Нанесення позначень покриттів, термічної та інших видів обробки

Нанесення на кресленнях позначень покриттів, термічної та інших видів обробки встановлені ГОСТ 2.310-68. Позначення покриття за ГОСТ 9.306-85 і ГОСТ 9.032-74 показують у технічних вимогах на полі креслення. Перед позначенням пишуть слово "Покриття", а після позначення – марку матеріалу покриття та номер стандарту. Якщо на всі поверхні виробу наноситься одне покриття, то в технічних вимогах роблять запис типу "Покриття...". У разі нанесен­ня однакового покриття на кілька по­верхонь їх позначають однією літе­рою (рис. 4.15, а) і роблять запис типу "Покриття поверхонь А...".Якщо наносяться різні покриття на кілька поверхонь, то їх позначають різними літерами і в технічних ви­могах пишуть: "Покриття поверхні А..., поверхні Б..." (рис. 4.15, б).

Рис. 4.15. Приклади позначення по­верхні з одним покриттям

Якщо покриття стосується лише певних частин поверхні деталі чи поверхні складної конфігурації, то ці частини обводять потовщеною штрих-пунктирною лінією на від­стані приблизно 1 мм від контуру і ставлять розміри, які показують положення цих поверхонь, а відпо­відні літери та написи розміщують на допоміжних лініях-виносках (рис. 4.16). Якість поверхні можна поліпшити також термічною та хіміко-термічною обробкою – місцевим загартуванням, цементуванням, ціануван­ням тощо.

Рис. 4.16. Приклади позначення певних частин по­верхні чи

поверхні складної конфігурації

Глибину обробки h ітвердість (HRC, НRВ, НRА, НB, НV)вказують "від" і "до" (наприклад, h 0,3... 0,5; 40... 45 HRC_е). Обробку, що сто­сується всієї деталі, показують у технічних вимогах на полі крес­лення (наприклад: "40... 45 HRC_е" або "Цементувати h 0,3... 0,5 мм"; "60... 65 HRС_е"). Якщо обробка сто­сується лише частини поверхні деталі або поверхні складної конфі­гурації, то ці частини поверхонь об­водять потовщеною штрих-пунктирною лінією на відстані 0,8... 1,0 мм від контуру і ставлять розміри, які показують положення цих повер­хонь, а відповідні літери чи написи наносять на поличках ліній-виносок (рис. 4.17). Розміри не простав­ляють, якщо вони зрозумілі з крес­лення.

Рис. 4.17. Приклади позначення по­верхні, що підлягає обробці

Зображення різі

Основні визначення для різей встановлені ДСТУ 2497-64 та ГОСТ 2.311-68. Відповідно до державних стандартів різь зображують:

а) на стрижні – суцільними основними лініями по зовнішньому діаметру різі і суцільними тонкими лініями по внутрішньому діаметру (рис. 4.18, а). На зображеннях, отриманих проецюванням на площину, рівнобіжну осі стрижня, суцільну тонку лінію по внутрішньому діаметру різі проводять на всю довжину різі, а на видах, отриманих проецюванням на площину, перпендикулярну осі стрижня, по внутрішньому діаметру різі проводять дугу, що приблизно дорівнює 3/4 кола, розімкнуту в будь-якому місці (рис. 4.18, а);

в г

Рис. 4.18. Зображення різі

б) в отворі – суцільними основними лініями по внутрішньому діаметрі різі і суцільними тонкими лініями по зовнішньому діаметру (рис. 4.18, б). На розрізах, рівнобіжних осі отвору, суцільну тонку лінію по зовнішньому діаметру різі проводять на всю довжину різі, а на зображеннях, отриманих проецюванням на площину, перпендикулярну осі отвору, по зовнішньому діаметру різі проводять дугу, що приблизно дорівнює 3/4 кола, розімкнуту в будь-якому місці (рис. 4.18, б).

Суцільну тонку лінію при зображенні різі наносять на відстані не менше 0,8 мм від основної лінії і не більше розміру кроку різі.

Лінію, що визначає межу різі, наносять на стрижні й в отворі з різзю наприкінці повного профілю різі. Межу різі проводять до лінії зовнішнього діаметра різі і зображують суцільною основною або штриховою лінією, якщо різь зображена як невидима (рис. 4.18, в, г).

Штрихування в розрізах і перерізах проводять до лінії зовнішнього діаметра різі на стрижні і до лінії внутрішнього діаметра в отворі, тобто в обох випадках до суцільної основної лінії.