Відродження національної пам’яті та “переписування історії” у контексті інформаційно-психологічних війн.

Украї́нське націона́льне відродження — соціальний та політичний рух на території Російської та Австро-Угорської імперій, що виступав за національно-культурне відродження й становлення української нації. Існує безліч різних теорій і оцінок сутності українського національного відродження, як політичного, соціального, національно-визвольного руху. Український національний рух зародився на території Російської імперії у колах козацької старшини, під впливом історичних процесів у Європі кінця XVIII ст. Великодержавна політика царського самодержавства призвела до піднесення українського національного руху в Росії в середині XIX ст. На початку XX ст. він остаточно перейшов у свою політичну стадію і характеризувався активною боротьбою українців за свої як культурні, так і політичні права. З виникненням українських партій, розв'язання національного питання в Росіїпов'язується з вирішенням глобальних політичних проблем: ліквідація самодержавства, встановлення парламентаризму, надання демократичних свобод^[1][2].

В 1996 році український історик Ярослав Грицак опублікував працю «Нарис історії України. Формування модерної української нації XIX–XX ст..», присвяченій процесу утворення української нації та обставинавинам в яких це відбувалось.

Тему досліджує Надтока Олександр Михайлович у кандидатській дисертації «Внесок російської демократичної інтелігенції в українське національне відродження (кін. XVIII — поч. XX ст.)» (2001) та працях

Російська демократична інтелігенція та українське національне відродження (кін. XVIII — поч. XX ст.). — К., 2002.

Українська національна еліта XIX ст.: М. П. Драгоманов // Схід. — 1996. — № 2. — С.34-39.

Так сталося, що Україна дуже нестабільна держава і протягом всієї своєї незалежності вона тільки намагається віднайти оптимальний шлях розвитку, звідси постійні коливання і кидання то в сторону Росії, то в сторону Європи, то в минуле, то в майбутнє. Відповідно до цього у нас час від часу переписується історія. Ні, не в прямому сенсі, суть історії на 99% залишається тієї самої: ті ж самі факти, дати, події, особистості нікуди не діваються, проте їх подача буває різною. Найчастіше в Україні історію «переписують» через елементарну підміну понять, типовий приклад цього – називання війни 1941-1945 то Великою Вітчизняною, то радянсько-німецькою. По суті змінюється лише назва, але ж як це впливає взагалі на розгляд цих речей! Якщо війну називати Великою Вітчизняною, то відразу відчувається весь радянський пафос історії цієї війни: «велика перемога», «героїзм», «вітчизна» — приблизно такі конотації відразу приходять в голову, коли чуєш ці два слова. А от назвемо цю річ радянсько-німецькою війною – асоціації виникають уже зовсім інші: зникає пафос, більше відчувається цинізм цієї війни, її холодність. Аналогічно відбувається із іншими речами, достатньо лише підкоректувати їхназву – і зміниться вся суть.

Сьогодні автор цих рядків натрапив на такий цікавий документ, як Таблиця пропонованих змін до програми з історії України (10 -11 класи), розміщений на сайті Міністерства освіти і науки України.

Як зазначається на сайті МОНу, зміни були запропоновані в результаті громадського обговорення і ще мають бути схвалені Колегією Міністерства освіти і науки України. Але навіть ще незатверджений варіант дуже гарно демонструє чергове переписування історії України. Найбільше коригувань зазнала сучасна історія України (від 1941 року).