Біосфера поєднує нижню частину атмосфери, гідросферу і верхню частину літосфери.

Літосфера - зовнішня оболонка Землі, містить земну кору і частину верхньої мантії.

Моніторинг - постійне спостереження, аналіз і прогноз змін стану навколишнього середовища, як правило, у зв'язку з госпо­дарською діяльністю людини.

Розрізняють три головні ступеня моніторингу:

- глобальний (біосферний);

- регіональний (біосистемний), або природио-госнодарський;

- локальний (біоекологічний), або санітарно-гігієнічний.

Це один із головних елементів системи управління середови­щем..Моніторинг вимагає серйозного обґрунтування складу по­казників, місця, періодичності і засобів здійснення аналізу та прогнозу, узагальнення, зберігання і передачі інформації.

Під навколишнім середовищем розуміють цілісну систему взаємопов'язаних природних і антропогенних об'єктів і явищ, під впливом і при безпосередньому використанні яких відбува­ється праця, побутова діяльність, відпочинок людей. Поняття «навколишнє середовище» включає соціальні, природні і штучно створені фізичні, хімічні та біологічні фактори, тобто все те, що впливає на життя і діяльність людини. Складовою частиною навколишнього середовища є природне середовище.

Природокористування - задоволення потреб суспільства в елементах природи. Може бути прямим і непрямим. Прямим називається безпосереднє використання природних ресурсів як джерел сировини, енергії і простору. Непрямим - використання природних ресурсів, як правило, без і'х вилучення (наприклад, використання водних ресурсів для потреб гідроенергетики та водного транспорту і риборозведення, рекреаційне використан­ня територій тощо). Воно може бути загальним - для задово­лення життєво необхідних потреб людини, безоплатно, без закрі­плення за окремими особами і надання спеціальних дозволів; а також спеціальним - надання в користування, володіння або оренду природних регурсів на підставі спеціальних дозволів, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності.

Сучасну екологію прийнято поділяти на факторіальну, попу­ляційну і біогеоценологію.

Факторіальна екологія досліджує сукупність екологічних факторів, які діють на ізольовану особину, і реакцію - відповідь особини на їх дію.

Популяційна екологія вивчає формування структури і дина­міки природних угруповань особин одного виду - популяцій. Вона досліджує коливання чисельності різних видів і встановлює при­чини цих коливань, окремі представники популяції не с предме- том дослідження. Цей підхід Грунтується на здатності популяції регулювати свою чисельність унаслідок впливу різних факторів навколишнього середовища. Вчення про популяції дало змогу перейти до вивчення більш складних угруповань - біогеоценозів. Біогеоцено.іогія - наука про взаємовідносини між живими істотами, представниками рослинного і тваринного світу, що нале­жать до різних популяцій одного угруповання, а також між цими живими істотами І навколишнім природним середовищем.