Основний психологічний зміст концептів “cogito ergo sum” Р. Декарта, “tabula rasa” Дж. Локка і “esse est percipi” Дж. Берклі.

Філософи-раціоналісти (Р. Декарт, Г.-В. Лейбніц, Б. Спіноза) визнають провідну роль розуму в одержанні знання, вважають його джерелом істини. Р. Декарт був переконаний в тому, що лише розум вказує надійний шлях досягнення істини, оскільки почуття здатні вводити людину в оману. Єдиним достовірним для людини є усвідомлення існування власного розуму. "Мислю, отже існую" (Cogito, ergo sum) - декартівська формула, яка, на його думку, є наріжним каменем науки про людське Я, суб'єктивність (мисляча субстанція) і всіх людських наук. Розум, мислення і самосвідомість, а не життєвий досвід, на переконання Декарта, є вирішальними факторами процесу пізнання. Запах, смак, твердість, світло, тепло є вторинними якостями, яким передують первинні якості мислячої субстанції: ідея Бога як найдосконалішої 0істоти, аксіоми математики. Ідеї, якими керується людський розум, властиві людині від народження. Те, що людина осягає "природним світом" свого мислення, правильно застосовуючи його, насправді істинне,

Філософи-сенсуалісти (Дж. Локк, Т. Гоббс, Д. Берклі) визнають головним чинником пізнання людські почуття. На думку англійського філософа Дж. Локка, всі людські знання мають чуттєво-досвідний характер, а людська душа - "чиста дошка" (tabula rasa), "білий папір без будь-яких знаків та ідей ", на якому досвід залишає свої письмена. Теза Дж. Локка, що відчуття є першопричиною виникнення ідей ("всі знання походять від відчуттів", "в розумі немає нічого, що б первісно не містилося у почуттях"), його вчення про досвідне відображення матеріального світу (емпіризм) є одними із центральних положень сенсуалістичних та емпіричних теорій пізнання.

«Існувати - значить бути сприйнятим» (esse est percipi).

Концепція Берклі категорично протилежна тій на якій стояв Локк – існує тільки рух ідей. Тобто те, що відбувається у психіці в ідеальному плані свідомості є єдиною існуючою свідомістю. Розмаїття світу насправді розмаїття відчуттів. Поза душею не існує ні світу, ні тіла, є лише образи в усього цього і знання про це, різноманітні співвідношення образів і знань створюють ілюзію об’єктивного світу. Насправді ж esse est percipi є відчуття. Іншими словами буття означає відчуття. Буття поділив на ідеї та душі. Ідеї представлені у відчуттях, вони пасивні, не довільні. Їх зміст не залежний від суб’єкта, який їх відчуває, переживає. Отже, у всіх вони однакові. Душі активні, діяльні. Душа – це рушійна потуга функціонування суб’єкта.