Сисун легеневий. Поширення, морфофункціональні особливості, цикл розвитку, шляхи зараження людини, патологічний вплив, лабораторна діагностика і профілактика.

Географічне поширення: Далекий Схід, Південно-Східна Азія, Філіппіни, Індонезія, Південна Америка (Перу, Еквадор), Африка (Заїр, Камерун, Нігерія).

Морфологія. Статевозріла особина має тіло яйцеподібної форми, розміром до 1 см, червоно-коричневого кольору. Часточкові сім'яники знаходяться в задній третині тіла, часточковий яєчник і матка розташовані над сім'яниками. Жовтівники займають бічні поверхні вздовж тіла.
Яйця: широкі та овальні, з кришечкою, золотаво-коричневого кольору, довжиною до 100 мкм.

Життєвий цикл: парагонім – біогельмінт.

Остаточний хазяїн - тварини із родини собачих, котячих, єнотових, рідше людина.

Проміжний хазяїн: перший - молюск Меіапіа, другий - раки, краби.

Локалізація в тілі остаточного хазяїна: дрібні бронхи.

Інвазійна стадія - метацеркарій.

Патогенна дія: механічне ураження тканин хазяїна під час міграції, ураження стінок бронхів, альвеол; формування паразитарних кіст; розвиток легеневих абсцесів; токсично-алергічна дія.

Клініка. Можуть розвинутися запальні процеси очеревини, стінки кишківника, тканини печінки, осередкова пневмонія, плеврит. Гостра стадія триває 1,5-3 міс, надалі хвороба переходить у хронічну стадію. Хронічний легеневий парагонімоз клінічно нага­дує туберкульоз. При загостреннях температура тіла підвищується до 38-39 °С, задуха, біль в грудях, кашель, харкотиння з домішками крові, у легенях вислуховуються сухі і вологі хрипи. Пізніше розви­ваються легеневі абсцеси.

З позалегеневих локалізацій часто зустрічаєть­ся парагонімоз мозку, що проявляється запаленням мозкових оболонок і тканини мозку, епілепсією.

Діагностика. Клінічна: грунтується на епіде­міологічному анамнезі, виражених алергічних проявах, ураженні легень. Лабораторна: овоскопія харкотиння або фекалій (яйця потрапляють у кишківник при заковтуванні хар­котиння) через 1,5-2 місяці після зараження; серо­логічні реакції РЗК, РПГА на ранніх стадіях хвороби.

Профілактика. Особиста: не вживати в їжу сирих раків і крабів, не пити сиру воду в осередках хвороби. Громадська: виявлення і лікування хво­рих, захист водойм від фекального забруднення, са­нітарно-просвітня робота.