Основний психологічний зміст вчення І.М. Сєчєнова про функції нервової системи і психіки, зворотний зв’язок, центральне гальмування, «мозкову машину» та її «придатки».

Відображу вальна діяльність людини зумовлена рефлекторною діяльністю мозку. Фундатором вчення про рефлекторну природу психіки є видатний російський фізіолог І. М. Сеченов (1829-1905). У своїх працях він вказував, що джерелом психічних актів як відображення діяльності є зовнішні подразники, що діють на організм. Ця діяльність виникає під час взаємодії індивіда з навколишнім світом, що здійснюється завдяки рефлекторній діяльності мозку.У своїй праці "Рефлекси головного мозку", опублікованій у 1863 році, І. М. Сеченов писав, що "всі акти свідомого і несвідомого життя за способом виникнення (походження) є рефлекси", що без зовнішнього чуттєвого подразнення неможлива психічна діяльність.

Відкрив феномен саморегуляції-живе тіло зберігає відносну сталість своїх станів,процесів,відповідно їх показників в умовах несталого, тобто мінливого, середовища. Цю сталість забезпечують спеціальні регулятори, які відслідковують уже наявні чи потенційно несприятливі для організму зміни його сталості. Згодом ця ідея лягла в основу вчення Клода Бернара про гомеостазис. Гомеостазис вимагає постійного безперервного моніторингу, змін у зовнішньому середовищі, які можуть порушити його та реагувати на ці зміни, щоб ефективно адаптуватися до них. Моніторинг власне гомеостазиму зовнішніх умов існування й реагування на ті зміни,які можуть порушити гомеостазис – це саморегуляція.

Цей моніторинг вимагає постійного зворотного зв’язку – інформування про ефективність реакцій, які забезпечують гомеостазис.

Забезпечується зворотний зв'язок не лише органами чуття, а ц «темним м"язевим чуттям» - відчуттями,що надходять від мязів тіла. Невдовзі Шервінгстон назвав мязеві відчуття пропріоцептивними. Ці відчуття інформують організм про ефективність його реакцій. Вони є каналом активного взаємозвязку живих істот з оточуючим світом, безпосередньо включені в процес відображення просторових, рухових, часових особливостей обєктів, які постають у психічних образах.

Іншими словами, не лише органи зовнішньої чутливості (зір,слух,нюх,смак,дотик), а й чутливість м"язів формують психічні образи.М"язи – не лише орган реагування, а й відображення,пізнання.

Це був ще один крок до розуміння проективності відображення просторових параметрів і співвідношень обєктів. Та інформація, яка надходить у мозок від язів у процесі просторової динаміки організму, фіксується і використовується як проективний досвід про розміщення, співвідношення предметів у просторі.

Плідним для розвитку фізіології ВНД і психології було обгрунтування Сєчєнова необхідності для організму механізмів гальмування.

Гальмування-не просто пасивний стан, не відсутність збудження, а активне, центральне (таке,що надходить від гальмівних мозкових центрів) стримування реакції на ті чи інші подразники.Гальмування вберігає найбільш актуальні для живої істоти в кожній ситуації адаптивні реакції, дії для інших, менш важливі реакції, дії,котрі можуть їм перешкодити, знизити ефективність, зруйнувати тощо, цим самим створюючи загрозу для організму.Гальмування-необхідний елемент саморегуляції. Воно є фізіологічним базисом вольових актів людини – свідомого стримування реалізації бажань і небажань, що відволікатиме суб"єкта від роботи,спрямованої на досягнення поставлених перед собою цілей.

Психічний акт Сєчєнов трактував на кшталт рефлекторного: надходить інформація, у центральній ланці опрацьовується, де організовується реакція на цб інформацію.

Психічний акт, як і рефлекс, складається не з двох функціональних структур (доцентрової і відцентрової ланки), а з трьох:

1)отримання інформації;опрацювання в центральній ланці;

реакція на інформацію;

2)зворотний зв'язок;

3)одержання й опрацювання інформації про результативність цієї реакції, тобто психічний акт має початкову,центральну, кінцеву фази – перевірка результативності.

Фізіологічне і психічне істотно відмінні за структурою, рівнем організації,природою,але вони нерозривно взаємоповязані функціонально, виконуючи ті самі функції- відображення з метою адаптації.

Сєчєнов назвав їх «мозкова машина», споряджена декількома центральними придатками:

1)гальмуючий центр-ставить барєри тим реакціям, котр і можуть зашкодитинайбільш актуальним;

2)посилюючий центр-актуалізує реакції посередництвом власне психічних спонук,потягів,потреб,бажань;

3)зберігаючий центр-фіксує й накопичує сліди колишніх впливів (пам'ять, у якій накопичується досвід);

4)напередповідомляючий центр-виявляє ознаки тих обєктів,які можуть бути корисними чи завдати шкоди,організовує випереджуючі ракції на них.