Формування політики «нацизму» в гітлерівський Німеччині

Говорячи про ідеологію націонал-соціалізму, і в першу чергу про расові теорії і становлення антисемітських поглядів, було б неправильно не торкнутися історії її формування й не згадати деяких діячів, чиї ідеї згодом стали невід'ємною складовою частиною ідеологічного багажу нацизму.

Расова теорія мала іноземне походження. Вона виникла в середині XIX століття в якості навчання, виправдовувала колоніальну політику, в роботах А. Ж. Гобіно, де Ляпужа та ін. англійських і французьких послідовників. У Німеччині ж на перших порах вона не знайшла серйозного відгуку, так як в той час перед правлячими класами стояли тоді зовсім інші національні і політичні завдання. В останній третині XIX ст. ситуація змінилася. Германський імперіалізм відчув себе достатньо сильним, готовим приступити до проведення імперської політики. Раптово грунт для ідей Гобіно виявилася вельми плідним і вони дали в Німеччині потужні плоди.

Хаустона Стюарда Чемберлена можна вважати свого роду «піонером» на цьому поприщі. Правда, роботи Чемберлена не відрізнялися оригінальністю. Вони являли собою своєрідний місток між поглядами старої реакції і наслідуючого їй нацизму. У роботах Чемберлена зустрічаються і расизм і багато інших ідей, які згодом стали невід'ємною частиною націонал-соціалізму. Хоча, властивий йому антисемітизм не носив настільки патологічно - біологічного характеру і йому було чуже «загравання» з соціалізмом, нацистську ідеологію неможливо уявити без поглядів, які проповідував Чемберлен.

Чемберлен не був одинаком і незабаром на книжковий ринок хлинув потік аналогічних праць. Найбільшу популярність серед них отримали роботи Людвіга Вольфмана, і насамперед, його «Політична антропологія». Але особливо цікавими, з точки зору вивчення витоків нацистської ідеології є роботи Євгенія Дюринга. У них особливо яскраво представлений елемент з'єднання антисемітизму і соціалізму - прийом, який згодом широко використовувався націонал-соціалістами.

Чому ж расизм і антисемітизм мали успіх? На думку деяких дослідників, вони були свого роду формою подолання «комплексу неповноцінності». Цей комплекс був властивий дрібним буржуа і взагалі обивателю, особливо гостро «воспринимавшему» нестійкість свого соціального становища. Для таких категорій людей антисемітизм міг послужити методом самоствердження, що дозволяє навіть самому «опустившемуся» обивателю відчувати себе істотою вищого порядку порівняно з іншими (може бути більш успішними і розумними), не мають привілеї народитися від осіб більш цінною раси або національності.

В якості об'єкта нацистами спочатку були обрані євреї. Вибір цей був невипадковим. У Німеччині була значна єврейська меншина. У результаті листопадової буржуазно-демократичної революції 1918 р. євреї отримали громадянське рівноправ'я. Економічна активність єврейського народу в сфері підприємництва та торгівлі посилилася. Ряд громадян єврейської національності займали помітні позиції в області культури, в публіцистиці. Євреї виділялися своєю активною участю в самих різних сферах життя Німеччини. Консервативна частина Німеччини спостерігала за цим процесом з глибоким незадоволенням, що сприяло пожвавленню побутового антисемітизму.

Євреїв звинувачували в організації революційного хаосу, який поклав початок багатьом новим перетворенням, і в процесі створення республіки. Єврей Курт Ейснер очолив «Республіку Рад» в Баварії, єврейка Роза Люксембург зіграла ключову роль у «повстання Спартака» в Берліні. У Веймарській республіці багато євреїв входили до лав помірно лівих і ліберальних партій. Вони були зайняті у всіх сферах економічного, культурного та інтелектуального життя. Наприклад, автором Веймарської конституції став єврей Гуго Прейсс.

В очах численних супротивників Веймарської республіки активна участь євреїв у житті країни слугувало додатковим доказом їхньої вини в нещастя, що спіткали вітчизну, - адже ці нещастя відкрили євреям шлях у вищі верстви німецького суспільства.

Як вже було сказано вище, Гітлер був домінантною фігурою всього руху. Його досвід, світогляд, расизм, неприйняття демократії і, звичайно, антисемітизм відбилися на нацистської ідеології та її принципах. «Народ і раса» - основа його світогляду. Разюче, що про що б не писав чи говорив Гітлер, все і завжди незмінно пов'язано з єврейством. Основні ідеї Гітлера знайшли відображення в програмі НСДАП, багато з них були викладені в автобіографічній книзі «Моя боротьба» («Майн кампф», нім. Mein Kampf).

Вже в першому своєму політичному творі (16.01.1919) Гітлер писав про євреїв наступне:

«Отже, серед нас живе чужа раса, яка не хоче і не може пожертвувати своїми расовими рисами, відректися від своїх почуттів, думок і прагнень, але користується тими ж політичними правами, що і ми самі. І якщо почуття євреїв звернені лише на матеріальну сторону життя, то в ще більшій мірі це відноситься до їх думок і прагнень... Він (єврей) впливає на громадських лідерів візантійськими лестощами, підриває національну гордість і силу нації знущанням і безсоромними наклепницькими навчаннями. Його зброя - це громадська думка, але не те, яке знаходить вираз у відкритій пресі, а сфабрикована підробка поглядів і думок. Його сила - сила грошей, міцніюча з допомогою відсотків і накладає на інші народи найнебезпечніше ярмо... Все, що підтримує людей в їх прагненні до кращого, чи то релігія, соціалізм, демократія для нього (єврея) лише засіб задоволення його жаги до грошей і влади. Його діяльність веде до деградації націй, серед яких він живе...»

У цьому ж творі Гітлер пише про роль антисемітизму, який повинен прийняти форму законної боротьби. Мета антисемітизму представляється йому в ліквідації привілеїв для євреїв і їх тотальної депортації.

Перша програма НСДАП, відома як «Програма 25 пунктів», поклала початок майбутньої антисемітської політики Рейху. Програма була вироблена Гітлером і Антоном Дрекслером. Найбільш важливими і цікавими, є пункти 4, 5 і 6. Так наприклад, в четвертому пункті програми говорилося: «Громадянином Німеччини може бути тільки той, хто належить до німецької нації, в чиїх жилах тече німецька кров, незалежно від релігійної приналежності. Ні один єврей не може ставитися до німецької нації і бути громадянином Німеччини». В ідеалі, Німеччина повинна бути очищена від євреїв. Але п'ятий пункт програми дозволяв їм перебування в країні: «Той, хто не є громадянином Німеччини, може проживати в ній як гість, на правах іноземця». У шостому пункті вводиться обмеження для державних службовців: «Право обирати і бути обраним повинно належати виключно громадянам Німеччини. Тому ми вимагаємо, щоб всі посади будь-якого рівня - імперські, обласні чи муніципальні займали тільки громадяни Німеччини».

Отже, нацизм не був звичайним політичним або звичайним тоталітарним явищем. Часто виникає питання про роль антисемітизму в становленні ідеології нацизму. У підйомі нацизму вирішальну роль відіграли інші чинники: відсутність демократичних традицій у Німеччині, слабкість Веймарської республіки, економічна криза, політичне інтриганство. Разом з тим, видно, що антисемітизм був настільки важливим елементом нацистської ідеології, що його неможливо було ігнорувати. Ненависть до євреїв настільки поширилася і вкоренилася в Німеччині, що її нацистський варіант не відлякав громадськість.

Підводячи підсумок зазначимо основні пункти ідеології нацизму:

- Соціал-дарвінізм і расизм;

- Містицизм;

- Антимарксизм;

- Антилібералізм і антипарламентаризм;

- Антисемітизм.

Укладач: Мельников Едуард Олександрович

посада

науковий ступінь, вчене звання Е.О. Мельников