Дослідження Руської Правди сучасниками

Сьогодні Російську Правду вважають найважливішим і найціннішим пам'ятником історії вітчизняного права земського (або княжого) періоду.

На думку Лащенко Р. Руську Правду склав невідомий автор, великий знавець тодішнього права не тільки російського, а і чужого; вона не носила характеру офіційного кодексу, але безумовно містила в собі норми чинного права.

Руську Правду було відкрито відомим російським істориком Татищевим у XVIII в. (1738). Татищев, власне, знайшов так називану "Новгородський літопис", до рукопису якого була приписана Руська Правда. Після Татищева було знайдено багато списків Руської Правди. На погляд російського академіка Строєва, існує біля 300 списків Руської Правди.

Руська Правда як пам'ятник праву відразу привернула до себе увага вчених. Вона являла собою дійсно видатне явище в історії слов'янського права. Вперше видається Руська Правда в 1767 р.; і відтоді цілий ряд російських істориків права присвячують дослідженню Руської Правди свої праці.

Росіяни вчені (їхня більшість) тримаються насамперед думки, по котрій Руська Правда є пам'ятником "феодального права", розуміючи під цим "феодальним" правом - право єдиного, неподільного російського народу.

Було знайдено багато списків Руської Правди, причому учені всі ці списки розділяють, за пропозицією професора Гобина, на дві головних категорії: списки короткі і списки довгі. Коротка редакція Руської Правди має 43 артикули, довга - більше 100.

За зразок коротких списків рахується список Академічний, а за зразок довгих - так званий Карамзинський. З своєї сторони, відомий знавець Руської Правди, автор одного з найкращих видань цієї пам'ятки професор Сергійович розділяє всі списки не на дві, а на три редакції: короткий, довгий і середній, причому - Сергійович вважає найстаршою редакцією—"Правду" коротку (за зразок Руської Правди цієї редакції рахується список Академічний). У цьому списку пам'ятник правової культури має таку назву: "Правда Руська". "Руська" - те ж, що і "російська", тому що, як відомо, у візантійських пам'ятках другої половини XI в. Русь була відома під іншим ім'ям.

Серед досліджень Руської Правди, як пам'ятки права, у російській науковій літературі відомі роботи Тобина, Калачова, Мрочека-Дроздовского, Сергєєвича, Владимирського-Буданова; дуже цінний внесок у науку права являє собою також робота професора Леонтовича "Руська Правда і Литовський Статут".