Теоретично – практичні основи тіньового сектору: сутність, причини, обсяги

Вступ

Актуальність теми. Основне завдання сучасної держави стосовно її громадян полягає у виконанні соціальної функції, пов’язаної з наданням благ і гарантій членам суспільства. Для цього держава формує для свого розпорядження необхідну кількість фінансових ресурсів у вигляді централізованих фондів грошових коштів, які б забезпечували виконання взятих зобов’язань. Проте процеси реформування та побудови соціально орієнтованої економіки в Україні наштовхуються на багато гострих проблем, головною з яких є нестача у державі фінансових ресурсів для організації та забезпечення дієвих економічних перетворень, відчутних як для господарюючих суб’єктів, так і пересічних громадян. Вирішенню проблеми поповнення ресурсної бази державних фінансів сприятимуть швидкі темпи розвитку вітчизняної економіки, однак виконання такого завдання можливе лише за умови залучення до офіційного господарського обороту підприємницького капіталу, задіяного поза межами чинної державної регламентації – у сфері неофіційних економічних відносин, що отримали назву “тіньова економіка”.

Особливу увагу феномен тіньової економіки привертає до себе через: значну масштабність тіньового сектора; відносну його самостійність як елемента господарської системи держави, що виконує найважливіші її господарські функції, шляхом паралельного дублювання діяльності офіційних економічних інститутів; негативний вплив на ділову репутацію країни у взаємовідносинах із міжнародними фінансовими організаціями та інвесторами з огляду на можливість отримання зовнішніх позик і надходження іноземних інвестицій та загалом на формування майбутнього економічного, соціального та політичного порядку.

Актуальність і гостроту цієї проблематики підтверджують плідні дослідження вітчизняних учених В. Андрущенка, А. Базилюк, О. Барановського, В. Бородюка, В. Буряковського, З. Варналія, О. Гаврилюка, М. Єрмошенка, І. Іващук, С. Коваленка, А. Крисоватого, В. Мандибури, І.Мазур, В. Поповича, Т. Приходька, А. Соколовської, В. Суторміної, І. Таранова, О. Турчинова, В. Федосова, С. Юрія. Серед зарубіжних дослідників належне місце посідають роботи таких науковців, як Ю. Агафонов, О. Гуров, І. Жіліна, В. Ісправніков, Т. Корягіна, Л. Косалс, В. Лазовський, М. Ніколаєва, П. Орєховський, О. Осипенко, Г. Пєсчанских, В. Радаєв, Л. Соколовський, Д. Чернік, А. Шевяков.

Мета дослідження полягає в теоретичному узагальнені та обґрунтуванні практичних засад дослідження механізму формування тіньових фінансових ресурсів і виробленні фінансової стратегії обмеження масштабів тіньової економіки в державі.

Досягнення поставленої зумовило постановку та вирішення таких наукових і практичних завдань:

- узагальнити, систематизувати і критично проаналізувати теоретичні та практичні аспекти тіньової економіки, виявити передумови її виникнення і розвитку;

- виявити й обґрунтувати причини виникнення тіньових економічних відносин у трансформаційних економіках з метою обмеження їхнього негативного впливу;

- визначити ознаки тіньової економіки з метою її структурування та класифікації;

- запропонувати комплекс заходів економічного і правового характеру з інтенсифікації процесів обмеження обсягів тіньової економіки.

Об’єкт дослідження – процеси формування тіньової економічної діяльності в Україні.

Предметом дослідження є теоретичні та практичні аспекти фінансових відносин, що виникають у процесі функціонування тіньової економіки.

Методи дослідження: аналіз і синтез, статистичний, діалектичний.

Теоретично – практичні основи тіньового сектору: сутність, причини, обсяги.

Як органічна складова економіки будь-якого суспільства, "тіньова" економіка являє собою господарсько-комерційну діяльність, яка внаслідок певних причин (інколи і історично виправданих), прагне уникнути державного обліку та контролю[3, с.18]. На думку С. Нікітіна тіньова економіка – це ринкове виробництво товарів та послуг, як заборонених, так і не заборонених законодавством, яке не враховується офіційною статистикою національного продукту і не пов’язане з будь-якими зобов’язаннями зі сплати податків державі [4].

Позалегальну (або тіньову) економіку визначають як сферу, у якій економічна діяльність здійснюється поза рамками закону, тобто угоди укладаються без використання закону, правових норм і формальних правил господарського життя [5]. Позалегальна економіка не враховується національною статистикою, не включається у валовий національний продукт, а прибутки від її діяльності укриваються від податкових інспекторів. С. Петренко визначає тіньову економіку як фактично не контрольовані суспільством процеси виробництва, розподілу, обміну і споживання товарно-матеріальних цінностей і послуг [6]. За класифікацією С. Глінкіної тіньова економіка включає [7]:

· неофіційну економіку - легальні види економічної діяльності, у рамках яких має місце нефіксоване із метою мінімізації витрат виробництва товарів і послуг;

· фіктивну економіку - економіку приписок, спекулятивних угод, хабарництва і всякого роду шахрайства щодо одержання і передачі грошей;

· кримінальну економіку - економічну діяльність, зв'язану з прямим порушенням закону (у першу чергу Кримінального і Цивільних кодексів) і зазіханням на легальні права власності.

Вже згаданий С. Петренко до наведеної класифікації справедливо додає неформальну економіку - систему неформальних взаємодій між суб'єктами підприємництва, що формуються на особистісних відносинах і безпосередніх контактах (підкуп посадових осіб, хабарництво, організація прийомів і т.д.) [6]. Цей вид тіньової економіки пов'язаний із реалізацією владних повноважень при прийнятті управлінських рішень.

Таблиця 1.1. Складові позалегальної економіки

Інституціональна економічна теорія визначає, що основною причиною існування тіньової (позалегальної) економіки є високі трансакційні витрати, обумовлені функціонуванням у рамках закону. У нашій країні проводяться фундаментальні дослідження з визначення рівня трансакційних витрат, їхнього виміру в легальній і тіньовій економіках [8]. Трансакційні витрати - це витрати укладання контракту, витрати специфікації і захисту прав власності і витрати захисту від третіх осіб [9, с.156]. Е. де Сото назвав ці витрати "ціною підпорядкування закону", які у себе включають:

· витрати доступу до закону - витрати на реєстрацію юридичної особи, на одержання ліцензії, відкриття рахунку в банку, одержання юридичної адреси і виконання інших формальностей,.

· витрати продовження діяльності в рамках закону, обумовлені необхідністю виплати податків, дотриманням чинного законодавства в галузі трудових відносин, які регулюють тривалість робочого дня, мінімальну заробітну плату, соціальні гарантії, витрати розв'язування конфліктів у судовому порядку. Важливим є те, що ціна підпорядкування закону включає не тільки прямі грошові витрати, але й витрати часу на виконання тих або інших процедур. Досвід свідчить, що саме ця складова часто буває суттєвою. Функціонування позалегальної економіки і вчинення в ній угод вимагає певних витрат, що Е. де Сото назвав ціною позалегальності, і визначив її складові [9, с.163-166]:

· витрати відхилення від легальних санкцій;

· витрати трансферту прибутків;

· витрати відхилення від податків нарахувань на заробітну плату;

· витрати відсутності легально зафіксованих прав власності;

· витрати неможливості використання контрактної системи;

· витрати, які обумовлені винятково двостороннім характером позалегальної угоди;

· витрати доступу до позалегальних процедур розв'язування конфліктів.

На сьогоднішній день масштаби тіньової економіки в Україні продовжують зростати. За висновками зарубіжних експертів, Україна належить до країн з найбільш тінізованою економікою. Згідно з даними Світового банку, за останні 10 років посиленою боротьби з виведення економіки з «тіні» частка цієї самої тіньової економіки зросла з 51,7% до 58,7% ВВП. Про це засвідчує оприлюднене дослідження Світового банку «Shadow Economies All over the World». В абсолютних цифрах це виглядає ще цікавіше: якщо в 1999 році в тіньовій економіці України зверталося трохи більше 67 млрд. грн, то тепер - понад 400 млрд. грн. Так, Держкомстат завжди оцінював частку тіньової економіки в 15-18% від ВВП країни, а Міністерство економічного розвитку і торгівлі - в 28-35%.

Якщо зробити спробу комплексно поглянути на проблему тінізації економіки в Україні, то можна виділити низку об’єктивних факторів, які пояснюють її значні обсяги [2, с.56-57]:

· високі податки і нерівномірне податкове навантаження;

· недостатня прозорість податкового законодавства та постійне внесеня змін;

· повільні та непрозорі приватизаційні процеси;

· втручання владних структур усіх рівнів у діяльності суб’єктів господарювання;

Причини, що викликають появу такого явища, як тіньова економіка, особливо в кризових умовах, є досить різноманітними. Можна зробити висновок, що розширення її масштабів, насамперед, пов’язано з економічними, соціальними, правовими та державними чинниками (рис. 2).

Рис. 1.1. Чинники, що зумовлюють розширення масштабів тіньової економіки в Україні [10, с.1-2]

Варто зазначити, які галузі економіки домінують при визначенні масштабів тіньової економіки і специфічність причин розвитку таких процесів у конкретній галузі:

1. нафтогазодобувна галузь. Високий рівень тінізації тут пояснюється наявністю корупційних схем при розподілі спеціальних дозволів на користування нафтогазоносними надрами.

2. сільське господарство. Причинами нелегальних операцій тут стають правопорушення при використанні земель сільськогосподарського призначення, незаконне відчудження земель і передання їх в оренду, заниження обсягів урожаю сільськогоспдарськихкультур за рахунок прихованих площ посівів тазавищення даних про втрату врожаю під час збираня, обмеження зовнішніх ринків збуту, корумпований розподіл квот тощо;

3. малий і середній бізнес. За оцінками експертів понад 50 % підприємств даного сектору функціонують у тіньовому чи необліковуваному сегментах ринку. Тінізація економіки призводить до приховуваня підприємствами реальних обсягів доходів, ухилення від сплати податків, створення фіктивних підприємств. [14, с. 28-31].

При вивченні функціонування економіки в часі виявлено, що поєднання в різних комбінаціях чинників, які зумовлюють виникнення явища тіньової економіки, призводить до її неоднакових масштабів. Через прихований характер тіньової економіки (ухилення від обліку, контролю та реєстрації) можливості оцінювання масштабів цього явища досить обмежені. Значні обсяги тіньової економіки зменшують надійність офіційної статистики (рівень безробіття, доходи, видатки), тому, програми та окремі заходи з боку влади, побудовані на таких хибних даних можуть не мати високої ефективності або втратити її взагалі.

Таблиця 1.2. Показники рівня тіньової економіки в Україні [11]

2. Позитивні та негативні наслідки існування тіньового сектору.

Розуміння природи і закономірностей функціонування суб'єктів господарювання, чиновників, фізичних осіб у тіньовій економіці потребує виявлення наслідків її функціонування. Ці наслідки можуть мати як позитивний, так і негативний вектор спрямованості впливу на економіку.

До позитивних наслідків варто віднести, по-перше, певну стабілізуючу роль позалегальної економіки. Вона особливо була характерна для економіки дефіциту і зберігається у перехідних економіках. Ця стабілізуюча роль була особливо очевидною в умовах централізованої економіки. "Той попит, що не може задовольнити "перша економіка", створює всепоглинаючий ринок для продукції і послуг у сфері "тіньової" економічної діяльності". Однак стабілізуюча роль позалегальної економіки зберігається і при переході легальної на ринкові рейки. Аналіз свідчить, що значні розміри позалегального сектора в країнах, що розвиваються, дозволяють їм легше переносити спади виробництва і кризові явища на світових ринках. У період кризи позалегальний сектор здатний зберегти зайнятість на колишньому рівні за рахунок скорочення рівня оплати праці, адже в основі функціонування позалегального підприємства лежить відтворення соціальних зв'язків (сімейно-родинних, кланових, національних) [12].

Існування позалегального сектора дозволяє реалізувати підприємницький потенціал, що залишається незатребуваним завдяки високим витратам доступу до легального ринку. "Фактом є те, що легальна система ніколи не дозволяла використовувати величезну енергію і талант позалегальних і навіть легальних підприємців" [9]. На основі аналізу літературних джерел та практичного досвіду виявлено позитивні наслідки позалегальної економіки подано в табл. 2.1.

Таблиця 2.1. Позитивні наслідки існування позалегальної економіки

Однак, існування двох секторів економіки, легального і позалегального, здійснює і негативний вплив на соціально-економічний розвиток держави, його інституціональну структуру, психологічну атмосферу серед населення. Через невигідність технічного переозброєння у позалегальному секторі гальмується технічний прогрес і в цілому знижується продуктивність праці. Через обмеженість коштів скорочується обсяг інвестицій (інвестуються тільки ресурси тієї або іншої соціальної структури). Відсутні гарантії для зовнішніх стосовно даних соціальних структур інвесторів. Збільшується податковий тягар на економічних суб'єктів, які залишаються ще в легальному секторі: витрати наданих державою послуг розподіляються на менше число платників податків. Дана ситуація спонукає до переходу у позалегальний сектор і тих, хто до останнього часу коливався - ціна підпорядкування закону стає непомірне високою.

Результатом стає колапс легального сектору ньому залишаються лише великі підприємства, які не можуть цілком піти "у тінь". Крім того, існування позалегальної економіки робить неефективними будь-які заходи для проведення послідовної макроекономічної політики: вона будується на основі свідомо неадекватних індикаторів і макроекономічних показників. Негативні наслідки позалегальної економіки подано в табл. 2.2

Таблиця 2.2. Негативні наслідки існування позалегальної економіки [13]

3. Заходи протидії тіньової економічної діяльності.

Щодо напрямів удосконалення економічного механізму державної протидії тіньовій діяльності, то формування економічного механізму на державному рівні, забезпечення виконання певних функцій його компонентів є головною запорукою успішної боротьби з тіньовою діяльністю. Основою економічного механізму є концепція легалізації тіньової економіки, складовими якої є концепція фінансової безпеки та концепція методології моніторингу відмивання брудних грошей, щорічні програми заходів боротьби з тіньовою економікою, нормативно-правові, методичні й організаційні матеріали. Тому правове регулювання тіньового сектору повинно бути орієнтовано на два основних напрями:

1) боротьба з порушенням закону в органах державної влади;

2) прийняття мір, що направлені на переведення в легальний сектор тіньового капіталу.

Вирішення цієї проблеми потребує не тільки адміністративних заходів. Лише забезпечення політичної, економічної, фінансової, нормативно-правової стабільності, інвестиційної привабливості країни здатне кардинально вплинути на ситуацію, що склалася.

Пропонуються наступні заходи:

1. Амністія - сукупність адміністративних та економічних заходів

держави, спрямованих на повну чи часткову легалізацію фінансових ресурсів тіньового ринку та господарських процесів, що раніше вважалися незаконними, а також помилування осіб, які здійснили правопорушення з метою зменшення оподатковуваної бази чи відмови від сплати податків. Вона дозволить легалізувати капітали, повернути їх до країни, стимулювати амністованих бізнесменів працювати з повним дотриманням податкового, валютного, кримінального законодавства. Проте, амністія має і негативні сторони. Адже не можна амністувати капітали, нажиті злочинним шляхом, оскільки держава, йдучи на такий крок, визнає своє безсилля у боротьбі з тіньовою економікою правовими засобами. До того ж амністія буде кроком, очевидно несправедливим стосовно законослухняних громадян.

2. „Система пилисосу” - засіб залучення в економічний оборот доларів,

що зберігаються у “панчохах”, що передбачає дозвіл оплачувати коштовні покупки доларами, не декларуючи їх походження та відкриття всім громадянам валютних рахунків, і дозволу до вивезення лише знятої з них валюти (за банківською довідкою). Валюта з “панчохи” може бути продана за допомогою обмінних пунктів, а купівлю валюти в них пропонується заборонити. Тобто відбувається “вимивання” валюти, вона інкасується — і починає працювати на економіку.

3. Створення системи гарантій на банківські вклади (для призупинення

втечі капіталу) на зразок тих, що існують в розвинутих країнахсвіту. Це стимулювало б внески у вітчизняну банківську систему замість вивезення коштів за кордон.

4. Відкриття на території країни філіалів великих зарубіжних банків з

визнаною репутацією – для легалізації “сірого” капіталу[1, c.12-15].

Крім того, можливими шляхами вирішення проблеми тінізації в Україні є: 1) впровадження заходів, спрямованих на збільшення безготівкової частки грошей в економіці; 2) сплата авансових платежів підприємством за основними видами податків щоквартально, а скоригованих сум податків – у кінці року (прикладом може слугувати податкова система Чехії); 3) установлення дати початку податкового року за датою державної реєстрації корпорації. Таке нововведення створить більш сприятливі умови роботи не тільки для підприємств, але й для податкових органів, адже це позбавить їх напливу звітностей підприємств наприкінці звітних періодів (з досвіду Канади).