Оцінка діяльності учнів на уроках фізкультури. Види, критерії, вимоги до учнів при обліку успішності на уроках

Серед проблем, що мають суттєвий вплив на підвищення ефективності і якості навчання, особливе місце займають перевірка і оцінка навчальної діяльності учнів.

Перевірка і оцінка знань, умінь і навичок виконують навчальні, контролюючі і виховні функції. Від того, як здійснюється перевірка і оцінка знань, умінь і навичок, багато в чому залежить поведінка учнів, їх ставлення до навчання, домашньої, урочної і позакласної роботи, формування інтересу до предмета, а також таких важливих якостей школяра, як самостійність, ініціатива, працелюбство тощо.

У традиційних умовах масового навчання в школі контролює, перевіряє, оцінює, висловлює своє судження, як правило, педагог. “Увільнивши”, таким чином учня від усіх цих операцій, він позбавляє його власних контролюючих і оцінюючих компонентів. Оцінювання і оцінка учителя втрачають для учня сенс. Окрім того, недостатня поінформованість про критерії та еталонні вимоги, за якими учитель здійснює контроль і висловлює оцінні судження, призводить до низького рівня самооцінки, критичності і самокритичності у школярів. Встановлено, що оцінка учителя призводить до сприятливого виховного результату, якщо учень внутрішньо погоджується з нею. Адже у більшості випадків учні ведуть оцінку своїх досягнень паралельно і не завжди узгоджено з учителем. Показано, що у встигаючих учнів співпадання між власною оцінкою і оцінкою, яку поставив їм учитель, буває значно частіше (у 46% випадків), ніж у слабовстигаючих (11% випадків).

Інколи учитель вважає, що він достатньо повно і цілковито знає здібності кожного учня і тому може виставити оцінку кожному, навіть не перевіряючи його знання і вміння. Досвідчений педагог, справді, добре знає своїх учнів, але, разом з тим, він знає і те, що систематичний облік успішності — це складова частина методики навчання, оскільки він показує учням сильні і слабкі сторони їх діяльності, формує в дитячій свідомості загальні критерії оцінки виконання різних завдань, допомагає формуванню взаємооцінки, підкреслює ріст і просування у навчальній діяльності кожного учня індивідуально. За результатами перевірки засвоєння навчального матеріалу за поточну серію уроків учитель може визначити, наскільки вірно, успішно реалізує він свої плани і при необхідності вносить відповідні корективи. Оцінки, які учитель ставить учням, повинні об’єктивно відбивати їх навчальну діяльність. На жаль, трапляються випадки, коли учитель використовує низьку оцінку в якості покарання, а високу — в якості заохочення. Від об’єктивної педагогічної оцінки залежить часто поведінка учня в колективі: недостатнє завищення або заниження власних можливостей, невпевненість у собі або, навпаки, надмірна самовпевненість — формує певне ставлення до власної навчальної діяльності.

Оціночна діяльність учителя повинна бути всебічна і систематична. Вона набуває рис систематичності, якщо він здатний постійно, гнучко і адекватно реагувати на зміни в знаннях, уміннях, навичках і фізичній підготовленості учнів, методично грамотно організувати цілеспрямоване вивчення теоретичного і практичного матеріалу.

Перевірка успішності завжди включає оцінку, проте форсування оцінки в балах інколи не обов’язкове, важливе виховне значення має оціночне судження. За допомогою оціночних суджень можна відзначити навіть незначні початкові зрушення в знаннях, навичках і розвитку фізичних якостей. Ці зрушення можуть бути настільки мізерні, що їх неможливо оцінити у вигляді оцінки. До таких зрушень можна віднести, наприклад, зміни у психіці (прояв учнями рішучості, впевненості і т. ін.), у техніці (більш раціональне виконання окремих рухів у цілісній руховій дії), у фізичній працездатності (здатність більш тривало або інтенсивно виконувати рухові завдання). Ці невеличкі новонабуття учнів спостережливий учитель повинен побачити, визначити їх значимість і адекватно (відповідно до реальних досягнень) словесно оцінити.

В основі оціночних суджень лежать переважно якісні словесні характеристики, наприклад, добре, гірше, краще, швидко, повільно, далі, ближче і т. д. Такі оціночні судження спрямовують учня на відчуття незнайомих йому досі м’язових координацій і фізичних напружень, регулюють або коригують, якщо є відхилення, його діяльність у просуванні до кінцевої мети навчального завдання. Оціночні судження дуже зручні у застосуванні, вони не вимагають додаткових витрат урочного часу, висловлюються учителем під час виконання вправи учнем або відразу після цього. Чим частіше учень отримує на уроці від учителя оціночні судження про свої поточні досягнення або недоліки, тим швидше і якісніше він буде справлятися із поставленим завданням.

Оцінка за п’ятибальною системою виставляється в класні журнали лише за передбачені навчальною програмою знання, уміння і навички і показники фізичної підготовленості, які і є основними критеріями успішності учнів з предмету “фізична культура”.

Знання оцінюються через їх практичний прояв при організації і проведенні самостійних занять, засвоєнні еталонних вимог та критеріїв оцінки техніки фізичних вправ, розвитку фізичних якостей, а також через виконання різноманітних функцій і дій на уроці, в режимі навчального дня школи і за місцемм проживання.

Оцінка техніки (якості) виконання вправ здійснюється учителем, в кращому випадку; згідно з вимогами до аналогічних вправ того чи іншого виду спорту, а найчастіше на основі загального враження. Таке оцінювання не можна визнати задовільним ні з освітньої, ні з виховної точки зору.

Ефективним підходом до оцінки рухів, що вивчаються на уроках, вважається модельний варіант оцінювання. Оцінка техніки виконання вправи здійснюється на основі зіставлення якості виконання вправи з взірцем техніки за оціночною шкалою, наприклад, метання малого м’яча на дальність з місця з-за голови через плече. Цей прийом оцінювання дає можливість учителю не лише об’єктивно оцінити техніку виконання вправи, але й відкриває можливості для навчання учнів самооцінюванню і взаємооцінюванню.

Оцінка рівня розвитку фізичних якостей повинна здійснюватись з урахуванням динаміки особистих рекордів кожного учня. При такому підході, досягнення одних не будуть перекреслювати успіх інших. Кожен рухається до мети своїм темпом.

Тестові перевірки доцільно робити через кожні 14 днів (мінімальний час, який необхідний для перетворення потенціалу фізичних навантажень у підвищений рівень розвитку основних фізичних якостей дорівнює 10-ти дням).

Знаючи початковий рівень підготовки з конкретного нормативу і кінцевий результат, який повинен показати учень в кінці навчального року, можна визначити дефіцит фізичної підготовленості. Дефіцит ділиться на кількість тренувальних мікроциклів у навчальному році (один тренувальний мікроцикл — це період між чотирма уроками фізкультури). Таким чином визначається планове завдання на кожен тренувальний цикл. Наприклад, учень 9 класу В.— при першій тестовій перевірці показав результат у стрибку в довжину з місця 175 см. Норматив 230 см. (“відмінно”). Дефіцит тренованості — 55 см. Один тренувальний цикл (14 днів) включає 4 уроки фізкультури. У навчалльному році 68 уроків фізкультури. З них 16 уроків відводиться на лижну підготовку.

Щоб тестові перевірки показників фізичних якостей носили систематичний характер, для учнів класу складається графік ліквідації дефіциту фізичної підготовленості, який зберігається на останній сторінці щоденника.

Підсумкова оцінка за чверть виставляється на підставі всіх оцінок, які отримав учень за даний період часу, за винятком ІІ і ІІІ чвертей, оскільки в них планування навчального матеріалу здійснюється послідовно.

Тому в ІІ чверті перевага надається оцінкам, які отримав учень за вправи з розділу “Гімнастика”, а в ІІІ чверті — “Лижна підготовка”.

Річна оцінка виставляється на підставі четвертних. Якщо за один розділ (наприклад, “Легка атлетика”) Учень отримує в ІV чверті більш високий бал, то нижчий уже не береться до уваги.