Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Класифікація права власності





Тема: Види права власності

План

1. Класифікація права власності.

 

2. Види права власності за суб'єктом.

 

3. Види права власності залежно від числа власників. Особли­вості права спільної власності.

3.1. Поняття і види права спільної власності.

3.2. Право спільної часткової власності.

3.3. Право спільної сумісної власності.

 

4. Види права власності залежно від правового режиму.

4.1. Право власності на землю (земельну ділянку).

4.2. Право власності на житло.

4.3. Право довірчої власності.

Класифікація права власності

Традиційно поділ права власності на види проводиться за фор­мами власності або за суб'єктами права власності.

Відповідно до такого підходу Конституція передбачає три еко­номічні форми власності: приватну, державну, комунальну. Ці еко­номічні відносини опосередковуються правом приватної власності, правом державної власності, правом комунальної власності. Проте різновидів права власності у Конституції згадується більше: перед­бачені право власності українського народу (ст.13), право держав­ної власності (ст. 14), право приватної власності (ст.41), право влас­ності Автономної Республіки Крим (ст. 138), право комунальної власності як власності територіальних громад (ст.142).

У ст.ст.324-327 ЦК не міститься спеціального правила про по­діл права власності на види, але як і в Конституції, у них ідеться про право власності українського народу, право приватної власнос­ті, право державної власності та право комунальної власності.

Слід звернути увагу на те, що в цьому разі критерієм є суб'єктний склад відносин власності, а не форми власності. Такий висно­вок випливає з того, що і Конституція, і ЦК згадують право влас­ності українського народу, яке не є окремою економічною формою власності, але характеризується належністю майна спеціальному суб'єкту права власності.

Слід зазначити, що ЦК не згадує окремо право власності Авто­номної Республіки Крим. З точки зору розрізнення форм власнос­ті це начебто логічно, оскільки такої економічної форми не існує.

Проте власність Автономної Республіки Крим не можна вважа­ти державною, оскільки вказана Республіка не є державою. Водно­час майно, яке належить Автономній Республіці Крим, не можна вважати таким, що перебуває у комунальній власності, оскільки зазначена Республіка не є територіальною громадою.

Виходячи з того, що поділ на види права власності грунтується на виокремленні його суб'єктів, а Автономна Республіка Крим є учасни­ком цивільних відносин (ст. 168 ЦК), є підстави стверджувати, що право власності Автономної Республіки Крим є відокремленим як віл права державної власності, так і від права власності територіальних громад, навіть тих, що входять до складу самої Республіки.

Хоча, як зазначалося вище, традиційною для вітчизняної цивілістики є класифікація права власності залежно від форм власнос­ті та від суб'єктів права власності, проте така класифікація можли­ва й за іншими ознаками.

Зокрема, залежно від кількості суб'єктів, що мають право влас­ності на один і той самий об'єкт, варто розрізняти:

1) індивідуаль­не право власності;

2) право спільної власності.

Слід зазначити, що фактично врахування відмінностей між дво­ма вказаними видами власності завжди мало місце у практиці зако­нотворчості, починаючи з часів римського права. Проте у науковій та навчальній літературі право спільної власності не розглядалося як таке, що має ознаки самостійного виду, а лише констатувалася його наявність та давалася (як правило, дуже детальна) характеристика[1].

Такий стан речей можна пояснити тим, що у радянському ци­вільному праві не допускалася спільна власність різних форм, а от­же, спільна власність виглядала як різновид правового режиму пра­ва власності у межах однієї форми власності. В умовах, коли зазна­чені обмеження відпали і отримав законодавче закріплення прин­цип рівності усіх форм власності (суб'єктів права власності), немає жодних перешкод для класифікації права власності на індивідуаль­не і спільне (з великою кількістю осіб).

Залежно від особливостей об'єкта правовідносин власності пот­рібно розрізняти: 1) право власності на загальні (звичайні) об'єкти цивільних прав і 2) право власності на спеціальні об'єкти цивіль­них прав.

До першого можна віднести право власності на будь-які речі приватного права, що вільно перебувають у цивільному обігу і не мають особливостей правового режиму, пов'язаних з особливостя­ми цього об'єкта.

До другого можна віднести право власності на речі приватного права, що спеціально виокремлені в актах цивільного законодавс­тва з метою встановлення особливого правового режиму. Це, нап­риклад, право власності на землю (гл.27 ЦК), на житло (гл.28 ЦК). на речі, обмежені у цивільному обігу.

2. Види права власності за суб'єктом

Право власності українського народу. Стаття 324 ЦК відтворює положення ст.13 Конституції, у якій закріплено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знахо­дяться в межах території України, природні ресурси її континен­тального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єк­тами права власності українського народу.

Оскільки український народ визнається суб'єктом права влас­ності нарівні з іншими учасниками цивільних відносин, постає пи­тання: чи не призведе це до "подвійного" права власності на такий об'єкт, як земля? На думку одних вчених, Конституція відображає ставлення до землі (право на землю) українського народу як до те­риторії держави, як до об'єкта природи, а не до конкретних діля­нок, розмежованих на земельній території держави для спеціально­го використання. Інші науковці пропонують розрізняти ті випадки, коли право власності на землю стосується інтересів суспільства в цілому — тоді земля визначається як об'єкт права власності укра­їнського народу (відповідно і держави), і ті, коли згідно з Консти­туцією людині належить і гарантується право власності на землю[2].

Відповідь на це питання певною мірою міститься в ч.2 ст.324 ЦК, яка встановлює, що від імені українського народу права влас­ника здійснюють органи державної влади та органи місцевого са­моврядування у межах, встановлених Конституцією. При цьому зазначені органи не є власниками того майна, що належить до об'єктів права власності українського народу. Повноваження цих органів визначені Конституцією та іншими нормативними актами, але в цілому їх повноваження щодо цього майна стосуються управ­ління ним.

Кожен громадянин має право користуватися природними об'єк­тами права власності українського народу відповідно до закону. От­же, кожен має гарантований ЦК доступ до користування природни­ми об'єктами права власності українського народу, але таке корис­тування має відбуватися у порядку і у межах, встановлених законом.

Право приватної власності. У ст.325 ЦК зазначається, що суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи, які можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окре­мих його видів, що відповідно до закону не можуть їм належати.

У разі якщо фізична або юридична особа передає належне їй майно як вклад у товариство, новостворена юридична особа стає власником цього майна, так само як і набутого за іншими підста­вами. Зокрема згідно зі ст.115 ЦК господарське товариство є влас­ником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу. Отже, навіть якщо 100 відсотків акцій акціонерного товариства належать державі чи територіальній громаді, майно цього товариства є об'єктом його права приватної власності. Державі чи територіальній громаді належать корпоратив­ні права участі в управлінні, на отримання дивідендів тощо. Це правило не поширюється на юридичні особи, створені розпоряд­чим актом органу державної влади або місцевого самоврядування, і за якими майно закріплюється на праві повного господарського відання чи оперативного управління. Це, зокрема, особи публічно­го права, які створюються розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (ч.2 ст.81 ЦК).

Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не обмежені. Проте законом може бу­ти встановлене обмеження розміру земельної ділянки, яка може бу­ти у їх власності.

Такі правила встановлені у ст. 178 ЦК про недопущення перебу­вання у цивільному обігу (а відповідно і належності на праві при­ватної власності) окремих об'єктів цивільного права, перелік яких має бути встановлений у законі (об'єкти, вилучені з цивільного обі­гу). Види майна, яке може належати на праві приватної власності фізичній або юридичній особі, містяться у Переліку видів майна. що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єд­нань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, затвердженому Постановою Верховної Ради Ук­раїни від 17 червня 1992 р. "Про право власності на окремі види майна". Законодавством про приватизацію встановлюється перелік об'єктів, що не підлягають приватизації.

Як загальне правило в ч.3 ст.325 проголошується: склад, кіль­кість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими. Але це не означає, що його кількість взагалі є нічим не обмеженою. По-перше, при реалізації цивільних прав, у тому числі й їх набутті, суб'єкти цивільного пра­ва не повинні виходити за межі їх здійснення або зловживати сво­їми правами. Зокрема склад майна, а відповідно і його вартість та кількість, можуть бути обмеженими з метою недопущення непра­вомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним ста­новищем на ринку, недобросовісної конкуренції, нехтування мо­ральними засадами суспільства тощо.

Право державної власності. У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна.

Від імені та в інтересах держави Україна право власності здій­снюють відповідно органи державної влади (ст.326 ЦК).

Суб'єктом права державної власності є держава Україна, яка представляє спільні інтереси народу.

У ст. 13 Конституції закріплено, що право державної власності від імені українського народу здійснюють органи державної влади

До них насамперед належить глава держави — Президент Укра­їни, який виступає від імені держави у різних правовідносинах, зокрема здійснює право державної власності.

Нарівні з Президентом право державної власності здійснює та­кож Верховна Рада України. Вона затверджує Державний бюджет України і здійснює контроль за його використанням, виконує низку інших повноважень. Повноваження Верховної Ради закріплені у ст.85 Конституції.

Право державної власності здійснює також Кабінет Міністрів України, який керує державною власністю (ст. 116 Конституції). Однак діяльність його у цій сфері обмежена. Так, для представниц­тва інтересів держави при укладенні міжнародних економічних до­говорів Прем'єр-міністр України, міністри повинні мати довіре­ність, підписану Президентом України.

Право державної власності може також здійснювати Фонд дер­жавного майна України та інші уповноважені органи, у тому числі державні підприємства і установи (ст.ст.33, 37, 39 Закону "Про власність").

Здійснюючи зазначені функції, органи державної влади діють не як суб'єкти права власності, а як представники останнього: вони ді­ють не від власного імені і не в своїх інтересах, а від імені й у інте­ресах держави в цілому, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади у якій є її народ. Через органи державної влади здійснюється воля не цих органів, а самого народу, який може висловити свою волю, здійснити свою владу також безпосередньо (ст.5 Конституції).

Коло об'єктів права державної власності не обмежене. Держава може бути власником будь-яких речей, у тому числі вилучених з цивільного обігу і обмежених у обігу.

Однак слід нагадати, що речі, вилучені з обігу, не є об'єктами цивільних правовідносин. Тому здійснення права держави з вико­ристання таких речей, розпорядження ними тощо не є сферою дії приватного (цивільного) права. Здійснюючі вказані дії, держава виступає як суб'єкт владних відносин, її влада над речами у цьому випадку є виявом властивостей публічної влади. У зв'язку з цим зазначені відносини є сферою дії публічного права з усіма наслід­ками, що випливають звідси (метод впливу на учасників, принци­пи, засіб захисту тощо).

Згідно зі ст.31 Закону "Про власність" державна власність поді­лялася на загальнодержавну (республіканську) власність і власність адміністративно-комунальних одиниць (комунальну).

Однак у зв'язку з прийняттям Конституції і Закону "Про місце­ве самоврядування в Україні" це положення застаріло. У ст.ст.142, 143 Конституції і ст.60 Закону "Про місцеве самоврядування в Ук­раїні" закріплене положення про те, що право комунальної влас­ності належить самостійним суб'єктам — територіальним громадам (а не адміністративно-територіальним одиницям, як зазначалося у Законі "Про власність").

Таким чином, у законодавство введено новий суб'єкт права власності, не передбачений ст.3 Закону "Про власність", — терито­ріальну громаду, якій і належить право комунальної власності.

Тому й ЦК розглядає комунальну власність не як різновид дер­жавної, а як самостійну форму власності (ст.327 ЦК).

Право комунальної власності. Це — право територіальної гро­мади володіти, користуватися, розпоряджатися тощо майном, що належить їй, яке здійснюється безпосередньо або через органи міс­цевого самоврядування.

Суб'єктом права комунальної власності є територіальні громади сіл, селиш, міст тощо. Згідно зі ст. 140 Конституції і ст.1 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальна громада -1 це жителі, об'єднані постійним мешканням в межах села, селища, міста. У містах з районним поділом — громади районів також ді­ють як суб'єкти права власності.

Об'єктами права комунальної власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Це може бути різноманітне рухоме і нерухоме майно, прибутки місцевих бюджетів, земля, природні ресурси, підприємства, установи, ор­ганізації тощо (ч.1 ст.327 ЦК, ст.35 Закону "Про власність"). Од­нак коло об'єктів права комунальної власності вужче, ніж коло об'єктів права державної власності. Зокрема у комунальній влас­ності не може знаходитися майно, що є об'єктом виключної власності держави (наприклад, атомна зброя, єдина енергосисте­ма тощо).

Підставами виникнення права комунальної власності згідно із Законом України від 3 березня 1998 р. "Про передачу об'єктів пра­ва державної та комунальної власності" може бути передання май­на територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єк­тами права власності тощо.

Згідно з ч. 2 ст. 327 ЦК право комунальної власності (управлін­ня майном, що є у комунальній власності) здійснюють безпосеред­ньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самов­рядування. Порядок створення та компетенція таких органів щодо управління об'єктами права комунальної власності визначені Зако­ном "Про місцеве самоврядування в Україні" та іншими законодав­чими актами.

Date: 2016-07-25; view: 499; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.006 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию