Показники соціально-економічної безпеки України за 1999 р

Джерело: Сухоруков А. І. Програмно-цільовий підхід до забезпечення економічної безпеки України // Стратегія екон. розв. України: Наук. зб. — Вип. 2—3 / Відп. ред.
О. П. Степанов. — К.: КНЕУ. — 2000. — С. 14—21.

Згідно зі звітом за 2002 р., складеним ООН, за показником рів­ня життя Україна посідає 80-те місце серед 173 країн світу. В опуб­лікованій у 2002 р. доповіді Нюрнберзького інституту вивчення ринку про життєвий рівень в європейських країнах вказуєть­ся, що за цим показником Україна входить у трійку країн із найнижчим прожитковим рівнем (прибуток на душу населення — 379 євро на рік), нарівні з такими країнами, як Албанія (563 євро) і Молдова (223 євро). За цих умов констатація параметрів соціальної безпеки має доповнюватися побудовою ефективних механізмів запобігання реалізації загроз, формуванням дієздатної системи забезпечення соціальної безпеки як визначального фактора успішності соціально-економічної трансформації на національному та глобаль­ному рівнях.

Сучасна діагностика рівня соціальної безпеки зумовлює необхідність розвитку методології досліджень безпеки. Зокрема, зростає необхідність ширшого впровадження методів оптимізації, аналізу й обробки сценаріїв, методів теорії нечітких систем, теоретико-ігрових та інших специфічних методів з’ясування тенденцій і рівня соціальної безпеки. Поряд з методами спостереження основних макроекономічних показників, оцінки темпів економіч­ного зростання країни; методами опису кількісних і якісних характеристик процесів, що досліджуються, вони мають сформувати загальну методологію дослідження соціальної безпеки, здатну оперативно реагувати на динаміку завдань наукового пізнання.

§3. Механізм забезпечення соціальної безпеки:
сутність, функції, принципи функціонування

Дослідження соціальної безпеки в межах єдиного концептуаль­ного підходу потребує розгляду напрямів та умов ефективного впливу на рівень соціальної безпеки. Розкриття суті процесів її забезпечення — необхідна умова цілеспрямованої практичної діяльності у сфері формування стану безпеки суспільства, держави та особистості, тому можна стверджувати, що саме в процесі реалізації діяльності щодо забезпечення економічної безпеки виявляється її безпосередній зв’язок з реальними процесами економіч­ного життя.

У процесі з’ясування сутності процесу забезпечення соціальної безпеки слід ураховувати низку таких положень. По-перше, забезпечення соціальної безпеки є організованою, цілеспрямованою діяльністю. По-друге, ключовим критерієм процесу забезпечення соціальної безпеки є захист національних інтересів. По-третє, забезпечення соціальної безпеки має характер комплексної діяльності, що одночасно охоплює різні сфери як соціальної, так і економічної, політичної та інших видів активності (фінансову, енергетичну, працересурсну, продовольчу, екологічну, техногенну, науково-технологічну, зовнішньоекономічну тощо). По-чет­верте, ключова роль у забезпеченні безпеки соціальної сфери належить державі.

Забезпечення необхідного рівня соціальної безпеки потребує виявлення важливіших зв’язків і взаємозалежностей у сучасному житті суспільства, що виступають об’єктом цілеспрямованого впливу, з метою підвищення рівня безпеки суб’єктів господарювання, надання цим процесам системного характеру. Засновуючись на положеннях концепції національної безпеки, зазначимо, що системність виявляється в процесі реалізації нійважливіших функцій забезпечення соціальної безпеки: створення і підтримки сил і засобів забезпечення соціальної безпеки, а також управління системою забезпечення національної безпеки.

За сучасних умов система безпеки набуває юридичної форми закріплення особливостей, цілей і завдань діяльності щодо забезпечення соціально-економічної безпеки. У категоріях системи безпеки держава прагне формалізувати діяльність із формування належного рівня розвитку соціально-економічної сфери, законодавчо закріпити її як одну з найважливіших функцій. Однак, на нашу думку, розгляд тільки формального боку процесів забезпечення безпеки, юридичних форм їхнього прояву невиправдано звужує об’єкт дослідження даної проблеми. Побудова системи забезпечення безпеки та її юридична констатація визначаються передусім особливостями виробничих взаємин у суспільстві. Тому об’єктивною основою забезпечення соціальної безпеки виступають процеси, що відбуваються в економічному базисі. Сукупність таких процесів є результатом дії механізму забезпечення соціально-економічної безпеки.

Зазначимо, що і в процесі аналізу механізму забезпечення безпеки не можна цілком абстрагуватися від його юридичних форм і організаційно-правових проявів, однак їх доцільно розглядати в даному контексті як необхідний компонент регулювання соціально-економічного життя, елемент організаційно-управ­лінських взаємин.

Механізм забезпечення соціальної безпеки — це система орга­нізаційно-економічних і правових заходів із запобігання соціально-економічним загрозам, що охоплює такі елементи: об’єктивний і всебічний моніторинг економіки й суспільства з метою виявлення та прогнозування внутрішніх і зовнішніх загрозу соціальній сфері; вироблення граничнодопустимих значень соціально-еконо­мічних показників, недотримання яких призводить до нестабільності й соціальних конфліктів; діяльність держави щодо виявлення та запобігання внутрішнім і зовнішнім загрозам у соціальній сфері. Як основу механізму забезпечення соціальної безпеки слід розглядати сукупність об’єктивних залежностей і зв’язків між явищами і процесами соціально-економічного життя в їхньому саморозвитку, у динаміці. Механізм забезпечення безпеки здатний змінюватися, мати адаптивний характер, тобто адекватно відображати зміни у виробничих взаєминах та продуктивних силах суспільства.

Нарівні з наявністю об’єктивних процесів соціального життя, механізм забезпечення соціальної безпеки випробовує на собі вплив суб’єктивних чинників. Останнє твердження означає наявність взаємозв’язку не лише з процесами економічного базису, а й надбудовними взаєминами, особливо в частині формалізації механізму безпеки відповідно до цілей, завдань, ідеології суспільного розвитку.

У структурі механізму забезпечення соціальної безпеки слід виокремити такі підсистеми в межах єдиного механізму:

— підсистема самозабезпечення необхідних параметрів соціаль­ної взаємодії і розвитку;

— підсистема державного регулювання стану соціальної безпеки.

Механізм забезпечення соціальної безпеки здатний ефективно функціонувати лише за виконання належних вимог:

— комплексність, тобто необхідність обліку всіх напрямів і форм прояву відносин, що впливають на стан безпеки;

— системність, тобто врахування як внутрішніх взаємозв’язків і взаємозалежностей, так і зовнішніх чинників — елементів соціально-економічного простору вищого рівня — що, з одного боку, накладають певні обмеження на функціонування механізму соціальної безпеки, а з іншого — відкривають додаткові можливості для його ефективності;

— варіантність (альтернативність), тобто виявлення й обґрунтування кількох варіантів розв’язання суперечностей, розрахунку траєкторій соціально-економічного розвитку в межах функціонування єдиного механізму забезпечення економічної безпеки;

— безумовний пріоритет здійснення заходів, спрямованих на збереження здоров’я і життя людини, підтримку нормальних умов її існування;

— прийнятний ризик, тобто реалізація доступних заходів, спря­мованих на захист людини в ринковому середовищі і недопущення подолання граничних ситуацій.

Необхідним є розгляд структурних компонентів, що належать до складу механізму забезпечення соціальної безпеки. Охарактеризуємо основні з них.

1. Моніторинг являє собою інформаційно-аналітичну систему спостережень за динамікою показників соціально-економічної безпеки, що ведеться в багатьох країнах світу. Однак для України вона має особливе значення через те, що перехідна економіка характеризується низкою серйозних диспропорцій та суперечностей, гострою нестачею ресурсів і надмірною нестійкістю соціальних показників. У зв’язку з цим зростають роль і вимоги до дер­жавної статистики, її об’єктивності, компетентності та масштабності охоплення об’єктів спостереження, якості інформації і т. ін.

2. Діяльність щодо запобігання загрозам у соціальній сфері та відшкодування завданих збитків, пов’язаних із перевищенням граничних значень за певними показниками безпеки.

3. Найважливіший структурний елемент механізму забезпечення економічної безпеки суспільства — діяльність держави з виявлення й убезпечення від внутрішніх і зовнішніх загроз для соціальної сфери.

Найтиповішими напрямами державної діяльності з цього аспекту є:

— виявлення випадків, коли фактичні або прогнозні параметри економічного розвитку відхиляються від граничних значень соціальної безпеки; розробка комплексних державних заходів щодо виходу країни із зони небезпеки;

— організація роботи з реалізації комплексу заходів задля подолання або недопущення виникнення загроз у соціальній сфері;

— експертиза рішень, що приймаються з фінансових і господарських питань, із позиції соціальної безпеки. (Законодавчі та інші нормативні правові акти неодмінно мають пройти експертизу на предмет соціальної безпеки.);

— організація системи контролю за виконанням заходів щодо усунення загроз у соціальній сфері.

З означених позицій соціальну безпеку правомірно розглядати не тільки як захищеність національних інтересів, але й готовність і здатність держави створювати механізми реалізації та захисту національних інтересів, розвитку вітчизняної економіки, підтрим­ки соціально-політичної стабільності суспільства.

Роль держави проявляється ще і в тому, що сам перебіг процесів сучасного соціально-економічного саморозвитку не гарантує не тільки скоординованих дій у сфері забезпечення безпеки, а й установлення суспільно необхідних цілей з використанням відпо­відних механізмів. Без зовнішнього регулятивного впливу цільова спрямованість механізму безпеки має ситуативний характер, виражаючи переважно тактичні пріоритети окремих суб’єктів соціально-економічної системи. Тому ключова роль держави полягає передусім у заданні вектора забезпечення безпеки, системи узгоджених цілей, які б розділялися всіма суб’єктами господа­рювання як цілі здійснення власної соціально-економічної діяльності. Базою таких регулятивних впливів виступає узгодження соціально-економічних інтересів. Саме узгодження інтересів є основою побудови механізму забезпечення соціальної безпеки, його найважливішим принципом.

Своїх характерних рис механізм узгодження набуває в процесі взаємодії і взаємореалізації соціально-економічних інтересів, вибору одного з можливих шляхів їх об’єднання. Серед способів об’єднання інтересів слід виокремити два основоположних і, пев­ною мірою, взаємовиключаючі напрями:

1. Субординоване підкорення одних соціально-економічних інтересів іншим. Такий напрям узгодження інтересів реалізовується за допомогою централізованого директивного державного впливу, а також на основі ідеологічної пропаганди. При цьому в основу побудови механізму забезпечення безпеки покладається сувора ієрархія інтересів «держава — колектив — особистість».

2. Координоване узгодження різноманітних інтересів усіх соціальних суб’єктів. Механізм забезпечення безпеки, побудований на цьому принципі, виходить із пріоритетності особистого інтересу громадянина, соціального суб’єкта, споживача. У цьому разі суспільство приходить до розуміння того, що не субординація, а координація соціально-економічних інтересів — найефективніший засіб їх узгодження і реалізації. Зазначимо, що в основі ефек­тивного механізму забезпечення соціальної безпеки повинно лежати комбіноване використання процесів координації і субординації, яке максимально відповідає специфіці вибраної ринкової моделі, особливостям соціально-економічних взаємин, рівню соціального, політичного, культурного розвитку нації.

Нині функціонування механізму забезпечення соціальної безпеки досить часто розглядається з погляду необхідності забезпечення економічного розвитку як найактуальнішого імперативу. Забезпечення необхідних темпів економічного зростання вважається головним економічним завданням, вирішення якого пов’я­зане з абсолютним і відносним збільшенням ВВП, подоланням бідності, формуванням ефективного середнього класу як основи соціально-економічної стабільності в країні. Економічне зростання приводить до комплексного вдосконалення соціально-еко­номічних взаємин у суспільстві, що, безумовно, відповідає цілям забезпечення соціальної безпеки. Слід зазначити й концептуальну єдність рушійних сил економічного зростання та механізму забезпечення безпеки соціальної сфери. В обох випадках ними є суперечності соціально-економічного життя.

Однак, на нашу думку, досягнення економічного зростання не можна цілком ототожнювати з процесами й механізмами забезпечення соціальної безпеки, хоча не можна заперечувати й наявність тісного діалектичного взаємозв’язку між ними. Важливим є врахування тенденцій розвитку соціальних процесів, поліпшення рівня життя населення, розв’язання проблем продовольчої та праце­ресурсної безпеки, забезпечення умов ефективного соціального партнерства, які мають супроводжувати економічний поступ суспільства, згодом перетворюючись на його основу.

У зв’язку з комплексністю, різноманітністю і складністю завдань соціального розвитку й функціонування, механізм забезпечення соціальної безпеки доцільно розглядати за такими рівнями:

1. Стратегічний рівень. Полягає в ліквідації соціальних суперечностей або, щонайменше, їх локалізації та послабленні. Цей рівень характеризується виробленням системоформуючих соціаль­но-економічних рішень, що відбиваються в стратегіях, перспективних програмах забезпечення соціальної безпеки та є основою побудови економічної політики держави.

2. Тактичний рівень. Полягає у вирішенні завдань, пов’язаних із ліквідацією конкретних видів загроз або запобіганням їх впливу на соціальну сферу. Охоплює комплекс превентивних заходів.

3. Оперативний рівень. На цьому рівні функціонування механізму забезпечення соціальної безпеки має знаходити вираження в ліквідації наслідків загроз і негативних впливів, відшкодуванні завданих збитків. Цей рівень містить у собі комплекс оперативних заходів забезпечення безпеки соціальної сфери.

Наявність приведеної рівневої градації в структурі механізму соціальної безпеки не може не відбитися й на системі забезпечення безпеки. Саме система безпеки соціально-економічної сфери наповнює дані рівні конкретним змістом, уможливлюючи фор­малізування цілей і методів їх досягнення. На практиці такий
взаємозв’язок механізму й системи знаходить себе в розробці політики, концепції, стратегії забезпечення національної безпеки, а також у вигляді документів, що характеризують окремі компонен­ти забезпечення стану безпеки держави.

За постійної наявності деструктивних впливів економічного, політичного й соціального походження зростає необхідність безперервної діяльності щодо забезпечення соціальної безпеки, розвитку і вдосконалення її форм і напрямів. При цьому така діяльність органічно переростає в систему відтворення соціальної безпеки, що виступає як безперервний процес здійснення всіма суб’єктами комплексу заходів із досягнення соціально безпечного стану функціонування і розвитку. Необхідність відтворювального характеру забезпечення соціальної безпеки доводить і аналіз матеріальної основи цієї діяльності, а саме — економічного кругообігу прибутків і витрат у масштабах як національної економіки, так і окремих її суб’єктних рівнів. Основними стадіями відтворення економічної безпеки є:

— моніторинг стану соціальної безпеки;

— визначення конкретних заходів щодо збереження або зміни параметрів соціальної безпеки на основі застосування методів науково обґрунтованого планування і прогнозування соціально-економічної ситуації загалом та її окремих аспектів;

— реалізація заходів щодо забезпечення соціальної безпеки.

Вочевидь, безперервне поновлення такої діяльності, у свою чергу, потребує відтворення: ресурсної бази забезпечення соціаль­ної безпеки; системи умов конструктивного забезпечення безпеки, що охоплює організаційно-управлінські, політичні, зовнішньоекономічні, правові, ідеологічні, культурні аспекти; системи взаємозв’язків між усіма компонентами системи забезпечення безпеки в межах соціально-економічних та організаційно-еконо­мічних взаємин.

Отже, слід констатувати, що забезпечення соціальної безпеки перетворюється у визначальний комплекс заходів, спрямованих на: запобігання всьому спектру соціально-економічних загроз з погляду стану, поведінки та настроїв населення; інтенсивне формування середнього класу як гаранта суспільної стабільності на ґрунті розширення адаптаційних можливостей населення; усебіч­ну підтримки сім’ї як визначального соціального інституту; державний протекторат прожиткового мінімуму, який би забезпечував громадянам споживання на рівні простого відтворення; державні гарантії мінімальних заробітної плати, пенсій, виплат і забезпечення умов їхнього зростання, посилення тенденцій самозабезпечення громадянами високої соціальної мобільності вис­хідного характеру.