Читачезнавство як складова частина книгознавства

Бібліотечне читачезнавство ми визначаємо як комплексну галузь спеціального бібліотекознавства, метою якого є дослідження історії, теорії, методики вивчення чи- тачів бібліотек, факторів, що стимулюють читацькі інтереси різних соціальних груп, шляхів та засобів активізації читацької діяльності. Змістом бібліотечного читачезнавства є вивчення історичних та теоретичних аспектів типології читачів, їхніх соціально-демографічних та психологічних особли- востей, читацьких інтересів, потреб і мотивацій кола читання, що значним чином обумовлюють організацію обслуговування, комплектування фондів, бібліотечний ме- неджмент і маркетинг. Теоретичні, методологічні таметодичні аспекти вивчення читачів вітчизняні нау- ковцізапочаткувалище в 20-ті роки ХХ ст.. Значні напрацювання належали співробітни- кам Українського наукового інституту книгознавства зокремаКабінету вивчення книги й читача, активна діяльність якого припадала на 1926–1930 рр. Науковці УНІКу вперше ввели в науковий обіг термін “читачівство”, що є синонімомтерміну “читачезнавство”. На початку 70-х років ХХ ст. російський журналіст, науковець В. Таловов визначив основі напрями читачезнавчих досліджень, серед яких: ви- вчення читацької психології як структурно-оформленого явища, дослідження взаємо- зв’язку і взаємодії таких її компонентів, як читацькі інтереси, читацькі настанови і читацький попит; виявлення місця читацької психології в системі суспільної, групо вої та індивідуальної свідомості; визначення місця, яке займає читачезнавство в струк- турі науки; наукового пізнання соціальних явищ; виявлення притаманних читаче- знавству функцій історичного, теоретичного, світоглядного і прикладного характеру; Й. Баренбаум уперше визначив історичну і теоретичну базу читачезнавства, відносячи його до кни- гознавчих дисциплін, яка базувалась на функціональному трактуванні складу об’єкта книгознавства: “книжкова справа – книга – читач”. Й. Баренбаум зауважив: “Як відо- мо, книгознавчий підхід вимагає вивчення книги в зв’язку з реальним або передбачу- ваним читачем. Акцентуючи другу частину формули “книга – читач”, Свої погляди на читачезнавство висловив польський книгознавець Кшиштоф Мі- ґонь. Автор не погоджувався із тими науковцями, хто відносив читачезнавство в сферу бібліотекознавства. По-перше, К. Міґонь вважав, що знання бібліотечних процесів дозволяє лише частково осягнути читацькі проблеми, ті, які виникають у біб- ліотеці, що суттєво обмежує можливості книгознавства. По-друге, якщо дослідження стосується також видавничих проблем і книжкової торгівлі, то включати читаче- знавство в бібліотекознавство недоречно. Одним із перших, хто окреслив структурні розділи бібліотекознавства, був український бібліолог К. Рубинський. У праці “Культурная роль библиотеки и задачи библиотековедения” (1910) науковець виділив такі складові: знання про бібліотечні приміщення; про зберігання книг; придбання, опис і каталогізація літератури; питан- ня користування бібліотекою; вивчення бібліотечни працівників. Одним із важли- вих напрямів бібліотекознавства він вважав історі бібліотечної справи, проблем її дослідження і викладання майбутнім фахівцям Більш розгорнуту і чітко визначену структуру бібліотекознавства запропону- вала на Першій конференції наукових бібліотек (1926) Л. Хавкіна, а саме: вчення про бібліотеки і бібліотечну справу, складовими якого є: бібліотечна мережа, типологія бібліотек, бібліотечне законодавство, управління бібліотекою; історія бібліотечної справи і соціально-культурна географія бібліотек; функціонування бібліотек; методо- логія бібліотечної роботи; бібліотечна професія і професійна підготовка бібліоте- карів; розвиток бібліотекознавства як науки. Значний внесок у розробку загального бібліотекознавства зробив О. Чубар’ян, який в структурі бібліотекознавства виділив наукові і навчальні дисципліни: бібліо- течні фонди; бібліотечні каталоги; робота з читачами; організація роботи бібліотеки; історія бібліотечної справи. Свої пропозиції щодо структури бібліотекознавства запропонував Ю. Столяров18; він виділяв загальне, особливе і спеціальне бібліотекознавство. Обґрунтуванням для виділення “особливого” бібліотекознавства, на його думку, може служити тип бібліо- теки, вид документів, особливості функціонування бібліотек тощо. Спеціальне бібліотекознавство Ю. Столяров обґрунтував як комплекс розділів бібліотекознавства, зміст яких складають вчення про різні складові бібліотеки як системи. На нашу думку, бібліотечне читачезнавство цілком може бути складовою спе- ціального бібліотекознавства як за функціональним, так іза аспектним принципами. Щодо функціонального принципу. Не викликає заперечень приналежність напря- му, який вивчає бібліотечно-інформаційне обслуговування читачів, до спеціального бібліотекознавства при подальшій його диференціації. Одним з аспектів цієї дисциплі- ни є вивчення читачів і їхніх читацьких інтересів, яке має свою історію, теорію, мето- дологію, практичну значимість. Вивчення читачів і читання покладене в основу чита- чезнавства, тобто тут чітко відстежується функціональний принцип цієї галузі. Щодо аспектного принципу. Завдяки інтеграції окремих розділів бібліотекознав- ства з соціологією виникла дисципліна “соціологія читання”, з психологією – “психо- логія читання” та “психологія читача”, в основі яких лежить пізнання читача і його читацької діяльності. Слід наголосити, що функціональний і аспектний принципи структури наукової дисципліни взаємно обумовлюють один одного, перетинаються між собою. Це чітко можна відстежити в рамках дослідження бібліотечного читачезнавства. Так, резуль- тати вивчення читачів значним чином впливають на комплектування фондів, орга- нізацію обслуговування, розвиток бібліотечного менеджменту і маркетингу, популя- ризацію бібліотечних ресурсів і послуг тощо.