Розвиток соціальної інфраструктури в Україні

Соціальна інфраструктура — комплекс галузей, які безпосередньо пов'язані зі створенням загальних умов для відтворення робочої сили і забезпечення нормальної життєдіяльності людей. Ця сфера охоплює освіту, охорону здоров'я, житлово-комунальне господарство, пасажирський транспорт і зв'язок, культуру, побутове обслуговування.

Соціальна інфраструктура є однією з головних складових економіки, яка безпосередньо впливає на сферу життєдіяльності людей та на внутрішньогосподарські функції розвитку, відіграє важливу роль у вирішенні соціальних проблем суспільства. Від рівня її розвитку залежить ефективність вирішення не тільки соціальних, економічних, але й політичних та інших проблем держави.

Процеси, які відбуваються в економіці України в даний час, визначають нові тенденції в розвитку соціальної інфраструктури. Зростаюча її роль в прискоренні соціально-економічного розвитку України, у формуванні трудового потенціалу, у підвищенні рівня життя народу обумовлює актуальність наукових досліджень щодо проблем теорії, методології, практики розвитку соціальної інфраструктури. Комплексний підхід до вивчення цих проблем вимагає поглибленого наукового аналізу, вдосконалення методики оцінки і системи показників, які характеризують рівень розвитку соціальної інфраструктури в умовах формування ринкових відносин; методів визначення впливу цієї сфери на продуктивність праці та ефективність виробництва; моделювання і прогнозування розвитку соціальної інфраструктури.

Аналіз питань стану соціальної інфраструктури в України показав наявність складних проблем, до числа яких належать істотне відставання розвитку матеріально-технічної бази інфраструктури, непропорційний розвиток окремих галузей інфраструктури, надмірна диференціація рівнів розвитку об’єктів інфраструктури. Незадовільний розвиток соціальної інфраструктури є наслідком як об’єктивної обмеженості ресурсів, що впливають на її розвиток, так і результатом певних прорахунків в управлінні її розвитком.

Серед причин гальмування розвитку соціальної інфраструктури можна виділити загальні (що характерні для всієї інфраструктури) – це: зменшення обсягів реального фінансування діяльності об’єктів соціальної інфраструктури; скорочення обсягів капітальних вкладень у будівництво об’єктів соціального призначення; високий ступінь зносу основних засобів виробництва; значні регіональні відмінності в забезпеченні об’єктами соціальної інфраструктури; зниження рівня матеріального добробуту населення та зростанні цін на послуги, що надаються об’єктами соціальної інфраструктури; недосконале податкове законодавство; орієнтація іноземних партнерів не на сфери соціальної інфраструктури.

Дії держави щодо регулювання процесів у соціальній інфраструктурі мають базуватися на наступних принципах:

- забезпечення державної підтримки розвитку соціальної інфраструктури на рівні, який дає змогу населенню одержувати послуги в обсягах, що гарантують нормальні умови життєдіяльності;

- максимальне залучення недержавних коштів на утримання та розвиток об’єктів соціально-культурного та соціально-побутового призначення;

- комерціалізація соціальної інфраструктури та діяльності її установ має здійснюватися лише за умови, що впровадження тут ринкових відносин не завдаватиме шкоди суспільству тощо.