Інформаційна інфраструктура

Р. М. Хейс виділяє 5 складових “національної інформаційної інфраструктури”:

1 - інформаційні робітники,

2 - інформаційні технології,

3 - інформаційні інститути,

4 - користувачі інформації та сфери використання інформації,

5 - інформаційна політика.

У підходах до інформаційної інфраструктури є декілька аспектів:

· технологічний (застосування техніки та технологій);

· соціально-економічний (інформаційний сектор економіки,структура зайнятості, функціонування інформаційних ринків);

· соціально-політичний та правовий (інформаційна політика держави, захист авторського права на інформацію, соціально-правова основа доступу до інформації).

Одним з показників наявності у суспільстві розвинутої інфраструктури є функціонування інформаційного ринку. Структура цього ринку, а сааме пропозицій, визначається структурою інформаційних продуктів та послуг.

Існує декілька підходів до визначення структури та акцентів інформаційної інфраструктури: Марк Порат ввів поняття “інформаційної економіки”, Х.М. Кібірідж у книзі “Інформаційна дилема” підкреслює 3 головні складові – виробництво обчислювальної техніки, програмного забезпечення та інформаційних послуг.

Інформаційний ресурс поєднує в собі дані, їхнє місцезнаходження, взаємозв’язок між інформаційними елементами, відомості про процеси надходження, зберігання, обробки даних тощо. Інформаційний ресурс країни можна розглядати як:

· управлінський,

· соціальний,

· науково-технічний.

Але інформаційний ресурс – це тільки складова інформаційного простору. Під інформаційним простором при цьому розуміють середовище, де здійснюється формування, збирання, зберігання та розповсюдження інформації.

Сьогодні вже можна говорити про динамічні відносини між просторами окремих країн та міжнародним інформаційним простором.

Формування інформаційного ресурсу – одна з необхідних умов розвитку суспільства, науки. Мета формування ресурсу при цьому полягає у забезпеченні користувачів інформацією, меншою за обсягом і якісно ціннішою, а також у наданні користувачам максимуму релевантної інформації за мінімальний час.

Інформаційний ресурс формується під впливом сукупності знань в усіх галузях науки, техніки та виробництва і залежить від базису.

До інформаційного ресурсу належать усі джерела інформації, що сприяють повному задоволенню інформаційних потреб під час розв’язання поточних і перспективних завдань.

Важливим елементом в інформаційному ресурсі є форма існування та надання знань. Знання існують у трьох формах:

_ “живі” (такі, що невід’ємні від конкретної людини);

_ опредмечені (матеріалізовані, такі, що мають “відображення” в результатах використання);

_ узагальнені (такі, що відчужені від початкового носія).

Користувач інформації – кінцева ланка будь-якої інформаційної системи.

Однією з найважливіших умов повноцінного існування суспільства є чітке визначення інформаційних вимог, які, в свою чергу, формують інформаціні потреби суспільства, колектива, окремої людини.

Інформаційні потреби зумовлені виробництвом не безпосередньо, а через складну систему переважно виробничих відносин. Інформаційні потреби формуються під впливом багатьох об’єктивних і суб’єктивних факторів, що пов’язано з необхідністю вирішення перспективних (стратегічних) та оперативних (поточних) завдань.

Таким чином, інформаційна потреба – це усвідомлення користувачем необхідності вивчення комплексу даних, що доповнюють початкові знання користувача. Тому інформаційну потребу можна розглядати як:

_ різновид людських потреб, які вимагають врахування психічних особливостей особистості;

_ суспільну категорію, що викликає необхідність соціологічного дослідження поведінки колективів;

_ економічну потребу, що зумовлена обов’язковим використанням інформаційного ресурсу.

Інформаційні потреби можна розділити на абсолютні, кардинальні та фактичні.

Абсолютні інформаційні потреби – ті, що відображають весь комплекс наукових, технічних та виробничих проблем, пов’язаних з розвитком виробничих сил галузевого характеру.

Кардинальні інформаційні потреби – ті, що зумовлюють потреби колективів, індивідів для розв’язання конкретних задач.

Фактичні інформаційні потреби задовольняються конкретною інформаційною системою.

Визначення інформаційних потреб (фірми або окремого користувача) вимагає виділення двох компонент інформаційного потоку:

1 - даних, які необхідні фірмі або користувачеві залежно від роду діяльності, а також методів і каналів одержання інформації (необхідна зовнішня інформація);

2 - даних про фірму або користувача для споживачів послуг, що можуть бути ними надані назовні.

Інформаційні потреби мають такі характеристики:

- галузь інформування – профіль інтересів користувача;

- вид інформації, необхідної користувачеві в його діяльності: виробничо-технічна, наукова, економічна, кон’юнктурна тощо;

- режим інформування – систематичне вибіркове поширення інформації, періодичне або разове інформування;

- форма надання інформаційних матеріалів – бібліографічний опис, анотація, реферат, огляд, наукова доповідь, аналітична довідка, першоджерела;

- оперативність інформаційного обслуговування (час очікування відповіді на запитання, виконання замовлення);

- повнота, обсяг та глибина (ретроспективність) необхідної інформації;

- “час інформованості” – час, що його можуть витратити користувачі для ознайомлення з інформацією;

- рівень допустимих матеріальних витрат.

Важливою рисою є також наявність у фірмі спеціального аналітичного підрозділу, який займається збиранням та аналізом інформації, а також наявність спеціалізованих систем електронного обігу даних.

Забезпечення інформаційних потреб суспільства, колектива або окремої людини – складне завдання, до виконання якого можуть бути залучені різні типи інформаційних служб або інформаційних центрів.

Новими та динамічними є такі типи інтерактивних служб:

1 - “інформаційні супермаркети” – служби, що надають доступ до великої кількості (більш ніж 70) різних за темами баз даних (БД). До них відносяться такі:

- · DIALOG (260 баз даних, більш ніж 70 тис. абонентів з 80 країн);

- · BRS (130 баз даних);

- · ORBIT (100 баз даних).

2 – спеціалізовані служби, що орієнтуються на специфічні категорії користувачів. Ці служби користуються своїми власними БД та власним обладнанням. Це, наприклад, служби LEXIS та NEXIS (MDC), DRI, WHARTON ECONOMETRICS, CIS, DOW JONES NEWS/RETRIEVAL. LEXIS – тексти законів та рішень судів, NEXIS – інформація з найбільших газет, журналів, інформаційних агентств, DRI, WHARTON ECONOMETRICS, CIS – спеціалізуються на економічній інформації (економічна статистика, економетрія, економічне прогнозування).

3 – інтерактивні служби бібліотечної орієнтації, що забезпечують доступ до електронних каталогів. Вони виконують автоматизовану обробку фондів бібліотек-учасниць автоматизованих бібліотечних мереж. До них відносяться: OCLC – центр, що об’єднує 3200 спеціалізованих бібліотек і обслуговує державну і приватну науку, зокрема вузівську, WLN – Північно-західна бібліотечна мережа США, створена за підтримки “Боїнг”, RLIN – автоматизована інформаційно-пошукова система, створена консорціумом бібліотек RLN, INC, містить інформацію з фундаментальних наук,

4 – відеотексні служби, що забезпечують взаємозв”язок людини з інформаційною автоматизованою службою за допомогою телефона та телевізора з модемом. Переваги цього типу служб допомагають в тому, що вони надають простий доступ до ресурсів, а їхні послуги мають низьку вартість. Приклад – служба Viewtron, Knight Ridder VU/TEXT.

5 – інтерактивні служби-шлюзи, що виконують функції телекомунікаційного шлюзу до різних інтерактивних інформаційно-пошукових систем. Наприклад, EasyNET, InQuest, InfoMaster дають можливість пошуку інформації більш ніж у 700 базах даних.

Інформаційні центри

Згідно з функціональними особливостями та методами діяльності відрізняють інформаційні центри таких типів:

1 - оперативний відділ (збір інформації),

2 - інформаційно-аналітичний центр (обробка),

3 - центр інформації та банк даних (облік),

4 - інформаційне агентство (розповсюдження інформації).

1. В часи СРСР оперативні відділи існували у складі КПРС, КДБ СРСР, МВС СРСР, МЗС СРСР та Міністерства оборони, зараз – це обов’язкова структурна одиниця у складі як міністерств, відомств, так і великих комерційних структур

2. Інформаційно-аналітичні центри набули більшої самостійності лише в останні роки. Відносно самостійним є інформаційно-обчислювальний центр Мінфіну. Нещодавно створено Центр комп’ютеризованих інформаційних систем Секретаріату Верховної Ради України. Є програма створення Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань надзвичайних ситуацій.

3. Центри інформації і банки даних у нашій країні мають відомчий характер. Наприклад, створено Міжвідомчий автоматизований банк даних про незаконний обіг наркотиків, психотропних речовин і прекурсорів та причетних до нього осіб (Міжвідомчий банк “Наркобізнес”). Гранична кількість працівників банку складає 10 осіб.

4. Інформаційні служби державних установ:

· інформаційна структура Білого Дому:

1 - служба прес-секретаря (зв’язок з ЗМІ),

2 - служба зв’язків (підготовка новин),

3 - служба зв’язків з Конгресом,

4 - служба зв’язків з громадськістю.

· структура прес-офісу Прем’єр-міністра Великої Британії:

(7 працівників, які мають право висловлюватися від імені прем’єра)

➤прес-секретар,

➤заступник прес-секретаря,

➤5 помічників (по темах):

-. зовнішня політика, оборона, Північна Ірландія,

-. економіка,

-. соціальний захист,

-. регіональна політика,

-. внутрішня політика.

Об’єднання інформаційних агентств

З метою вирішення технічних та ідеологічних завдань інформаційні агентства окремих країн та регіонів об’єднуються.

Так, Європейський альянс агентств друку (European Alliance of Press Agencies) об’єднує інформаційні агентства 24 країн (по одному від кожної країни). Альянс було засновано у 1957 році в Страсбурзі на Європейській технічній конференції інформаційних агентств. В Статуті Альянсу зазначено, що ця організація створена з метою підтримки технічного співробітництва між членами Альянсу для дослідження і захисту їхніх спільних інтересів.

Організація інформаційних агентств країн Азії та Тихого Океану (Organization of Asia – Pacific News Agencies – OANA) об’єднує 25 інформаційних агентств 20 країн регіону. Створена за ініціативою ЮНЕСКО у 1961 році на конференції азіатських національних агентств у Бангкоці. Мета OANA - розширювати та полегшувати обмін інформацією між країнами Азії та Тихого океану, брати активну участь у ліквідації дисбалансу в інформаційному потоці між розвинутими країнами та країнами, що розвиваються.

Панафриканське інформаційне агентство (Panafrican News Agency - PANA) - організація інформаційних агентств та служб 40 африканських країн.

Організація діє з 1983 року. PANA має 5 регіональних центрів – у Лагосі для Західній Африці, у Кіншасі – для Центральної Африки, у Лусаці – для Південної Африки, у Хартумі – для Східної Африки, у Тріполі – для Північної Африки. Входить до Координаційного комітету Пула інформаційних агентств країн, що не приєдналися.

Федерація арабських інформаційних агентств (Federation of Arab News Agencies) об’єднує інформаційні агентства 16 арабських країн і діє з 1974 року. Мета – укріплення професійних зв’язків між національними інформаційними арабськими агентствами, сприяння розповсюдженню новин у арабських країнах та за їхніми межами.

Латиноамериканське агентство спеціальної інформації (Agencia Latinoamericana de Servicios Especiales de Informacion – ALASEI) засновано у 1983 році (діє з 1985 р.) в Мехіко за рекомендацією ЮНЕСКО в межах Латиноамериканської економічної системи (ЛАЕС) з метою протидії на континенті інформаційному насильству з боку найбільших західних агентств, які спотворюють чи замовчують події, що відбуваються в країнах Латинської Америки та Карибського басейну. ALASEI об’єднує інформаційні агентства 10 країн регіону.

Організація національних інформаційних служб Латинської Америки (Accion de Sistemas Informativos Nacionales – ASIN) створена у 1979р. і діє з 1982р. Об’єднує інформаційні агентства та урядові служби друку 20 країн регіону та латиноамериканське агентство Пренса Латина. ASIN має статут міжурядової організації з 1983р. Інформація розповсюджується англійською (для англомовних країн Карибського басейну) та арабською (для країн-членів ФАНА) мовами. ASIN випускає 4 інформаційні бюлетені для інформаційних агентств та урядових інформаційних служб країн, що входять до ASIN.

Пул агентств країн, що не приєдналися (News Agencies Pool of Non-Aligned Countries) об’єднує 94 інформаційні агентства. Згідно зі Статутом, Пул будує свою роботу на основі вільного та збалансованого потоку об’єктивної та достовірної інформації з метою ліквідації колоніалізму в галузі інформації у відповідності з принципами нового світового інформаційного порядку. 9 інформаційних агентств – членів Пула – виконують роль регіональних центрів збирання та розповсюдження інформації: ТАНЮГ (Белград), ПТІ (Делі), Пренса Латина (Гавана), ТАП (Туніс), ІНА (Багдад), МЕНА (Каїр), МАП (Рабат), Антара (Джакарта), АПС (Дакар).

Інформаційні агентства, що діють на території України

На території України діють такі представництва закордонних інформаційних агентств (їхня реєстрація як суб’єктів інформаційної діяльності здійснюється після акредитації кореспондентів агентств у Міністерстві закордонних справ – постанова Кабінету Міністрів України №1287 від 17.11.97

“Про державну реєстрацію друкованих засобів масової інформації, інформаційних агентств та розміри реєстраційних зборів”):

- · агентство “Ромир енд асошіейтс” (Канада);

- · агентство “Рейтер” (Велика Британія);

- · радіо “Свобода” (Німеччина);

- · радіо “Голос Америки” (США);

- · агентство “Інтелньюс” (США);

- · газета “Файненшл Таймс” (Велика Британія);

- · агентство “Франс Прес” (Франція):

- · газета “Київ Пост” (Велика Британія):

- · Польське телебачення;

- · агентство “Польське агентство преси”;

- · агентство “Сіньхуа” (КНР);

- · агентство “Дойче Веллє” (Німеччина);

- · НТВ (Росія);

- · агентство ДПА (Німеччина).

Крім державних інформаційних агентств, на території України діють більш ніж 30 інформаційних агентств, які зареєстровані як суб’єкти інформаційної діяльності. За законами України такі суб’єкти реєструються у Державному Комітеті інформаційної політики України.

Інформаційні послуги агентств відрізняються типами носіїв (паперові, електронні), формами (вісник, бюлетені тощо), періодичністю, мовами тощо.

Істотним недоліком української преси, агентств та їхніх послуг є їхня висока вартість, що значно обмежує доступ до інформації широкого кола користувачів всупереч міжнародним тенденціям.