Становлення комуністичної ідеології в радянській Росії

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

1. Становлення комуністичної ідеології в радянській Росії.

2.Формування фашизму в Італії: суть навчання, мета і завдання.

3. Режим Франко і політика фашизму в Іспанії.

4. Американська модель демократії після Першої світової війни.

5. Формування політики «нацизму» в гітлерівський Німеччині.

Рекомендована література:

1. Новейшая история стран Европы и Америки. ХХ век. 1900-1945 гг. – Ч.1/ ред.. А Родригеса, М. Пономарёва. –М.: Владос, 2001

2. Александров В.В. Новейшая история стран Европы и Америки. 1918-1945 гг. –М.: Высшая школа, 1986

3. Всесвітня історія. Довідник школяра і студента. – Донецьк, 2004

4. Всемирная история / ред. Я.М. Бердичевской. -10 кл., К., 1997

5. Мальков В.Л. Франклин Рузвельт. Проблемы внутренней политики и дипломатии: Историко=документальные очерки. –М., 1988

6. Яковлев Н.Н. Франклин Рузвельт: человек и политик. – М., 1981

7. Колье Р. Дуче. Взлёт и падение Бенито Муссолини. Биография. –М.: Центрополиграф, 2001

ТЕКСТ ЛЕКЦІЇ

Становлення комуністичної ідеології в радянській Росії.

Постійним опонентом соціал-демократичної політики і теорії виступає комуністичний рух. Комунізм (від лат. Communis - загальний) як політична ідеологія виник у середині XIXст. Він став альтернативою і лібералізму, і консерватизму. Головна його відмінність від них полягає в радикалізмі. Комуністи оголосили своєю метою знищення всіх варіантів старого суспільного ладу, заснованого на нерівності, і створення нового ладу, заснованого на соціальній рівності. У цьому полягає антиконсерватизм комуністичної ідеології.

Основоположники цієї ідеології К. Маркс і Ф. Енгельс сформулювали її основні принципи в роботі «Маніфест Комуністичної партії» (1848), яка стала керівництвом до дії для радикальної частини європейського робітничого руху XIX - початку XX ст.. Радикалізм цієї ідеології та відповідного її політичної течії полягав в орієнтації на здійснення соціальної революції з метою встановлення диктатури пролетаріату (незаможного класу), знищення з її допомогою приватної власності, соціальної нерівності та побудови безкласового суспільства, забезпечує вільний і всебічний розвиток кожного індивіда.

У цьому відношенні комунізм протистоїть лібералізму, що стверджує, що індивідуальна свобода заснована на приватній власності. Старе держава, заснована на пануванні одних класів над іншими, згідно комуністичної ідеології, потрібно замінити громадським самоврядуванням. Демократія для комуністів означає підпорядкування меншості (підприємців) більшості (трудящим).

Якщо звернутися до теоретичних роботам радянських часів про комуністичну ідеологію, то там можна прочитати про те, що ця ідеологія передової частини населення при соціалізмі і Ідеологія переважної частини населення при комунізмі. Економічною основою комуністичної ідеології є єдина комуністична власність, яка забезпечує пріоритет суспільних інтересів над особистісними та груповими і заперечення експлуатації і гноблення людини людиною в будь-яких формах Основними рисами комуністичної ідеології є: щодо суспільства і особистості - превалювання суспільних інтересів над груповими та особистими, участь своєю працею кожної особистості у зміцненні суспільства, створення суспільством для всіх своїх членів максимальних можливостей для задоволення матеріальних і духовних потреб; у відносинах особистостей - співпраця, взаємоповага, взаємодопомога; у відносинах суспільства і особистостей з природою повна компенсація завдається природі шкоди та сприяння її розвитку.

Комунізм - ідеологія, суттю якої є критика капіталістичних відносин з позицій заперечення приватної власності, з позицій колективізму. Політичні ідеї комуністичної ідеології базуються на безмежній вірі в теорію прогресу, на месіанської трактуванні ролі робітничого класу в суспільстві, на утопічному розумінні природи людини, на вірі в історичну неминучість революційної заміни капіталізму соціалізмом.

Її основні принципи: знищення приватної власності і перехід до державної, централізоване планування, пріоритет колективних і державних інтересів над інтересами особистості, керівна роль робітничого класу і комуністичної партії в суспільстві.

Так, В.І. Ленін, розвиваючи революційну традицію марксизму, взявши в цьому навчанні його найбільш агресивні риси, розробив вчення про етапи соціалістичної революції, про злам «буржуазної державної машини», «диктатуру пролетаріату», партії «нового типу», ведучою суспільство до «висот комунізму». Згодом ленінський фундаменталізм послужив основою для виникнення сталінського режиму, теоретики якого, висунувши ідею про посилення класової боротьби у міру соціалістичного будівництва, створили ідейну основу для забезпечення суспільних перетворень (усуспільнення виробництва, індустріалізації народного господарства, колективізації села тощо) засобами терору і геноциду цивільного населення.

Історія XX ст. поряд з загальнокомуністичним вмістом гасел комуністів виявила і органічні пороки цієї ідеології, перешкодити, в кінцевому рахунку, її втілення в сучасному світі. Так, для індустріального етапу розвитку суспільства неприйнятним виявилося негативне ставлення комуністів до економічної нерівності індивідів, до конкуренції і принципам неоднакового винагороди за працю, обумовлених відмінностями в здібностях, освіті та інших характеристиках індивідів. Бажаючи виправити «несправедливість» суспільства, комуністи намагалися замінити їх механізмами нетрудового розподілу доходів, політичним регулюванням економічних процесів, визнавали необхідним свідоме встановлення державою принципів і норм соціальної рівності. Тому в ідеології комунізму держава завжди височіла над індивідом, свідоме управління - над еволюційним ходом розвитку суспільства, політика - над економікою.

Комінтерн був однією з найважливіших політичних організацій першої половини XX століття. Основною офіційно зазначеною метою його створення була «світова пролетарська революція», яка, країна за країною, мала охопити увесь Світ. К кінцю 1920-тих років ця ціль себе зжила, втратила актуальність, і тому стала суперечити доктрині сталінізму - побудови «соціалізму в окремій країні». Організація Комінтерну перетворилася на радянський інструмент підривної діяльності (шпигунства та диверсій) у країнах Заходу на користь СРСР. Формальним керівним органом комінтерну був світовий конгрес. Окремі учасники формували лише секретаріат та президію Виконавчого комітету комуністичного інтернаціоналу (ВККІ). Реально та безпосередньо роботу Комінтерну координували ОГПУ та Іноземний відділ НКВС (рос. ИНО НКВД), вони ж здійсняли і «ротацію» кадрів - арешти та розстріли іноземних громадян.

Починаючи від середини 1920-тих років, Комінтерн використовувався керівництвом СРСР - ВКП(б) для так званої «більшовизації» комуністичних партій та був інструментом впливу на комуністичні партії та організації в інших країнах. Після захоплення групою Сталіна абсолютної влади в КПРС і СРСР в кінці 1927 року, у відносинах із зарубіжними компартіями домінантою став пріоритет інтересів Радянського Союзу і підпорядкування цьому діяльності всіх компартій. Захопивши повноту влади, Сталін проголосив «наявність» зобов'язань пролетарів «всіх країн» перед «диктатурою пролетаріату в СРСР»

В програмах та поставлених цілях Комінтерн спирався на ідеї Карла Маркса та Фрідріха Енгельса. Однак, визначальний вплив під час заснування мали ідеї Леніна та більшовиків Росії. Згідно з ними, світ перебував на етапі імперіалізму та війни, тобто, на порозі революції. Такі ідеї могли спиратись на тогочасний стан справ, досвід Першої світової війни 1914–1918 років та спричинені нею події, наприклад: падіння монархії Габсбургів, лютнева революція в Німеччині 1918 року та масові страйки в Європі та США. Але найбільшого натхнення надавав успіх Жовтневого перевороту 1917 року у Росії. Внаслідок перевороту до влади прийшли більшовики, що відкрило можливість розбудови «соціалістичної держави». Згідно з ідеями засновників комінтерну належало перетворити жовтневий переворот на світову революцію, що мало призвести до встановлення «диктатури пролетаріату» в усьому світі. При цьому комінтерн, що був організацією із суворою дисципліною, мав взяти на себе координацію та керівництво подіями.

Визначальний вплив на історію комінтерну мали російські більшовики, а згодом - Всесоюзна комуністична партія (більшовиків). ВКП(б) істотно переважала інші комуністичні партії, як кількісно, так і доступними матеріальними ресурсами. Для порівняно менших комуністичних партій інших країн більшовики були прикладом «успішних революціонерів». Інші партії залежали від них як ідеологічно та організаційно, так і, часто, фінансово.

На цьому тлі історію комінтерну можна поділити на три фази:

Починаючи від жовтневого перевороту 1917 року і до 1920 року; розбудова всесвітнього комуністичного руху з метою здійснення світової революції мала велику вагу для лідерів Радянської Росії. Заради досягнення цієї мети керівники Радянської Росії був готовий йти на жертви.

Від початку 1920-тих років відбувається консолідація радянської влади. На цьому етапі використання організації радянською владою як інструменту збалансовує ідею світової революції.

Приблизно від середини 1920-тих років розпочалася третя фаза, відзначена сходженням Сталіна до влади у Радянському Союзі. Комінтерн став служити виключно інтересам радянської держави. Сталін диктував курс та використовував організацію як інструмент зовнішньої політики.

Початкова мета комінтерну, - пролетарсько-комуністична світова революція, - не була досягнута, і з середини 1920-тих років перестала фігурувати в його політиці. Хоча комуністичний інтернаціонал і був масовою організацією, жодній іншій комуністичній партії - члену комінтерну окрім радянської, не вдалось здобути владу. Політика комінтерну спричинила політичну поляризацію та розбрат в середині робітничого руху лівого спектру, що супроводжувалися поширенням фашизму в Європі.

З 1922 року комінтерн об'єднував 66 партій з 1.2 мільйонами членів. 1928 року до комінтерну входило 40 партій з 1.6 мільйонів членів, з них 440 000 за межами Радянського Союзу. 1935 вже налічувалось 61 партії з 3.1 мільйона членів, з яких 785 000 за межами Радянського Союзу.

Було створено також кілька організацій, що підлягали керівництву Комінтерном. 1921 року - Червоний інтернаціонал профспілок - Профінтерн, що проіснував до 1937 року. 1919 року - Комуністичний інтернаціонал молоді (КІМ), що мав понад 200 000 членів. Були також створені Селянський інтернаціонал та Міжнародна жіноча рада.

До 1926 комінтерн очолював Григорій Зінов'єв, після нього, до 1928 року, головою був Микола Бухарін. 1935 генеральним секретарем став Георгій Димитров. Комінтерн було розпущено 1943 року. Внаслідок втілення політики Сталіна він втратив політичний сенс задовго до того. За кардинально відмінних умов 1947 року Радянським Союзом було створено начебто наступника - Комуністичне інформбюро (Комінформ).