Тема 62. Психолого-педагогічне та логопедичне вивчення дітей з вадами читання та письма.

Вивчення писемної продукції дітей із ФФНМ та ЗНМ. Дослідження лексико-граматичної сторони мовлення та стану зв`язного мовлення.

Теоретичні підходи щодо досліджень мовлення дітей із психофізичними вадами закладені в роботах багатьох вчених. Мовлення розглядається як складна форма психічної діяльності людини, соціальне за походженням і системне за будовою (Л. Виготський, М. Жинкін, О. Лурія, Р. Левіна, Є. Соботович, В. Тарасун, О. Усанова, М. Шеремет та ін.).

В процесі психолого-логопедичного вивчення дитини з вадами мовлення логопед повинен вирішити низку завдань:

– виявити первинний дефект;

– з’ясувати обсяг мовленнєвих навичок;

– зіставити його з віковими нормативами;

– визначити і кваліфікувати особливості психічного розвитку;

– співвіднести рівень мовленнєвого і психічного розвитку;

– зіставити мовленнєву та пізнавальну активність;

– визначити потенційні можливості компенсації дефекту;

– визначити тип установи для подальшого навчання та виховання дитини.

Діагностика мовленнєвого розвитку дітей проводяться за двома основними напрямами:

– діагностика мовлення дітей у процесі вивчення інтелектуальної діяльності як один із показників розумового розвитку (при вступі до школи, при вирішенні питання про направлення учня у допоміжну школу тощо);

– детальне вивчення всіх засобів мовлення з метою виявлення і подальшої корекції недоліків.

При виявленні мовленнєвих дефектів принципове значення має застосування системного підходу до аналізу мовленнєвих порушень. Саме цьому, при діагностиці мовленнєвих порушень необхідно з’ясувати не тільки, який компонент мовленнєвої діяльності виявляється порушенним, але і його взаємозв’язок з іншими компонентами мовлення. Це передбачає різнобічне обстеження всієї мовленнєвої системи: фонетики, лексики, граматики. Важливо також визначити співвіднесенність розвитку експресивного та імпресивного мовлення, зіставити рівень розвитку мовних засобів з їх активним використанням у процесі мовленнєвого спілкування, з’ясувати компенсаторну роль збережених ланок мовленнєвої функції.

Методи вивчення дітей з мовленнєвою патологією досить різноманітні, деякі з них співпадають з методами вивчення дітей із нормальним розвитком, але все ж таки мають свою специфіку. В практиці логопедичного обстеження широко застосовуються такі методи:

1. Біографічний, що передбачає вивчення документації з особової справи дитини. Основним завданням вивчення документації є збір анамнестичних даних з метою з’ясування причин аномального мовленнєвого розвитку;

2. Вивчення продукції діяльності дітей (малюнки, вироби, учнівські роботи);

3. Спостереження (пасивне, активне);

4. Бесіда (проводиться в двох напрямах: бесіда з батьками, а при необхідності з вихователями або вчителями з метою збору анамнезу; бесіда з дитиною з метою встановлення контакту та отримання уявлення про її загальний розвиток);

5. Експеримент (передбачає збір фактів у спеціально змодульованих умовах. Застосовується з метою вивчення різних видів діяльності дітей, виявлення особливостей розвитку особистості та спроможності до навчання. При проведенні експерименту дитині пропонується за певною інструкцією виконати завдання. Зміст завдання повинен бути зрозумілим доступним та цікавим).

6. Аналіз (кількісний і якісний) одержаних даних.

7. Специфіка використання методів під час логопедичного обстеження полягає в застосуванні індивідуального підходу з урахуванням вікових та особистісних особливостей дитини, створенні різних ситуацій мовленнєвого спілкування, використанні різноманітних спостережень за мовленням дитини.

Найважливішим знаряддям спілкування й могутнім засобом набуття знань є оволодіння дітьми писемним мовленням. Від рівня мовленнєвого розвитку учнів залежить успішність їх навчання в школі. На сучасному етапі оволодіння мовними знаннями дизорфографія займає одне з центральних місць.

Більшість досліджень вказують на те, що однією з основних причин дизорфографічних помилок є недостатня сформованість морфологічної, граматичної та лексичної систем мови.

Особливо детально досліджується словниковий запас, граматична будова, зв’язне мовлення та ін. При обстеженні зв’язного мовлення досліджують як дитина самостійно може скласти розповідь за малюнком, серією сюжетних малюнків, переказ, розповідь-опис, розповідь з особистого досвіду, переказ. Складанню розповіді по картині й по серії картин передує вступна бесіда, у ході якої з’ясовується, чи зрозуміло дитині зміст картини, уточнюється значення окремих слів. Потім дитині дається невеличкий план за яким вона повинна скласти розповідь. Якщо дитині пропонується скласти розповідь по серії картин, то ведеться спостереження й за тим, як вона їх розкладає (самостійно, після пояснення й показу, за допомогою логопеда). При завданні скласти розповідь із особистого досвіду проводиться вступна бесіда й задається ряд питань: «Що тобі подарували на день народження? Як називається ця машина? Якого вона кольору і розміру?». При оцінці стану зв’язного мовлення варто мати на увазі, що в нормі до трьох років життя діти опановують простими поширеними реченнями. Досить рано, приблизно до трьох-чотирьох років, діти починають уживати складнопідрядні й складносурядні речення. На п’ятому році життя кількість складних речень, що зустрічаються в мовленні, уже становить 11% відносно загального числа речень. Після чотирьох років діти можуть переказати знайому казку, охоче розповідають вірша, до п’яти років переказують тільки що прочитані короткі тексти, прослухавши їхній два рази. Після п’яти років діти здатні досить докладно й послідовно розповісти про побачене або почуте, пояснити причину й наслідок, скласти розповідь по картині, відрізнити фантастичний зміст казки від розповіді. Дослідження сформованості граматичної сторони мовлення — один з провідних моментів логопедичного обстеження дітей із ЗНМ. Виявляється правильність використання дитиною категорії роду, числа, відмінки іменників, прийменники тощо. Матеріалом обстеження є малюнки предметів та дії. Для виявлення вміння використовувати морфологічні форми слів перевіряється здатність утворити множини від іменників в однині та навпаки, утворення зменшено-пестливої форми від даного слова та дієслів з відтінками дії, вставляння відсутніх в реченні слів в потрібному відмінку, роді та числі. При оцінці ступеня сформованості граматичної будови необхідно пам'ятати, що до трьох-чотирьох років діти з нормальним мовленнєвим розвитком в основному правильно вживають у самостійному мовленні всі прості прийменники (в, в, на, під, з, з, до, за, але, після), вільно користуються ними у своїх висловлюваннях. При нормальному розвитку мовлення діти до п’яти років опановують всіма типами відмінювань, тобто правильно вживають іменники, прикметники у всіх відмінках однини й множини. Окремі труднощі, що зустрічаються в дітей, стосуються рідко вживаних іменників у родовому й називному відмінках множини (стули, деревов, тощо).

Поряд з обстеженням експресивної сторони мовлення виявляється й розуміння лексико-граматичних відносин: слів, близьких за значенням (стовбури-дерева-корінь; двері-стіна-під’їзд-будинок; красить стіну-розфарбовує картинку та ін.); категорії числа й роду іменників, дієслів, прикметників (покажи, про що можна сказати “блакитний”, “блакитна”, “блакитне”, “блакитні” та ін.); просторового розташування предметів, виражених різними реченнями (покажи, хто визирає через стіл, з-під стола, що лежить між столами, за столом та ін.). З’ясовується розуміння дитиною причинно-наслідкових зв’язків, а також речень, що мають підрядний зв’язок (як правильно: стало тепло, тому що розпустились листочки на деревах; розпустилися листочки тому що стало тепло).