Сутність соціальної безпеки держави

Сучасні тенденції розвитку продуктивних сил та відповідної їм системи виробничих взаємин, ускладнення та стрімке вдосконалення техніко-технологічних компонентів функціонування еко­номічних систем, загострення суперечностей як у ставленні су-
спільства до природи так і, власне, у системі суспільних взаємин потребує використання нових науково-теоретичних та практичних підходів до творення критеріїв, факторів та форм подальшого розвитку соціальної сфери. У цих умовах на перший план висувається проблема безпеки як комплексної, інтегральної характеристики, що визначає параметри життєздатності соціально-еко­номічних структур у процесі глобальних та локальних трансформацій.

З’ясування сутності та ролі безпеки в сучасному соціально-економічному житті потребує розгляду її антиподу — небезпеки як такого явища, котре реально або потенційно здатне впливати на якісні та кількісні параметри розвитку, виступати формою загострення суспільних суперечностей. У процесі дослідження соціально-економічних структур небезпека розкривається як об’єк­тивно існуюча можливість негативного впливу на соціальний організм, внаслідок якого йому можуть бути заподіяні значні збитки, які не тільки погіршують його стан, але й завдають об’єкту небажаних параметрів (характеру, темпів, форм і т. ін.). Джерелами небезпеки при цьому виступають умови й чинники, які за певних обставин самі по собі або в різній сукупності виявляють ворожі наміри, шкідливі властивості, деструктивну природу й мають природне, техногенне або соціальне походження.

У сучасній теорії безпеки прийнято розрізняти небезпеку як таку, що, у цілому, усвідомлюється, але не як фатальна ймовірність завдання шкоди, що визначається наявністю об’єктивних і суб’єктивних чинників, які володіють загрозливими, вражаючими властивостями; і загрозу як найбільш конкретну та безпосеред­ню форму небезпеки або сукупність умов і чинників, що створюють небезпеку інтересам громадян, суспільства й держави, національним цінностям і національному способу життя. Відповідно категорію безпеки слід охарактеризувати як стан об’єкта в системі його зв’язків — з погляду здатності до виживання й розвитку в умовах внутрішніх і зовнішніх загроз, а також дії непередбачуваних і важкопрогнозованих чинників.

Складність і розмаїття функціональних сфер, в яких відбувається розвиток параметрів безпеки, а також наявність системи взаємозв’язків між ними зумовлює вдосконалення цілісної системи національної безпеки, що констатується і забезпечується державою як координатором соціально-економічних процесів і явищ у суспільстві, її економічним центром. Тому з’ясування змісту, структури та напрямів забезпечення соціальної стабільнос­ті потребує передусім дослідження її місця і ролі у структурі національної безпеки держави.

Національна безпека — це захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства й держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам. Як національні інтереси розглядають життєво важливі матеріальні, інтелектуальні й духовні цінності, визначальні потреби суспільства й держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток.

Національна безпека виступає концентрованим виразом сукупності умов, що розвиваються у військовий, внутрішньо- і зов-
нішньополітичній сфері, інформаційному, екологічному, науково-технічному та низці інших напрямів суспільної еволюції. Відповідно розрізняють технологічні, політичні, екологічні, інтелектуальні, криміногенні, правові та інші підвиди національної безпеки. Разом з тим існують щонайменше дві її сфери, що виз­начають об’єктивні можливості розвитку всіх інших підвидів. Ідеться про економічну й соціальну сфери формування загального рівня безпеки.

Розглядаючи різнобіччя безпеки, не можна обійти економічні аспекти. Ціла низка умов і чинників висуває економічну безпеку серед категорій, що формують системний погляд на сучасне життя суспільства й держави. По-перше, це відмінності в соціально-економічних потребах та інтересах, прагнення до найповнішо-
го їх задоволення в межах виробничих стосунків між людьми
у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання мате-
ріальних благ і послуг. По-друге, обмеженість природних ресурсів, різний ступінь забезпеченості ними окремих економічних суб’єктів містить потенційну можливість для загострення економічної і політичної боротьби за користування цими ресурсами. По-третє, зростає значення чинника конкуренції у виробництві та збуті товарів і послуг. При цьому зростання конкурентоспроможності одних економічних суб’єктів може розглядатись іншими як реальна або потенційна небезпека, загроза їхнім власним інтересам. Тому категорія економічної безпеки має системотворчий характер і виступає не тільки центральним структурним компонентом у системі національної безпеки, але й однією з ключових характеристик економічної сфери держави, що ставить цю категорію в один ряд з базовими категоріями економічної
теорії.

Разом із тим економічна безпека здатна розвиватися лише в площині забезпечення соціально необхідних умов відтворення суспільного продукту, у системі складних зв’язків і взаємозалеж­ностей, зумовлених соціальною структурою суспільства, гли-
биною соціальних суперечностей та об’єктивними можливостями їх подолання засобами економічної політики. Сьогодні високий рівень соціальної безпеки входить у систему першочергових пріоритетів країн, що вирішують різні завдання економіч­ного розвитку й функціонування. У своїй основі цей процес, на нашу думку, має об’єктивні тенденції, зумовлені всім ходом суспільного розвитку протягом ХХ ст. і підпорядковані еволюції людини як кінцевої мети будь-якої соціально-економічної актив­ності. Реалії соціально-економічного життя людства свідчать про те, що на рубежі ХХІ ст. почалися стрімкі якісні перетворення в суспільних взаєминах, пов’язані з усвідомленням нової домінанти поступу — розвитку людини, особистості з усім багатством її здібностей і потреб. Завдяки такому підходу в концептуальному плані на зміну людині економічній приходить людина соціальна.

Орієнтація на задоволення потреб людини стає абсолютно необхідною умовою політики забезпечення національної безпеки.
У зв’язку з цим вважаємо необхідним указати на ті зміни в суспіль­ному розвитку, що уможливили сформування нової домінанти соціально-економічних взаємин. Визначальними серед них є:

1. Надання праці творчого характеру, який в умовах стрімкого збагачення свого змісту перетворюється в основний чинник належних соціально-економічних змін, виступає своєрідною рушійною силою науково-технічної революції.

2. Революційні зміни в продуктивних силах, що зумовлюють відповідні перетворення в системі соціально-економічних взаємин, пов’язуються передусім зі зростанням якості людського чинника, активним нагромадженням і реалізацією інтелектуального потенціалу.

3. Різноспрямований і суперечливий вплив на сучасний розвиток глобалізаційних процесів, що призводять до виникнення й поглиблення проблем, пов’язаних із природними, природно-антропогенними, антропогенними (у тому числі економічними і соціальними) явищами, котрі виникли в процесі розвитку сучасної цивілізації і мають усепланетарний характер як за масштабами й значущістю, так і за способами їх розв’язання. Розуміння глобальних проблем у сфері взаємодії природи і суспільства, у сфері суспільних взаємин, розвитку людини та забезпечення її майбутнього потребує певного пом’якшення соціально-економіч­них суперечностей, орієнтації на «загальнолюдські цінності» і є важливою метою сучасного соціально-економічного й суспільного розвитку загалом.

Посилення взаємозумовленості соціальної та економічної складових розвитку викликане низкою тенденцій. По-перше, еко­номічна безпека, як комплексна характеристика розвитку й функ­ціонування економічної системи, синтезує в собі всі форми проявів суспільних взаємин, здатних викликати реальний або потенційний конфлікт інтересів. При цьому соціальна сфера за кризового розвитку перетворюється в дестабілізуючий чинник і потребує як об’єктивної діагностики й моніторингу в системі критеріїв національної економічної безпеки, так і реалізації невідкладних заходів щодо забезпечення необхідного рівня показників—індикаторів соціальної сфери.

По-друге, характер процесів, які відбуваються в структурі соціуму, дає змогу віднести суперечності в даній сфері до стратегіч­них загроз економічній безпеці, що стосуються ключового компонента національного багатства — людського капіталу. При цьому соціальний аспект забезпечення економічної безпеки починає переважати на тактичному і стратегічному рівнях системи безпеки держави. У цих умовах правомірним є твердження, що економічна безпека органічно переростає в соціально-економіч­ну, а критерії оцінки соціальної сфери з позицій безпечного впливу на всі форми прояву взаємин, що зумовлюють базові цінності та інтереси суспільства, перетворюються в ключові чинники оцінки рівня безпеки.

Таким чином, соціальна домінанта стає найважливішою метою процесів забезпечення національної безпеки на всіх суб’єкт­них рівнях і функціональних напрямах діяльності. Розвиток економічної і соціальної сфери формує єдиний взаємозумовлений процес, у межах якого здійснюється вплив на параметри національ­ної безпеки по всьому спектру проявів перетворюючої активності людини. Соціальний компонент економічної безпеки перетворюєть­ся в передумову забезпечення високого рівня розвитку продуктив­них сил і виробничих відносин згідно з основоположними дер-
жавними і суспільними інтересами, що констатуються в системі критеріїв національної безпеки країни.

Разом із тим, соціальний поступ — не тільки передумова, а й ключове завдання щодо забезпечення високих параметрів безпеки. Така подвійна роль соціальних чинників потребує посилення уваги саме до соціально-економічних аспектів проблем безпеки на сучасному етапі суспільного розвитку, хоча концептуальна єдність економічних та соціальних підвидів безпеки не дає підстав ігнорувати їхні внутрішні відмінності. Якщо економічна безпека має своїм об’єктом розвиток економічної структури су-
спільства, удосконалення господарського механізму, то соціальна безпека спрямована передусім на захист індивідуума як найвищої цінності будь-якої країни.

Захист життя, здоров’я, добробуту, прав і свобод людини утворює внутрішній зміст соціальної безпеки. Із соціалізацією економічного розвитку соціальна безпека підпорядковує своїм завданням усі форми взаємин стосовно безпеки як в економічній, так і в політичній сферах суспільства, зумовлюючи динаміку соціальної системи регулювання та життєзабезпечення. Відповідно об’єктами соціальної безпеки виступають люди, їхні спільноти і стосунки, належні соціальні потреби, системи соціалізації людини і соціальні інфраструктури: освіта, виховання, культура, торгівля, охорона здоров’я, спосіб життя. Отже, соціальна безпека — це надійна захищеність життєво важливих інтересів соціальних суб’єктів макро- та мікрорівнів, збереження і розвиток людського потенціалу, підтримка ефективного стимулювання діяльності людей, систем їхньої соціалізації та життєзабезпечення.

Важливою ознакою наявності високого рівня соціальної безпеки є можливість самостійно (без зовнішнього впливу) реалізовувати заходи розвитку соціальної сфери відповідно до системи усвідомлених національних інтересів.

Найважливішими національними інтересами України в соціаль­ній сфері є:

— гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина;

— розвиток громадянського суспільства, його демократичних інститутів;

— розвиток духовності, моральних засад, інтелектуально-
го потенціалу Українського народу, зміцнення фізичного здоров’я нації, створення умов для необхідного відтворення населення;

— створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення;

— забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства.

Реалізація окреслених соціальних інтересів потребує запобігання реалізації руйнівних загроз, найнебезпечніші серед яких у соціальній сфері України такі:

— невідповідність програм реформування економіки країни і результатів їх здійснення визначеним соціальним пріоритетам;

— неефективність державної політики щодо підвищення трудових прибутків громадян, подолання бідності та збалансування продуктивної зайнятості працездатного населення;

— криза системи охорони здоров’я та соціального захисту населення і, як наслідок, небезпечне погіршення стану здоров’я населення; поширення наркоманії, алкоголізму, соціальних хвороб;

— загострення демографічної кризи;

— зниження можливостей здобуття якісної освіти представниками бідних прошарків суспільства;

— прояви моральної та духовної деградації суспільства.

Таким чином, соціальна безпека виникає як соціальний феномен у процесі розв’язання суперечності між такою об’єктив­ною реальністю, як небезпека, і потребою соціального індивідуума, соціальних груп і спільнот запобігти їй, локалізувати чи усунути наслідки небезпеки, реалізувавши свої соціальні інтереси найадек­ватнішими засобами. Цілеспрямована діяльність щодо забезпечення високого рівня соціальної безпеки як у межах
політики соціально-економічних реформ держави, так і в проце-
сі реалізації механізмів самозабезпечення з боку соціальних суб’єктів, потребує визначення критеріїв, показників, факторів зміни стану безпеки. Звідси виникає гостра потреба в науково обґрунтованому дослідженні рівня соціальної безпеки та її констатації в системі параметрів, здатних виконувати функцію спря­мування практичних заходів на досягнення цілей безпеки в соціальній сфері.

§2. Соціальна безпека та її діагностика

Дослідження рівня соціальної безпеки виступає важливим засобом констатації і формалізації якісних та кількісних параметрів суспільного розвитку. Будучи за своєю суттю цілеспрямованою діяльністю з установлення ступеня відповідності характеру розвитку соціально-економічних процесів критеріям реалізації національних інтересів у соціальній сфері та запобіганню всеможливих загроз, діагностування покликане розв’язати дві найваж­ливіші проблеми в галузі соціальної безпеки будь-якої держави. По-перше, розкрити логіку й методологію дослідження, оцін-
ки рівня соціальної безпеки на основі аналізу системи глибинних причиново-наслідкових зв’язків її формування. По-друге, визначити методи й механізми, що дають можливість максимально ефективно впливати на параметри соціальної безпеки, приводити її рівень у відповідність до вимог економічного розвитку нашої країни.

Процес дослідження рівня соціальної безпеки та тенденцій його формування розгортається в площині субстанціонального та структурно-функціонального рівнів. Перший з наведених рівнів інтегрує в собі базисні прояви взаємин з приводу безпеки соціаль­но-економічного функціонування та розвитку. Дослідити субстан­ціональні грані процесу формування рівня соціальної безпеки — означає виокремити найсуттєвіші аспекти виробничих взаємин, з’ясувати систему суспільних суперечностей та тенденцій їх розв’язання. Логіка такого дослідження має ґрунтуватися на виявленні особливостей взаємозв’язку «соціально-економічні інтереси — соціальні загрози».

Динамічне співвідношення наведених категорій — важливий спонукальний мотив перетворюючої діяльності, який зумовлює процес розвитку соціальних явищ незалежно від суб’єктного рівня або окремих функціональних напрямів дослідження стану безпеки. Відповідно структурно-функціональний рівень дослідження безпеки акцентує увагу на суб’єктній структурі соціуму, функціональ­них сферах та формах прояву соціально-економічних взаємин. Якщо змістову грань субстанціонального рівня демонструє спів­відношення «соціально-економічні інтереси — соціальні заг­рози», то на структурно-функціональному рівні це співвідношення трансформується у взаємозв’язок «суб’єкт соціальної безпеки — функціональна сфера прояву його ролі». Отже, наведений рівень досліджень має розгортатись як у напрямі з’ясу­вання специфічних ролей окремих суб’єктів і соціальних струк­тур у механізмі національної безпеки, так і за сферами соціально-економічної активності.

Наявність зв’язку наведених рівнів дослідження зумовлює можливість руху процесів пізнання взаємин з приводу безпеки як у напрямі від загального, абстрактного (субстанціональний рівень) до одиничного, конкретного (структурно-функціональний рівень), так і в зворотному напрямі — відповідно до обраних цілей і критеріїв. Взаємообумовленість та відносна самостійність субстанціональної та структурно-функціональної ланок єдиної методології досліджень — важливий фактор розвитку наукових підходів до визначення рівня безпеки соціальної сфери.

Характеризуючи змістовий бік субстанціонального рівня дослідження, слід визначити важливий методологічний засновок — необхідність задоволення всієї сукупності потреб на основі реалізації системи економічних інтересів. Феномен та ієрархія потреб докладно розглядаються в працях таких учених, як А. Маслоу, Ф. Герцберг, К. Альдерфер. У межах розроблених ними моделей ієрархії представлені потреби в безпеці й захищеності (у Маслоу — безпосередньо як елемент ієрархії, а в моделях Герцберга і
Альдерфера — опосередковано). Сучасна соціальна проекція потреб у безпеці зумовлює підвищення їхнього ієрархічного рівня, розгляду як важливого елемента соціальних потреб. Разом із тим соціальний рівень потреб вимагає і їх соціальної рефлексії, усвідомлення необхідності задоволення потреб у системі виробничих стосунків. У цьому аспекті потреби виявляються у формі усвідом­леного прагнення економічних суб’єктів задовольнити соціально-економічний інтерес.

Найчастіше економічні інтереси розглядаються як базові цінності, що виражаються у вигляді ідеального або нормативного комплексу цілей. Такий підхід виражає вже практичний аспект дослідження рівня соціальної безпеки. Соціальні інтереси формалізовані у вигляді системи цілей — основа діяльності щодо їхнього досягнення, у процесі якої й формується рівень соціально-економічної безпеки. Система соціальних цілей здатна не тільки характеризувати соціально-економічні інтереси, а й відображати окремі з них залежно від ступеня сформованості механізмів реалізації інтересів.

Разом із тим слід зазначити, що розгляд соціально-економіч­них інтересів, констатованих у системі цілей соціальної діяльності як єдиної субстанціональної основи дослідження рівня економічної безпеки, є дещо спрощеним. Сучасна економічна система несе в собі весь спектр взаємодій у межах виробничих взаємин, охоплює підсистеми ринкового, державного, саморегулювання, зумовлює й наявність різних чинників, які певною мірою ускладнюють або роблять неможливою реалізацію соціально-економіч­них інтересів, досягнення поставлених цілей функціонування і розвитку. Сукупність таких явищ у процесі концептуального ана­лізу соціальної безпеки визначають категорією загрози. Саме загрози в співвідношенні з економічними інтересами виступають, на нашу думку, другим найважливішим об’єктом дослідження субстанціонального рівня соціальноної безпеки.

Раніше ми розглядали загрозу як одну з форм інтенсивності прояву небезпеки. Однак виявлення змісту цієї категорії відповід­но до сфери соціальної безпеки потребує його деталізації. Так, аналіз сучасної економічної літератури дає змогу навести кілька трактувань загроз:

— зумовлене природною, зовнішньою або внутрішньою — соціальною, економічною або будь-якою іншою ситуацією, виникнення можливості завдання шкоди соціальним інтересам або формування виразної тенденції виникнення такої можливості;

— сукупність умов і чинників, що створюють небезпеку життєво важливим соціальним інтересам особистості, суспільства й держави;

— очевидні або потенційні дії, що ускладнюють або роблять неможливою реалізацію національних інтересів, створюють небезпеку для соціально-економічної і політичної системи, національним цінностям, життєзабезпеченню нації або окремої особи.

Як джерела загроз доцільно виокремити, по-перше, відмінності в соціально-економічних інтересах і механізмах їх реалізації, а по-друге — обмеженість природних ресурсів, різний ступінь забезпеченості ними, відмінності в умовах здійснення господарської діяльності, та встановлення соціального статусу. У процесі дослідження рівня соціальної безпеки загрози виступають, з одного боку, як об’єктивний чинник спрямування соціально-економічної активності внаслідок об’єктивних обмежень економічного середовища, а з іншого — як суб’єктивна інтерпретація можливих наслідків її реалізації. Зазначимо, що зв’язок «соціально-економічні інтереси — соціальні загрози» на субстанціональному рівні дослідження стану соціальної безпеки доцільно розглядати як загальну тенденцію домінування тих чи тих аспектів соціально-економічних взаємин та напрямів її реалізації. З’ясуван­ня стану безпеки на вказаному рівні означає, перш за все, виокремлення базисних суперечностей соціального життя, загального рів­ня конфліктності соціально-економічної взаємодії та принципових можливостей розв’язання вказаних суперечностей. Такий абстрактно-теоретичний напрям досліджень має виявити рушійні сили встановлення рівня соціальної безпеки, сформувати спектр загальнометодологічних підходів до оцінювання становища в соціальній сфері. Однак субстанціональний рівень досліджень не в змозі охопити всю багатогранність системи взаємин з приводу соціальної безпеки.

Важливі питання визначення функціональної сфери реалізації соціальних суперечностей, виявлення факторів, якісних і кількісних параметрів оцінки стану безпеки, необхідність використання висновків досліджень стану соціальної безпеки в процесі здійснення практичної діяльності об’єктивно потребують конкретизації досліджень, реального посилення зв’язку з економічною практикою. Вирішення окремих завдань здійснюється на структурно-функціональному рівні дослідження, і спрямованість аналізу на цьому рівні зумовлює розгляд процесів формування соціальної безпеки відповідно до особливостей суб’єктної структури соціуму та окремих функціональних напрямів реалізації соціально-економічних інтересів. Такий підхід зумовлює вельми широку предметну галузь пізнання соціальної безпеки, розмаїття наукових підходів і методів щодо виявлення її рівня.

Урахування особливостей ролі окремих соціальних суб’єктів у суспільних взаєминах, розв’язання конкретних суперечностей у межах конкретних функціональних сфер соціально-економічної діяльності в процесі відтворення та забезпечення на цій основі інтегрального впливу на рівень соціальної безпеки — усі ці важливі проблеми стають об’єктом уваги на структурно-функціональ­ному рівні розгляду соціальної безпеки. Відповідно змінюється й інструментарій досліджень: від абстрактно-теоретичного до функ­ціонально-практичного — із широким застосування розгалуженої системи критеріїв, параметрів, показників соціальної безпеки.

Під критерієм соціальної безпеки слід розуміти оцінку стану соціальної сфери з погляду найважливіших процесів, що відбивають її характер і напрями. Критеріальна оцінка соціальної безпеки охоплює оцінки:

— стабільності соціальних взаємин і структури;

— наявності умов запобігання і вирішення соціальних конфліктів;

— позбавлення економічного підґрунтя процесів десоціалізації суспільства.

Наведені критерії диктують вибір певних показників соціальної безпеки, які найадекватніше характеризують соціальну сферу держави, рівень кількісних і якісних параметрів її розвитку. При цьому показники соціальної безпеки мають відповідати таким вимогам:

— наявність високого ступеня інформативності;

— наявність зв’язку показників із суттєвими тенденціями і про­цесами розвитку соціально-економічної сфери на кожному етапі функціонування й розвитку;

— можливість їх застосування в практичній діяльності суб’єк­тів економічної системи.

Як найважливішу вимогу, що висувається до показників со-
ціальної безпеки, слід назвати їхню структурованість, що підкрес­лює, з одного боку, специфічні межі об’єкта дослідження, а з іншого — виявляє свою концептуальну єдність з ним. У процесі по­будови системи показників соціальної безпеки слід ураховувати, що процес діагностики рівня соціальної безпеки багато в чому визначається рівнем дослідження. Макро-, мезо-, мікроекономічний рівень, рівень сім’ї, особистості потребують використання різних систем показників і принципів діагностики. При цьому суб’єкти вищого рівня описуються показниками дедалі агрегованішого характеру. Тому система показників соціальної безпеки повинна включати в себе показники різного ступеня агрегованості, які мають задовольняти вимогам аналізу різної міри глибини.

Зазначимо, що найбільшого поширення в національних системах дослідження рівня соціальної безпеки знайшли загальні макроекономічні показники. Ця група показників охоплює най-
значущіші взаємозалежні й специфічні параметри, які дають максимально повну характеристику стану соціально-економічної сфери загалом. Найбільше поширення в системах національних спостережень рівня соціальної безпеки отримали такі показники: рівень зайнятості населення, рівень (норма) безробіття, мінімальна погодинна заробітна плата, питома вага зайнятих, що отримують плату на рівні неоподаткованого мінімуму, індекс людського розвитку (тривалість життя, рівень освіти, реальний ВВП на душу населення, у тому числі за паритетом купівельної спромож­ності), розрив між прибутками 10 % найприбутковіших і 10 % найменш прибуткових груп населення тощо.

Широке застосування систем показників на структурно-функціональному рівні дослідження економічної безпеки актуалізує проблему критеріїв оцінки стану безпеки, які набувають форми порогових значень параметрів безпеки. Порогові значення показників соціальної безпеки розглядаються як граничні величини, недотримання яких перешкоджає нормальному розвитку різних елементів відтворення, призводить до формування негатив­них, руйнівних тенденцій у соціальній сфері. Важливо підкреслити, що найвища міра безпеки досягається за умов, коли весь комплекс показників перебуває в допустимих межах своїх рубіжних значень, а задовільні значення одного показника досягаються не в збиток іншим. При цьому показники соціальної безпеки на-
бувають властивостей індикатора соціально-економічних явищ і процесів.

Прикладами порогових значень показників соціальної безпеки є такі: частка в населенні громадян, що мають прибутки нижче прожиткового мінімуму, — 7 %, тривалість життя — 70 років, розрив між прибутками 10 % найприбутковіших і 10 % низькоприбуткових груп населення — 8 разів, граничне значення за рівнем безробіття — 10—12 %. Обсяг ВВП на душу населення — 50 % середнього по «сімці» і 100 % середньосвітового показника ВВП.

Реальний стан відповідності деяких показників соціальної безпеки України їхнім пороговим значенням проілюстровано в табл. 1. Доповнюють картину незадовільного стану соцбезпеки такі цифри. За даними фахівців Ради з вивчення продуктивних сил України НАН, у 2000 р. майже 5 % населення використало до 30 % коштів, що перебували в обігу переважно тіньового або кримінального походження. При цьому 25 % населення України використало лише 8 % коштів. За офіційною статистичною інфор­мацією, частка вартості харчування в структурі витрат упродовж 1991—2000 рр. збільшилася майже вдвічі й досягла 64 %. Для економічно розвинутих країн ситуація з витратами третини сімейного бюджету на харчування вважається порогом бідності. Для порівняння підкреслимо, що, за різними оцінками, у відповід­ний період у США питома вага витрат на продукти харчування
в загальній масі грошових прибутків становила 15—25 %, Франції — 13—25 %, ФРН — 32 %, Японії — 24 %.

Таблиця 1